|
|
|
АНАЛІЗ ВИДАТКІВ НА РОЗВИТОК ВУЗІВСЬКОЇ НАУКИ
| |
| 09.09.2011 16:42 |
|
Автор: Бурдонос Людмила Іванівна, аспірант Академії фінансового управління Міністерства фінансів України
|
|
[Секція 5. Банківська справа. Фінанси, грошовий обіг та кредит;] |
Ключову роль у розвитку людського потенціалу будь-якої країни відіграє освіта і наука, які відповідають за готовність нового покоління до життя і успішної діяльності в сучасному світі. Незадовільний стан освіти і науки в Україні, що є однією із причин масового від’їзду людей за кордон і занепаду національної економіки - не може бути виправданим економічними труднощами і складними трансформаційними процесами в нашому суспільстві. Освіта і наука мають бути пріоритетом номер один не тільки на папері, але й у реальних діях уряду. Інакше на нас чекає припинення процесу відтворення людського ресурсу з якостями, необхідними для життя в сьогоднішній ситуації країни і світу.
Ще Адам Сміт вважав, що затрати на освіту чи навчання людини можна розглядати як капіталовкладення в її майбутнє, аналогічні внескам у речовий капітал. Проте інвестиції в науку та освіту задля забезпечення сталого розвитку і підвищення рівня життя в різних країнах істотно відрізняється [1]. За даними Світового банку, 85% сукупних світових інвестицій в науку здійснюють країни-члени ОЕСР, 11% - Індія, Китай і Бразилія та нові промислово розвинені країни Східної Азії, і лише 4% - решта країн світу, до яких належить і Україна [2]. Тому у країнах з передовою економікою результати наукових досліджень і якісної підготовки кадрів забезпечують створення нових багатств, які є основою для подальшої підтримки власної науки та освіти.
У попередні роки обсяги фінансування освіти були значно меншими, ніж у розвинутих країнах, і, всупереч положенням статті 61 Закону України “Про освіту”, становили лише 4,5% від ВВП, що стримує її інноваційний розвиток. Украй незадовільним є фінансування і наукових досліджень. Фактичні витрати з державного бюджету на наукові дослідження і розробки зменшилися з 2,3 % валового внутрішнього продукту (далі - ВВП) в 1990 р. до 0,22 % у 1999 р. і підвищилися лише до 0,39 % ВВП у 2003р. Загальні витрати на наукові дослідження знизилися за цей період з 3,11 % до 1,13 % ВВП. Між тим, Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" передбачено бюджетні асигнування на науку в розмірі 1,7 % ВВП [3].
Не зважаючи на те, що починаючи з 2000р. намітилося незначне збільшення асигнувань на науку у відсотках до ВВП, насправді з врахуванням інфляції воно залишається вкрай недостатнім. Особливо у важкому стані опинилася вузівська і галузева наука, фінансування яких знизилося до критичної межі.
Порівнюючи розвиток науки та інноваційної діяльності вУкраїні з тенденціями, що мають місце у США, Росії, країнах ЄС, Далекого Сходу, Південно-Східної Азії, слід відзначити, що Україна загрозливо наближається до стану відсталої держави. Неприпустимо затягується процес інституційних перетворень системи науково-технічного і кадрового забезпечення економіки України відповідно до умов світового ринку. Загрозливих масштабів набуло старіння наукових кадрів, критичної межі досягла зношеність парку наукового обладнання та матеріально-технічної бази науки, внаслідок чого наукова складова національної конкурентоспроможності неухильно знижується.
У той час, коли у всіх розвинених державах спостерігається виразна переорієнтація державної політики на використання наукових знань як головного ресурсу економічного зростання, науково-технічний потенціал України доведений сьогодні до стану, за яким можуть статися незворотні зміни, що унеможливлять його використання в інтересах інноваційного розвитку суспільства [4].
Варто зазначити, що протягом дев'яностих років у країні продовжувалося падіння рівня науково-технічного потенціалу, зниження інноваційної активності промислових підприємств. За останні 20 років Україна надала інтелектуальну допомогу практично всім розвиненим країнам, а сама змушена вирішувати завдання мобілізації ресурсів у власній науковій сфері. За даними Держкомстату, за період з 1991 р. по 2002 р. за кордон емігрували 574 доктори наук та з 1996 р. по 2002 р. – 907 кандидатів наук. Майже третина з них молоді, до 40 років, перспективні науковці, решта – віком 41-50 років. Загрозу національній безпеці становить відтік за індивідуальними запрошеннями на роботу переважно молодих вчених. Лише у 2001 р. до країн з творчими для науки умовами виїхали 162 доктори і кандидати наук, що на 11 % більше, ніж у 2000 р. Вже на сьогодні за кордоном працює до 30 % українських вчених. Наші втрати у сфері науки, зумовлені “відпливом інтелекту”, оцінюються в сумі більше 1 млрд доларів США за рік.
Отже однією з найголовніших причин відставання української науки і освіти, безумовно, є залишковий принцип її державного фінансування: 0,3-0,5% ВВП. Адже відомо, якщо в державі на науку виділяється менше 2% ВВП, розпочинаються руйнівні процеси не лише в самій науці, а й економіці і суспільстві в цілому. Рівень фінансування науки повинен бути приведений у відповідність із вимогами чинного законодавства та з потребами не лише збереження, а й нарощування наукового потенціалу держави. Водночас акцент має бути зроблено й на стимулюванні залучення до підтримки науки коштів з інших джерел – насамперед коштів вітчизняних та зарубіжних інвесторів та коштів з-за кордону.
Список використаної літератури:
1. T. Wilson and A.S. Skinner. Essays on Adam Smith, 1975.
2. Поплавська Ж., Поплавський В. Економіко-філософські аспекти людського капіталу/Ж. Поплавський, В. Поплавський// Вісник НАН України. - 2002. - №12.- С. 3.
3. Закон України Про наукову і науково-технічну діяльність. N 1977-XII, 13.12.1991, - [Електронний ресурс].– Режим доступу - www.nau.kiev.ua
4. Постанова Верховної Ради України „Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні”. № 1786-IV вiд 16.06.2004.
e-mail: burdonos_lyuda@mail.ru
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter