Складний процес становлення ринкової моделі господарювання України зумовлює необхідність побудови нового рівня ефективного функціонування вітчизняних будівельних підприємств.
Будівництво – це комплекс, що функціонує з метою забезпечення населення, підприємств будівлями й спорудами житлового і промислового призначення з високим рівнем комфорту та зручності. Виступаючи найважливішої складовою частиною суспільного виробництва, нині будівельний комплекс переживає кризу. Причиною останнього є як зовнішні, макроекономічні фактори, так і внутрішні причини. Довгі роки будівельний комплекс представляв одну з найбільш великих галузей народного господарства, що характеризувався різноманітністю своєї структури, вагомою часткою виробленої продукції в загальному обсязі ВВП і кількістю зайнятих у ній працівників.[5]
Розпад колишніх господарських зв'язків, великих регіональних, галузевих будівельних об'єднань, неготовність більшості будівельних підприємств працювати в нових умовах та їх нездатність конкурувати з іноземними будівельними підприємствами, – усе це загнало найбільшу галузь країни в кризу. Загальноекономічна ситуація привела до росту неплатежів замовників за виконані будівельні роботи. Нерегулярність надходження фінансових ресурсів приводить до росту простроченої заборгованості із заробітної платі персоналу, до зниження продуктивності його праці та неможливості фінансування відновлення техніки, машин і механізмів. Брак коштів не дозволяє також провадити перепідготовку робітників, фахівців, формувати нове кадрове забезпечення, і в кінцевому рахунку, створювати нову ринково орієнтовану систему менеджменту у вітчизняному будівельному комплексі.
Непередбачуваний розвиток політичних та економічних подій в державі обумовлює актуальність пошуку будівельними підприємствами шляхів підвищення ефективності своєї діяльності та подальшого розвитку. В цьому сенсі заслуговує пильної уваги питання невідкладного вироблення антикризової стратегії розвитку, спрямованої на забезпечення глибоких якісних зрушень у системі фінансово-економічних відносин в даному секторі економіки.
Розробки з питань функціонування, реформації будівельних підприємств та реалізації антикризових заходів в діяльності підприємства викладені в роботах Градова А., Гумби Х., Лігоненко Л., Рогожина П., Трененкова Є., Уткіна Е., Штангрета А. та багатьох ін. [1-8] В той же час залишається дискусійним питання побудови найбільш виваженої та ґрунтовної антикризової політики для підприємств будівельного комплексу.
Метою даної наукової роботи виступає дослідження та розробка основних складових політики подолання системної кризи будівельними підприємствами України. Результати дослідження спираються на системний підхід, суть якого полягає в розгляді всіх явищ і процесів діяльності підприємств у системному зв'язку, з урахуванням впливу окремих елементів на підприємство, як системи в цілому.
Перш ніж вивчити існуючі варіанти антикризових шляхів розвитку будівельних підприємств, торкнемося питання визначення терміну «антикризова стратегія». І хоча в останні часи економічна категорія «криза» є широко вживаною, тим не менш її визначення все ще залишається дискусійним. Так, в економічній літературі розповсюджені наступні трактування категорії «криза»:
● криза – це переломний етап функціонування будь-якої системи, у процесі якого вона зазнає зовнішнього й внутрішнього впливу, що вимагає з її боку якісно нового реагування. Криза несе загрозу знищення системи;
● криза – представляє собою безпосередню загрозу виживанню підприємства;
● криза – являє собою економічне явище, що одночасно наділене рисами створення та руйнації. Т.ч. криза формує передумови для якісно нового подальшого розвитку діяльності підприємства. [1, 2, 8]
Автор дотримується точки зору, що сутність кризи можна розкрити наступним чином: криза – це момент різкого загострення протиріч, що виникають у процесі взаємодії окремих елементів мікроекономічної системи (тобто підприємства) між собою та зовнішнім оточенням.
Так склалося, що у вітчизняній економіці кризи сприймаються як щось несподіване, а тому до них виявляються неготовими. Враховуючи досвід зарубіжних підприємств, до кризових явищ необхідно ставитися як до звичайних природних явищ, заздалегідь і дуже ретельно до них готуватися. Про можливі труднощі (зокрема, фінансові) керівництво підприємства повинно знати заздалегідь, ще до їх виникнення, прогнозувати їх, розробляти заздалегідь антикризові програми, здійснювати відповідні попереджувальні заходи.
Серед причин загострення та хронічного характеру кризових явищ у діяльності будівельних підприємств України можна назвати:
- непрогнозованість, постійна мінливість і несприятливий вплив оточуючого ринкового середовища;
- нездатність керівництва підприємства максимально оперативно застосовувати механізми внутрішньої саморегуляції підприємства у випадку порушення рівноваги системи;
- нераціональне використання ресурсів, відсутність стимулів енергоресурсозбереження, а також низька якість продукції (робіт, послуг);
- банкрутство ключових постачальників;
- виявлення кримінальної або неправомірної діяльності, що загрожує оптимальному функціонуванню підприємства.
Хронологію розвитку кризи в діяльності підприємства можна коротко охарактеризувати наступним чином: первинний (зовнішній) прояв кризи – зростаюча тенденція збільшення поточних витрат та зменшення розміру прибутку; надалі – істотне погіршення всіх техніко-економічних показників діяльності; про подальше поглиблення кризи свідчить втрата власного капіталу; і, як наслідок, – стан повної неплатоспроможності, що несе в собі загрозу припинення діяльності підприємства, та його банкрутства.
Кризовий стан переважної кількості будівельних підприємств України обумовлює актуальність розробки напрямів політики подолання кризових явищ. Загалом, численні дослідження в галузі антикризового менеджменту оперують такими поняттями:
- антикризове управління представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в розробці системи засобів попереджувальної діагностики погрози банкрутства й залучення механізмів фінансового оздоровлення підприємства, які забезпечують його вихід із кризового положення;
- антикризове управління – це складова частина, прийоми, методи й інструменти загального менеджменту на підприємстві, орієнтовані на забезпечення його стабільного успішного господарювання, запобігання можливих ускладнень його діяльності;
- антикризове управління – це система управлінських заходів і рішень із діагностики, попередження, нейтралізації й подолання кризових явищ та їх причин на всіх рівнях економіки. [1, 5, 7]
Важливо не ототожнювати антикризове управління підприємством та поточне (звичайне) управління ним. Різниця між ними полягає в тому, що поточне управління сконцентроване на управлінні розвитком та застосуванні механізмів недопущення кризи, а от то методи антикризового управління фокусують весь спектр зусиль безпосередньо на виживанні в короткостроковій перспективі, пошуку шляхів виходу з кризової ситуації.
Заслуговує на увагу точка зору про доцільність проведення антикризового управління, що пропонується фахівцями з менеджменту з Великої Британії: «…Антикризове управління повинне бути диференційованим, тобто не варто витрачати кошти на порятунок від краху неефективно функціонуючих компаній… Дане управління доцільне тільки на підприємствах, банкрутство яких має негативні суспільні наслідки. На інших підприємствах антикризове управління лише обтяжить їх власників додатковими витратами, продовжить неефективне використання ресурсів, що призведе до агонії підприємства». [2]
На думку автора, найбільш точно визначення досліджуваного економічного явища можна сформулювати наступним чином: антикризове управління представляє собою спеціальне, постійно організоване управління, націлене на найбільш оперативне виявлення ознак кризи й створення відповідних умов для її своєчасного подолання з метою поновлення життєздатності окремого підприємства, недопущення його банкрутства. [3]
Для вітчизняних підприємств будівельного комплексу життєво необхідно проведення об’єктивно необхідних заходів антикризової політики, і такими можуть виступати:
– по-перше: проведення діагностики кризових явищ і визначення ступеню загрози банкрутства конкретного будівельного підприємства;
– по-друге: формулювання головної мети й переліку завдань антикризового управління;
– по-третє: визначення суб'єкта антикризової діяльності;
– по-четверте: оцінка всіх існуючих тимчасових обмежень процесу антикризового управління;
– по-п’яте: визначення можливостей та оцінка ресурсного потенціалу антикризового управління;
– по-шосте: розробка і реалізація антикризової програми на кожному підприємстві;
– по-сьоме: здійснення організаційних заходів з контролю за реалізацією заходів антикризової програми.[3, 4, 6, 8]
Реалізація перелічених заходів антикризового управління підприємствами будівельного комплексу України, чітка та спрямована політика подолання ними кризових явищ забезпечить стабільне економічне зростання даного важливого сектору економіки держави. Особливо важливим є те, що всі запропоновані заходи, у тому числі і реалізація антикризової стратегії, обов’язково повинні ґрунтуватися на базі глибокого, зваженого наукового аналізу.
Подолання кризових явищ в діяльності підприємств будівельного комплексу України зумовить збільшення обсягів будівельної продукції а, отже, буде сприяти росту якості й конкурентоспроможності будівельної продукції, збільшенню кількості робочих місць, поліпшенню умов праці персоналу. Отриманий у такий спосіб економічний, соціальний ефект приведе до інтенсифікації фінансово-економічної діяльності як на підприємствах будівельного комплексу України, так і в інших секторах економіки нашої держави.
Список використаної літератури:
1. Гумба Х.М. Антикризисное управление строительной организации // Экономика строительства. – 1997. – №7. – С.45-47.
2. Лігоненко Л.О. Проблеми оцінки в контексті засад антикризового управління діяльністю підприємства. // Інформаційний бюлетень про приватизацію. – 2000. – №1. – С.34-36.
3. Процес антикризового управління та його методичне забезпечення. Лігоненко Л.О. // Персонал. – 1999. – №4. – С.87-89.
4. Рогожин П.С., Гойко А.Ф. Економіка будівельних організацій. – К.: «Скарби», 2001. – 565с.
5. Трененков Е.М., Дведенидова С.А. Диагностика в антикризисном управлении // Менеджмент в России и за рубежом. –2002. – №1. – С.32-37.
6. Уткин Э.А. Антикризисное управление. – М.: Ассоциация авторов и издателей «Тандем», Изд.-во ЭКМОС, 1997. – 200с.
7. Штангрет А. Антикризове управління як засіб попередження банкрутства. // Регіональна економіка. – 2001. – №2. – С.45-48.
8. Экономическая стратегия фирмы: Учебное пособие. Под ред. Проф. Градова А.П. – СПб: «Спец. Литература», 1995. – 140с.
e-mail: secundochka@rambler.ru |
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter