|
|
|
МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ПОЛІТИКИ ФОРМУВАННЯ АГРАРНОЇ СТРУКТУРИ
| |
| 05.02.2011 17:19 |
|
Автор: Соловйов Андрій Ігорович, кандидат економічних наук, доцент кафедри менеджменту організацій Херсонського державного аграрного університету
|
|
[Менеджмент. Маркетинг] |
В спеціальній літературі для класифікації підприємств за певними ознаками використовуються такі поняття, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Особливе значення приділяється характеру й формам прояву об'єктивних загальноекономічних і загальноаграрних специфічних процесів у формуванні, функціонуванні й розвитку аграрної структури. Поняття «аграрна структура» є традиційним для наукових досліджень з питань аграрної політики. Е. Лепінські під аграрною структурою розуміє «співвідношення, що піддається статистичному виміру, технічних, економічних і соціальних структурних елементів в аграрній сфері, що виражається сукупністю абсолютних і відносних показників в аграрному секторі» [1, с. 60-63].
Більшість визначень містять сутнісну характеристику аграрної структури як результату природного, а також соціально – економічного й політичного впливу на сільське господарство. Однак, обумовлена фіксованими рамками аграрного законодавства, а також невисокою мобільністю ресурсів (земля, капітал, праця), аграрна структура є відносно стабільним утворенням, що повільно піддається змінам. З цим пов'язані сучасні проблеми адаптації аграрної економіки до ринкової трансформації.
Трансформація економічної системи країни внесла істотні зміни в економічну природу сучасного сільськогосподарського підприємства. Ці зміни стосуються насамперед причин, цілей, форм і методів його організації: зміна самої економічної дійсності, тобто якісна зміна ринку сільськогосподарського товаровиробника, лідерство в технології, маркетингова політика, кон'юнктурне співвідношення; посилення виробничо-ринкової ієрархії й взаємозамінності великого й дрібного сільськогосподарського виробництва; необхідність створення бази для стратегічної діяльності; розвиток кооперації й інтеграції; перехід від звичайного довгострокового до стратегічного управління, схильного до інновацій.
Дослідження природи аграрної структури повинне враховувати головну тенденцією розвитку сільськогосподарського виробництва – зростання масштабів технологічних процесів, – концентрацію й поділ праці, впровадження машин і зростання продуктивності праці, що в свою чергу визначає масштаб окремих виробничих систем і їхню спеціалізацію. Організаційно-виробнича структура розвивається на принципах динамічної стабільності на основі диверсифікованості, внутрішньо факторного комбінування, взаємодоповнюваності виробництв різних форм господарювання й соціальних пріоритетів.
Різного роду сільськогосподарські підприємства, які виникають на базі різних форм власності, несуть у собі переваги й недоліки вихідних складових: форм власності (приватних або колективних), способів використання капіталу (одноособове або колективне об'єднання), а також типу організації виробництва. Сільськогосподарські підприємства, як виробничі системи мають бути органічно й функціонально пов'язаними з вимогами ринкового обміну, що у свою чергу обумовлено процесом перетворення меж виробничо-функціональної взаємодії, зміною якісних рівнів структурного й організаційно-технологічного розвитку. Розвиток повноцінних ринкових відносин в агропромисловому виробництві країни пов'язаний з його кооперацією й інтеграцією, розширенням структурних організаційно-технологічних зв'язків сільськогосподарських підприємств.
Важливо розглядати сільськогосподарське підприємство не тільки як виробничо-господарську одиницю, але як підприємство, соціально орієнтоване в реалізації функцій аграрної економіки, оскільки сільськогосподарське виробництво носить яскраво виражений імовірнісний характер і просторову невизначеність. Вважаємо за можливе представити сільське господарство регіону, як сукупність безлічі взаємодіючих виробничих систем, компонентів, зв'язків, об'єднаних у структуру. Це знаходить вираження в організаційних формах господарювання, які є базовими елементами, що мають свій виробничий цикл, певну внутрішню структуру й функції.
Таким чином, дослідження стратегічних підходів вітчизняних і закордонних вчених-економістів до політики формування аграрної структури дозволило виявити, що виявлення особливостей, специфіки, протиріч розвитку організаційно-виробничої структури, формування якої в сучасних умовах відбувається під впливом закономірностей економічного, соціального й біологічного характеру, дозволяє керувати з позицій стратегічного й оперативного підходів: створення потенціалу для конкурентоспроможного й стійкого функціонування аграрного сектора в перспективі й цілеспрямований вплив на виробничі системи для своєчасного вирішення оперативних завдань: планування, поточного регулювання й координації, оперативного обліку, оперативного аналізу й контролю. Визначальне значення для досягнення кінцевих цілей аграрного виробництва має аграрна політика й адекватний їй господарський механізм.
Список використаної літератури:
1.Лепински, Э. Научная аграрная политика как движущая сила аграрного производства / Э. Лепински // Аграрная политика: Курс лекций. – Саратов: Изд-во Сарат. гос. с.х. академии, 1997. – 323 с.
2.Черевко Г.В., Горбонос Ф.В., Іваницька Г.Б., Павленчик Н.Ф. Економіка підприємств: Навчальний посібник / За заг. ред. Г.В. Черевка. – Львів: Апріорі, 2004. – 384 с.
3.Смирнов Б.В. Техника управления сельскохозяйственным производством. М., «Колос», 1972. – 424 с.
e-mail: Sharmanschik@mail.ru
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter