|
|
|
ПРОБЛЕМИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
| |
| 21.02.2011 12:30 |
|
Автор: Добровенко Олександр Анатолійович, аспірант кафедри фінансів Київського національного університету імені Тараса Шевченко
|
|
[Менеджмент. Маркетинг] |
Нові умови організації і розвитку бізнесу зумовили виникнення кризи в сучасній теорії і методології традиційного стратегічного планування. В.С. Єфремов вважає її безпосередньою причиною те, що ця теорія спирається на тектоцентричну парадигму управління, центральним моментом якої є визнання необхідності збереження і розвитку організації як суті, а не як форми спільної діяльності людей [1].
З точки зору системного аналізу, тектоцентрична парадигма класичної теорії стратегічного планування - це недозволенне спрощення умов завдання, що стоїть перед планувальником. Сучасні організації являються внутрішньо складними системами. Проте, це жодним чином не повинно визначати стратегію організаційного розвитку. Сенс організації не в тому, що вона з себе представляє зовні і внутрішньо, а в тому, що вона робить в системі, в яку вона включена як елемент. Щоб зберегти себе, організація повинна або постійно прилаштовуватися під зміни у своєму оточенні, або активно впливати на нього з метою обґрунтування і затвердження уявлень про свою функціональну корисність, або здійснювати комбінацію і першого і другого.
З урахуванням накопиченого досвіду можна відмітити, що головні проблеми сучасної теорії стратегічного планування, які відносяться на рахунок її тектоцентрічної парадигми, пов'язані з:
1. Припущенням про незмінність форм і методів ведення бізнесу. Це виводить питання про реструктуризацію бізнесу за рамки стратегічного планування. Стратегічне значення в цих умовах має тільки рішення про доцільність заняття тим або іншим видом бізнесу взагалі.
2. Спробою прив'язати стратегію до тенденцій зміни зовнішніх умов по відношенню до організації, а не до здійснюваною цією організацією бізнес - функції.
3. Обмеженнями на число і різноманітність стратегічних рішень.
4. Прагненням деталізувати стратегію до рівня оперативних заходів і зв'язати її з бюджетом організації.
5. Помилкою, що стратегія повинна стати філософією організації, яку приймають і розуміють усі її члени для того, щоб бути реалізованою на практиці [1, c.71].
Головною проблемою планування, у традиційному його розумінні школи планування, Г. Мінцберг вважає те, що воно не здатне відбутися без сталих категорій, а зміст стратегії полягає у формуванні категорій. Окрім того, процес планування є за своєю суттю процесом аналізу (декомпозиції), а процес формування стратегії – синтезом. Таким чином, школа планування в стратегічному управлінні може розглядатися лише на предмет ефективного забезпечення процесу реалізації вже сформованої стратегії та як допоміжний інструмент, що забезпечує надійними історичними даними. За такої постановки питання усуваються протиріччя процесів планування та стратегії [3].
В основі критики Г. Мінцберга лежать наступні твердження щодо традиційного стратегічного планування:
1. Стратегічне планування припускає, що організація повинна передбачати зміни у своєму оточенні, або контролювати їх, або просто вважати оточення стабільним. Оскільки організація не може впливати на своє оточення за визначенням і в той же час цей стан зовнішнього по відношенню до організацій середовища ніяк не можна назвати стабільним, то залишається тільки вміння передбачати (прогнозувати). Але прогнозування дуже ненадійна річ.
2. Розробкою стратегічних планів займаються одні, а їх втіленням на практиці - інші. Відбувається своєрідний розрив між думками і діями. Проте, не можна правильно мислити поза системою дій.
3. Стратегічне мислення - це творчий процес, а традиційне стратегічне планування спирається на формалізовані моделі і методи, в яких немає місця ні інтуїції, ні досвіду, ні творчості.
Слід окремо сказати і про позитивні моменти формального планування, які можуть виявитися при управлінні організацією у відносно стабільному середовищі або у країнах з перехідною економікою (якою є Україна), в умовах якої самостійне стратегічне планування підприємствами свого розвитку може до певного часу розумітися як елемент дуже прогресивної моделі менеджменту [2, с. 198].
Таким чином, залишаються питання щодо подальших наукових досліджень з проблем процесу вироблення безпосередньо самої стратегії. Основні протиріччя виникають з питань: поєднання аналітичних та інтуїтивних характеристик створення стратегії; посадовців, які мають компетенції або якості для цього – підприємець (менеджер, керівник), планувальник або якась інша особа; збереження змісту діяльності організації при не важливості форми її функціонування у бізнес-системах; розробки та конкретизації підходів та методів стратегічного планування у нових глобальних динамічних умовах сучасного бізнес-середовища.
Список використаної літератури:
1. Ефремов, В.С. Стратегическое планирование в бизнес-системах [Текст] / В.С. Ефремов. – М. : Издательство “Финпресс”, 2001. – 240 с.
2. Катькало, В. Эволюция теории стратегического управления [Текст] : монография / В. Катькало.– СПб. : Издат. дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2006. – 548 с.
3. Мінцберг, Г. Зліт і падіння стратегічного планування [Текст] / Г. Мінцберг ; пер. з англ.. – К. : Видавництво Олексія Капусти, 2008. – 412 с.
e-mail: DobrovenkoOA@oschadnybank.com
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter