|
|
|
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ: ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВОГО СЕКТОРУ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
| |
| 10.10.2011 17:30 |
|
Автор: Косар Марія Олегівна, студентка Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича
|
|
[Секція 8. Світова економіка та міжнародні відносини;] |
Протягом другого півріччя 2011 року у деяких країнах Євросоюзу спостерігається загострення старих економічних проблем та поява нових, які мають тенденцію перекинутись на інші, фінансово стабільні країни.
Метою роботи є виявлення впливу кризових явищ в окремих країнах на фінансову систему Європейського союзу в цілому та розгляд можливих шляхів виходу з кризової ситуації.
Незважаючи на намагання лідерів країн – членів Європейського союзу виправити несприятливу ситуацію, що склалася внаслідок боргової неплатоспроможності ряду країн єврозони (так званих PIIGS – Португалії, Ірландії, Італії, Греції та Іспанії), та стабілізувати європейську валюту, фінансова напруга в єврозоні зростає, про що свідчить офіційна статистика (табл. 1) [5].
Хоча на даний момент кризові явища є локальними, деякі фінансисти (Дж. Сорос, Н. Рубіні, Ж.-К. Тріше, М. Фельдштейн) вважають, що при самих несприятливих умовах вона може призвести до нової світової кризи, що масштабами не поступиться Великій депресії 1929 року, і яку слід очікувати щонайпізніше у 2012 – 2013 роках [4].
Найбільші побоювання викликає ситуація в Греції (в якій найвищий рівень боргу серед країн – членів єврозони (табл. 1) підкріплюється соціальною нестабільністю), оскільки її дефолт може загрожувати платоспроможності європейських банків (в першу чергу французьких та німецьких, які утримують грецьких боргових зобов’язань на 40 та 24 млрд. євро відповідно [1, с.28]). Крім Греції, подібний розвиток подій загрожує, в першу чергу, Ірландії та Португалії, які вже є одними з найбільших боржників Міжнародного валютного фонду (рис. 1).
Італія займає третє місце по розміру державного боргу у світі (після США та Японії). Дохідність італійських облігацій росте (у середині вересня вона перевищила 4% річних), і, хоча у серпні 2011 року Європейський центральний банк відновив програму скуповування облігацій країн групи PIIGS (на суму близько 14 млрд. євро щотижня), цього виявилося недостатньо, щоб переламати дану тенденцію. Резерви МВФ також не є невичерпними, заявила голова фонду К. Лагард: без прийняття надзвичайних мір МВФ може запропонувати кредитів на суму лише 390 млрд. доларів, тоді як на даний момент вже потрібні позики на суму більше 840 млрд. для подолання кризових явищ в Європейському союзі [1, с.28]. Французькі банки вже утримують італійських облігацій на суму близько 400 млрд. євро, іспанських – на суму 140 млрд. євро. Китай володіє приблизно 4% державного боргу Італії, що говорить про посилення позицій Китаю на фоні кризових явищ у єврозоні (хоча обвал євро не вигідний Китаю, оскільки це означатиме посилення позиції долара).
В кризових умовах велика роль у адаптації грошово – кредитної політики до змін в економіці відводиться головному регулятору монетарної політики, тобто Європейському центральному банку. Не виключено, що в найближчому майбутньому для того, щоб «врятувати» євро ЄЦБ доведеться надавати додатковий об’єм ліквідності комерційним банкам (це важлива ланка, оскільки в ЄС об’єм кредитування приватного сектору через банківські установи складає близько 70%). ЄЦБ вже проводить операції з рефінансування деяких банків. У вересні ЄЦБ заявив, що надасть європейським банкам доларову ліквідність в рамках трьох кредитних операцій строком на 3 місяці для гарантування того, що вони не зіткнуться з нестачею валюти вже наприкінці року [4]. Європі не вигідний дешевіючий євро, але вигідний дешевий [3, с.14]. Головна задача європейських фінансових інститутів – не допустити викиду єврооблігацій на ринок та розпродажі деякими центральними банками своїх єврорезервів, оскільки в цьому випадку відбудеться знецінювання активів, євро перетвориться в дешеву грошову одиницю зі стійким «ведмежим» трендом [3, с.15] (тобто тенденцією до пониження, на якій виграють інвестори, які розраховують на пониження курсу). Здешевлення євро стримає ріст світової економіки, сильний долар, в свою чергу, стримає економічний ріст США.
Значна роль в процесі подолання несприятливої ситуації відводиться також урядам країн – членів єврозони, і в першу чергу – Німеччини та Франції. Серед заходів, реалізованих урядами країн – асоційованих членів можна назвати такі: прийняття рішення про створення «економічного правління» зони євро на зустрічі А. Меркель та Н. Саркозі у вересні (спеціального органу, який призначатиметься кожні 2,5 роки і відповідатиме за вирішення економічних проблем), підняття питання про збільшення резервів Європейського фонду фінансової стабільності (EFSF) на зустрічів міністрів фінансів країн – членів ЄС (проте дане рішення не було прийнято, хоча міністр фінансів США Т. Гайтнер закликав європейських колег до такого кроку; міністр фінансів ФРГ В. Шойбле, в свою чергу, закликав його підтримати введення світового податку на фінансові транзакції [4]). Важливими питаннями залишаються створення єдиного міністерства фінансів та казначейства Європейського союзу, а також випуск євробондів (єдиних облігацій Євросоюзу), оскільки великі за об’ємами пакети допомоги, які були надані проблемним країнам іншими країнами єврозони та ЄЦБ так і не змогли послабити побоювань щодо боргової кризи. Емісію євробондів варто розглядати як частину плану вирішення боргових проблем, не дивлячись на супротив Німеччини, а також як засіб взаємної інтеграції країн зони євро, вважає голова Єврокомісії Ж.М. Баррозу. Певні міри приймаються і самим неблагополучними країнами (скорочення видатків державних бюджетів, збільшення податового тягаря, пошук альтернативних джерел наповнення державного бюджету). Так, парламент Італії одобрив 54 – мільярдну програму економії; грецький уряд також шукає шляхи скорочення видатків [4] не дивлячись на те, що це суперечить політиці соціалістичної партії та викликає масові невдоволення. Іспанія затвердила план, який передбачає скорочення дефіциту бюджету на 5,7% до 2013 року. Проте проблемою Іспанії є те, що центральний уряд контролює менше, ніж 1/3 державних доходів і видатків, вся ж реальна влада сконцентрована в руках місцевих органів влади, які володіють і банківським сектором [2, с.38].
Кризова ситуація в єврозоні може призвести до затяжної рецесії не лише європейської, а й світової економіки (через ігнорування ризикових ринків країн, що розвиваються, в тому числі і України). Тому для недопущення такого розвитку подій урядами країн – членів ЄС, ЄЦБ та міжнародними фінансовими інститутами повинні прийматися всі міри для подолання кризи, включаючи найжорскіші (виключення деяких країн з зони євро, нехтуючи положеннями Маастрихтського договору). Насамкінець, важливим питанням є вироблення одного напрямку в політиці держав ЄС щодо імпорту енергоресурсів, що зробить свій вклад у скорочення видатків держав (підготовка Єврокомісією заходів, що не дає можливості державам – членам укладати двосторонні угоди, що дають багато влади нафтогазовим експортерам). Деякі аналітики, проте, вважають, що побоювання щодо девальвації євро не мають під собою належного обгрунтування (Дж. Стігліц, К. Лапавіцас).
Список використаної літератури:
1. Горбач Д. МВФ сизгнализирует: его щедрость имеет границы / Дмитрий Горбач // Бизнес. – 2011. - №38. – С.28 – 29.
2. Шагардин Д. Гречески синдром грозит Испании /Дмитрий Шагардин // Рынок ценных бумаг. – 2010. - №5. – С. 37 – 39.
3. Шибанов И. Quo vadis, euro? Куда идешь, евро? / Игорь Шибанов // Рынок ценных бумаг. – 2010. - №7. – С. 13 – 16.
4. Finance.ua. Про гроші [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.finance.ua.
5. Міжнародний валютний фонд [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.imf.org.
E-mail: mariya.kosar@mail.ru
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter