|
|
|
НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТУВАННЯ ПРИВАТНИХ ПІДПРИЄМЦІВ
| |
| 03.05.2011 14:42 |
|
Автор: Гуцуляк Тарас Іванович, студент Львівського національного університету ім. І.Франка
|
|
[Банківська справа. Фінанси і кредит. Фінанси суб'єктів господарювання] |
Виходу економіки з кризи передує пожвавлення кредитування малого та середнього бізнес. Кредитування останнього практично припинилося через зависокі ризики та малі прибутки . Нинішня вартість кредитів (на рівні 15-21%) є зависокою для малого бізнесу. Так у 2009 році обсяги кредитування суб’єктів господарювання зросли лише на 5%, сектору нефінансових корпорацій – на 3,3%. При цьому кредити в поточну діяльність збільшилися на 4,1%, в інвестиційну діяльність – на 6,8% [1, С.196], що є недостатнім для відновлення економіки.
Банківські кредити є основним джерелом фінансової підтримки підприємницької діяльності. Кредитування приватних підприємців в Україні здійснюється банками відповідно до Господарського та Цивільного кодексів, Закону № 2121-III та інших законодавчих актів.
Згідно зі ст. 2 Закону № 2121-III під банківським кредитом розуміють будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Відповідно до ст. 347 Господарського кодексу у сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші види кредиту.
Банк може мати різні схеми кредитування залежно від характеру бізнесу позичальника,, надавати різні суми кредиту й залежно від мети кредитування. Від приватного підприємця банки зазвичай вимагають такі документи: паспорт фізичної особи; довідку про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи; свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця; свідоцтво про сплату єдиного податку; копії ліцензій на провадження певного виду діяльності, патентів та дозволів; довідку про взяття фізичної особи-підприємця на облік платника податків (ф. № 4-ОПП); звіт суб'єкта малого підприємництва – фізичної особи-платника єдиного податку або декларацію про доходи; копії договорів, пов'язаних з веденням господарської діяльності (на реалізацію продукції, виконання робіт, оренди, лізингу, спільної діяльності та ін.); копії договорів, контрактів та інших угод, операції за якими є об'єктами кредитування; довідки з обслуговуючих банків про поточні рахунки в національній та іноземній валюті, наявності заборгованості по кредитах в інших банківських установах тощо.
Відповідно до частини другої ст. 346 Господарського кодексу банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці.
Після ухвалення рішення про кредитування банк укладає з позичальником кредитний договір.
Кредитним договором відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу є правочин, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Щодо правовідносин сторін за кредитним договором згідно з частиною другою цієї статті застосовують норми, які регулюють відносини позики (параграф 1 глави 71 Цивільного кодексу), якщо це не суперечить суті кредитного договору. Кредитний договір згідно зі ст. 1055 Цивільного кодексу має укладатись у письмовій формі, інакше вважатиметься нікчемним. У кредитному договорі фіксуються всі основні умови кредитування, а саме мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (частина друга ст. 345 Господарського кодексу).
Деякі важливі умови кредитного договору на сьогодні відрегульовано законодавче. Так, згідно зі ст. 1056-1 Цивільного кодексу встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Крім того, кредитний договір в обов'язковому порядку має містити розрахунок сукупної вартості кредиту з повним роз'ясненням усіх статей витрат, пов'язаних з оформленням кредиту [2].
Ключовою передумовою формування сприятливого режиму кредитування малого та середнього бізнесу в Україні є забезпечення фінансової стабільності в частині:
- відновлення довіри до національної валюти та дій влади;
- розв’язання боргових проблем фінансових та нефінансових корпорацій;
- звільнення від проблемних активів і реструктуризація проблемних банків;
- удосконалювати законодавчу та нормативно-правову базу України, бо зараз українські банки не відважуються кредитувати суб’єкти підприємницької діяльності через недостатню захищеність своїх прав та інтересів, високу ступінь ризиків.
- підвищення норми гарантування вкладів за активнішого гарантування державою позичок для малого і середнього бізнесу;
- розширення ресурсної бази вітчизняної кредитно-фінансової системи шляхом використання незадіяних джерел фінансових ресурсів.
Список використаної літератури:
1. Національна доповідь Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва // Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні. – 2010.
2. Кредитування приватних підприємців / / Вісник податкової служби України. – червень 2010 № 24.
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter