|
|
|
ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ ЗАКЛАДІВ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ
| |
| 09.09.2011 16:29 |
|
Автор: Кибало Юлія Олегівна, студентка-магістр Львівського національного університету імені Івана Франка
|
|
[Секція 6. Податкова система. Бюджетна система. Правові відносини в економічній системі;] |
В умовах ринкової трансформації українського суспільства особливого значення набуває вирішення проблем соціального захисту населення, що обумовлено конституційним правом громадян України [1]. Саме тому вивчення проблем функціонування, а саме фінансування дієвої системи соціального захисту населення набуває особливої актуальності.
Наукові дослідження з питань соціального захисту населення та вдосконалення практичної діяльності держави в цьому напрямі проводили вітчизняні й зарубіжні вчені та фахівці. Серед них: М.Барабанник., В.Вакуленко, М.Ганслі Теренс, І.Гнибіденко, О.Давидюк, Т.Лопушняк, О.Пищуліна, С.Салига, Ю.Скулиш, Б.Сташків, А.Халецька, Й.Хендшель, П.Таундсен, Ю.Шклярський та багато інших.
Проте, незважаючи на досить широке коло розглянутих теоретичних та практичних питань, актуальною залишається проблематика, пов’язана з фінансуванням закладів соціальної сфери, а саме соціального обслуговування населення.
Метою дослідження є визначення основних проблем фінансування закладів системи соціального захисту населення в умовах вітчизняної економіки.
Актуальним питанням механізму фінансування соціальної сфери залишаються міжбюджетні відносини в частині планування соціальних видатків. Так, у 2001-2002 роках система між бюджетних відносин в Україні зазнала реформування, що дало позитивні результати, однак процес реформ залишився незавершеним. Видатки розподіляються за видами бюджетних установ, а не за їх функціональним призначенням у наданні послуг. У результаті на практиці ті самі статті соціальних видатків фінансуються як із державного, так і з місцевих бюджетів, що значно зменшує прозорість бюджетного процесу та ефективність управління фінансовими ресурсами галузі з боку відповідних міністерств. Крім того, така ситуація пояснює нерівномірність забезпечення населення послугами [2, с.163].
Наступною проблемою є існуюча схема руху фінансових потоків у галузях соціальної сфери в територіальному розрізі. Зокрема, мережа установ, що надають соціальні послуги, утримуються за рахунок кошторису різноманітних міністерств та відомств, розташована у всіх областях країни. За таких умов розпорядники бюджетних коштів позбавлені можливості оцінювати загальний обсяг коштів державного бюджету, що витрачається на забезпечення соціальних послуг у регіональному розрізі, та впливати на підвищення ефективності бюджетних витрат. Існуючі бюджетні механізми унеможливлюють контроль за забезпеченістю галузі фінансовими ресурсами.
Недосконалою залишається і формула розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів [2, с.195]. У ній відображені спроби зберегти існуючий розподіл ресурсів між галузями, коли витрати місцевих бюджетів визначаються, передусім наявністю об’єктів місцевого господарства, а також закладів соціального забезпечення і соціального захисту, що підпорядковані місцевим органам. Чинний механізм надання бюджетних трансфертів із державного бюджету не враховує об’єктивні соціально-економічні відмінності між регіонами.
Формула розподілу обсягу міжбюджетного трансферту (дотації вирівнювання) не враховує саме реальну потребу в отриманні населенням обсягів і видів соціальних послуг належної якості та фактори, що впливають на ці послуги (рівень захворюваності та інвалідності, заходи з профілактики тощо). За сучасних умов визначити обґрунтованість певної суми, що витрачається на фінансування соціальних послуг, неможливо, оскільки відсутні стандарти надання таких послуг.
За оцінки фахівців, негативні наслідки запровадження системи субвенцій з державного бюджету на програми соціального захисту полягають у втраті мотивації місцевих органів влади щодо оптимізації видатків на соціальні програми, економії відповідних коштів та підвищення ефективності їх використання [4, c. 17].
Усе вищезазначене обумовлює необхідність реформувати систему надання соціальних послуг, яка діє в Україні сьогодні. Основними напрямами реформування повинні стати: визначення комплексу змін, які мають бути внесені в законодавство України; забезпечення модернізації управління установами соціальної сфери; послідовне запровадження страхових засад в наданні соціальних послуг; здійснення раціоналізації фінансування установ соціальної сфери; розробка та запровадження чіткої методики формування замовлення на послугу соціальної сфери; розробка та запровадження методики моніторингу виконання замовлення на соціальну послугу та інші. [4, с.54].
Список використаної літератури:
1. Конституція України від 28.06.1996 №254к/96-ВР. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
2. Скулиш Ю.І. Проблеми та перспективи бюджетного забезпечення соціальної сфери в Україні: Монографія. – К.: Аграр Медіа Груп, 2009. – 288 с.
3. Скулиш Ю.І. Соціальна сфера: проблеми та перспективи бюджетного забезпечення в Україні: Автореф. дис. канд. екон. наук. – К.: НАНУ, 2009. – 20 с.
4. Україна як соціальна держава: гасло політичної конкуренції чи шлях до солідаризації суспільства? / О.М. Пищуліна, Я.А. Жаліло, С.І. Лавриненко та ін. / за заг. ред. В.Є. Вороніна. – К.: НІСД, 2009. – 108 с.
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter