|
|
|
УПРАВЛІННЯ ТА РЕГУЛЮВАННЯ СТИЛЮ КЕРІВНИЦТВА В ОРГАНІЗАЦІЇ
| |
| 29.04.2011 10:33 |
|
Автор: Сватюк Оксана Робертівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри менеджменту Львівського державного університету внутрішніх справ; Труш Христина Андріївна, студентка економічного факультету Львівського державного університету внутрішніх справ
|
|
[Менеджмент. Маркетинг] |
Анотація. У даній статті розглядаємо різні стилі керівництва, їхні сильні та слабкі сторони. Проведено певні спостереження та проаналізовано стиль керівництва директора.
Ключові слова: керівництво, стиль керівництва, стиль управління.
Вступ. Для ефективної управлінської діяльності й роботи всієї організації важливого значення набуває визначення такого стилю керівництва, який забезпечить досягнення і збереження максимальних кількісних та якісних показників діяльності. У практиці менеджменту існує досить багато підходів для визначення об’єктивної оцінки існуючих типів керівництва. Дослідження проводяться емпіричним шляхом, використовуючи різні методики оцінки та аналізу діючого стилю керівництва в організації.
Дану проблематику досліджували такі вчені, як Р.Блейк та Дж.Моутон, які розробивши стилі керівництва на основі управлінської ґратки. О.Кузьмін та В.Гладунський обґрунтували розширення цієї управлінської ґратки та розробили двовимірне трактування стилів керівництва на засадах компромісу інтересів [1].
Постановка проблеми. Сильне та ефективне керівництво сприяє створенню атмосфери взаємоучасті, максимальному розкриттю потенціалу кожного працівника, зосереджує зусилля колективу на досягненні цілей організації. Його основою є вміло побудовані взаємовідносини керівника з підлеглими. Кожен керівник відповідно до особливостей характеру, кваліфікації, досвіду та націленості на досягнення результатів обирає лише йому притаманний стиль керівництва. При цьому успішним керівництвом можна вважати таке, за якого існують налагоджені стосунки між управлінцями та їхніми підлеглими, а також ініціативність працівників у досягненні цілей. Всі ці процеси протікають в атмосфері доброзичливості, високого професіоналізму та взаємо підтримки.
Метою статті є обґрунтування управління і регулювання стилю керівництва в організації.
Виклад основного матеріалу. Керівництво пронизує всі управлінські процеси в організації. Керівництво, як вид управлінської діяльності, діє на засадах лідерства і влади забезпечує виконання функцій менеджменту, їхню трансформацію в управлінські рішення шляхом використання комунікацій. З точки зору О.Кузьміна, керівництво є видом управлінської діяльності, який на засадах лідерства та влади забезпечує виконання функцій менеджменту, формування менеджменту та їх трансформацію в управлінські рішення шляхом використання комунікацій [2]. Таким чином, право на керівництво є основною особливістю професійної діяльності менеджера. Воно проявляється у його відносинах з людьми і не стосується діяльності, пов’язаної з управлінням матеріальними, фінансовими, інформаційними ресурсами організації.
Об’єктом керівного впливу завжди є особистість або група. Цим самим керівництво відрізняється від управління, об’єктами якого можуть бути і люди, і матеріальні, і фінансові елементи виробничо-господарської діяльності. На наш погляд, стиль керівництва доцільно розглядати як сукупність способів, прийомів та механізмів владного і лідерського впливу на підлеглих з метою забезпечення виконання ними завдань та досягнення цілей організації. Стиль є феноменом, який часто не має кількісного виміру і сприймається інтуїтивно як комплекс особливостей об’єкта. Такий погляд прийнятний для трактування стилю керівництва, який розглядають у контексті організації праці підлеглих. З точки зору науковців необхідно розмежовувати поняття «стиль управління» і «стиль керівництва» [1, 2]. Стиль управління є ширшим поняттям, яке характеризує не лише стиль роботи керівника, але й стиль роботи всіх управлінських працівників. Тому, стиль управління є системною поведінкою керівника щодо безпосередньо підпорядкованих йому управлінських працівників, яка змінюється в часі залежно від ситуації та виявляється у способах виконання управлінських робіт їхнього впливу на об’єкт управління підпорядкованого персоналу.
Стиль керівництва відображає сукупність типових і відносно стабільних прийомів впливу керівника на підлеглих з метою ефективного виконання управлінських функцій і безпеки виробничих завдань. Стиль керівництва проявляється у прийомах, за допомогою яких керівник спонукає чи мотивує колектив для ініціативного і творчого виконання обов’язків, контролює результати його діяльності. Він може бути характеристикою якості діяльності керівника, його здатності забезпечувати ефективне управління, створювати і формувати творчий, доброзичливий соціально-психологічний клімат у колективі. Відмінності між стилем управління і стилем керівництва чітко прослідовується при порівнянні діяльності керівників, що посідають посади з однаковими назвами але обсяг і характер їхніх функцій завжди є різним. Однак певна сукупність функцій становить принциповий і обов’язковий зміст діяльності кожного керівника. Їх пізнання належить до основних умов формування ефективного стилю керівництва в організації. Для оцінки стилю керівництва необхідно виділити етапи:
1) визначити тип керівника;
2) визначити стиль його керівництва;
3) визначити обізнаність керівника з проблемою підприємства чи колективу.
При виконанні ряду завдань доцільно використати:
- тест на визначення типу керівника «Перевірте, який Ви керівник»;
- психологічно-ситуаційний тест «Оцінка здібностей стати керівником»;
- тест «Визначення стилю керівництва»;
- психологічний тест «Вияв орієнтації керівника на людей і на задачу».
На основі проведеного нами оцінювання директора Ставчанського навчально-виховного комплексу визначено, що керівник – автократ, який висловлює свої вимоги у директивній формі (накази, розпорядження, вказівки), намагається контролювати все особисто, використовує негативні стимули — покарання, погрози і застереження, які викликають почуття занепокоєння, конфлікту, тривоги і страху. Його вираз обличчя, мова, пози, інтонація підкреслюють домінуючий стан. Інтереси педагогів він підпорядковує інтересам справи, абсолютизуючи принцип «від роботи — до людини».
Директора школи характеризують:
1. Одноосібне вирішення всіх питань життєдіяльності колективу без стимулювання ініціативи, активності працівників, врахування їхніх побажань і пропозицій, знань і досвіду. Перевагу керівник надає зовнішньому контролю, забезпеченню «залізної» дисципліни, вимогливості.
2. Переважання офіційних та однобічних каналів комунікації «зверху донизу», які замикаються на керівникові. Висловлювання керівника є безапеляційні, категоричні, конфліктні навіть агресивні, що породжує комунікативні бар’єри. Дозування, блокування, спотворення інформації відкриває простір для домислів, чуток.
3. Надання переваги меті діяльності, ігнорування потреб та інтересів працівників, використання адміністративно - розпорядчих методів. Вдаючись до цього, директор не дбає про умови професійної самореалізації, фахового вдосконалення педагогів, не враховує особистісних якостей, психологічної сумісності, соціально-психологічних потреб педагогічного колективу.
4. Використання переважно командно-наказових методів, недооцінювання морального, матеріального заохочення, порушення етики службових відносин.
5. Агресивне ставлення до критики, зауважень, ігнорувань на свою адресу.
Незважаючи на особистий характер директор не байдужий до нововведень та дбає про підвищення фахового рівня підлеглих. У колективі він вчить своїх співробітників дисципліни, чіткості виконання завдань. В спілкуванні з працівниками він швидко оцінює ситуацію для взаєморозуміння. Дисципліна, виконавчість, порядок - хороші якості даного керівника, але йому потрібно дотримуватись порад, щодо ефективного керівництва українського економіста Валерія Терещенка: перша якісь – будь завжди управляючим, а не погоничем; друга якість – упевненість в собі; третя якість – строгість і вимогливість; четверта якість – завжди критикуй своїх підлеглих позитивно; п’ята якість – вміння заохочувати і карати;шоста якість – вміння начальника цінувати час своїх підлеглих;сьома якість – ввічливе, доброзичливе ставлення начальника до своїх підлеглих; восьма якість – це вміння говорити і мовчати; дев’ята якість – почуття гумору, вміння посміятись, оцінити дотепний жарт – іноді навіть над самим собою; десята якість – цікався, вивчай своїх підлеглих.
Висновки. Такого роду дослідження має практичне значення управління і регулювання стилю керівництва в організації для розуміння працівниками тієї сукупності якостей, якими вони користуються для одержання визначених результатів праці за участі персоналу. Використовуючи теоретичний підхід до ідентифікації якостей, керівники одержують:
1) можливість об’єктивної оцінки самих себе та оточуючих;
2) більш ефективний прямий і зворотній зв’язок з працівниками;
3) глибше розуміння джерел труднощів на робочих місцях;
4) усвідомлення шляхів змін, покращення власних підходів до управління та потреби організаційних змін в організації;
5) надають консультативну допомогу для придбання корисного і продуктивного досвіду.
Список використаної літератури:
1. Мельник П.В. Менеджмент \ П.В.Мельник, М.М.Філоненко, Л.П.Гацька. –Ірпінь: Академія ДПС України, 2000. – 337с.
2. Кузьмін О.Є, Основи менеджменту: Підручник .\ О.Є.Кузьмін, О.Мельник. – К.: Академвидав, 2003.- 464с.
3. Хміль Ф.І. Управління персоналом: Підручник. – К.: Академвидав, 2006. – 487 с.
4. [Електронні ресурси] – режим доступу http: // ukrkniga.org.ua
e-mail: svatuk@gmail.com
e-mail: tinatrysh@ukr.net
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter