|
|
|
МОДЕЛЬ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
| |
| 27.01.2011 20:19 |
|
Автор: Усик Марія Костянтинівна, аспірантка Дніпропетровського університету економіки та права
|
|
[Інвестиційно-інноваційні процеси в економіці] |
Реалії сучасного розвитку провідних країн світу доводять, що основними його чинниками є інноваційні - високі технології, нова техніка, нова організація праці і виробництва, нова мотивація підприємницької діяльності. Саме вони забезпечують економічну стійкість мікро- і макросистем, їх конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на світовому ринках.
Методологічні підходи, окреслені класичною економічною теорією, визначають, що у ринковій економіці вихід з кризи на траекторію зростання, пов'язаний з оновленням основного капіталу, яке здійснюється для зниження витрат виробництва, збільшення обсягів випуску і збільшення прибутків.
Інноваційні процеси, поширення високотехнологічних виробництв стали неодмінним атрибутом стратегії сучасного економічного зростання. Вони безпосередньо пов'язані з динамікою інвестиційної та загальної економічної активності. Інновації у вигляді нових конкурентоспроможних технологій і товарів забезпечують до 90% приросту ВВП промислово розвинених країн світу.
Світова практика доводить, що для забезпечення стабільного зростання інвестиції повинні становити 19-25% ВВП [1]. В Україні ж цей показник має тенденцію до скорочення - з 18,6% у 2004 р. до 14,7% у 2009-2010 рр. У промислово розвинених країнах питома вага витрат на наукові та науково-технічні розробки у ВВП становить приблизно 3%, в Україні - майже втричі менше: 1,23% у 2004 р., 0,97% - у 2009 р. [2].
Серед негативних тенденцій, які знаменують триваючу деіндустріалізацію, слід також відзначити зростання питомої ваги низькотехнологічних галузей. Щоправда, у 2009 р. з'являється тенденція до зниження частки галузей паливно-енергетичного комплексу, а прогнозоване на 2011 р. зниження становить 35% [3].
Проявом неефективності інвестиційної та інноваційної політики можна вважати й те, що найдинамічнішим видом економічної діяльності в Україні у 2009 р. була роздрібна торгівля - її приріст склав 24,8% [4].
Серед причин нинішнього згортання інвестиційного процесу та уповільнення економіки, аналітики насамперед називають посилення податкового навантаження; скорочення майже вдвічі державних інвестицій; монетарну політику із суттєвою монетарною складовою інфляції.
За обставин гальмування інвестиційного попиту природньо знижується попит і на інноваційний продукт. Лише з 2004-2009 рр. число промислових підприємств, які впроваджували інновації, скоротилося на 45,7% - з 1491 у 2004 р. до 810 у 2009 р. У 2006 р. інноваційною діяльністю у промисловості займалося 981 підприємств, питома вага яких у загальній кількості підприємств становить всього 9,4%.
Між тим, досвід інноваційно активних підприємств показує, що впровадження інновацій суттєво впливає на їх економічні показники: понад 90% таких підприємств одержали приріст обсягів випуску, 40% замінили застарілу продукцію на нові її види, понад 30% - знизили матеріало- та енергомісткість продукції, 25% - впровадили нові технології природоохоронного типу [5].
Інноваційний розвиток гальмується і станом кадрового наукового потенціалу країни. Вітчизняна забезпеченість науковими кадрами з розрахунку на 1000 чол. зайнятого населення є нижчою порівняно із США та Японією - у 2 рази, Німеччиною та Францією - у 1,7 рази.
Низький рівень оплати праці, недосконалість системи захисту інтелектуальної власності, неможливість реалізувати свої творчі здібності обумовлюють недостатню мотивацію до інтелектуальної праці, а відтак впливають на стан інноваційного розвитку економіки. Ці ж причини зумовили масовий „відплив інтелекту" з України. Тому стратегічним завданням економічної політики повинно стати формування механізмів, у тому числі ринкових, здатних створювати адекватні стимули для інновацій.
Водночас досвід розвинених країн виявив досить ефективний спосіб залучення до інноваційного процесу всіх основних його суб'єктів - держави, великих корпорацій і малих форм бізнесу - венчурний механізм інвестування інновацій [6].
Отже, синтез вищезазначеного дає підставу для наступних висновків. Практичне втілення інвестиційно-інноваційної моделі економічного розвитку сьогодні вимагає від реальної економічної політики використання важелів ринкового механізму і переходу на принципи державного інтервенціонізму. Визначення основних напрямів і шляхів державного впливу на інноваційну сферу повинно враховувати норми і досвід розвинених країн світу, у т.ч. досвід інноваційного розвитку за рахунок венчурного фінансування. При цьому саме держава повинна стати ініціатором створення адекватного економічного клімату не лише для ефективного використання інновацій, але й для їх продукування.
Список використаної літератури:
1.Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи) / Інститут економічного прогнозування; за ред. В.М. Гейця. – К.: Логос, 1999. – 500 с. - ISBN .
2.Харламова, Г.О. Вплив інвестицій на економічне зростання / Г.О. Харламова // Фінанси України. – 2005. – №3. – С. 57– 64.
3.Оцінка економічного стану України (січень 2009 р.) // Вісник Національного банку України. – 2009. - №3. – С. 68-72.
4.Кудряшов, В.П. Державна підтримка економічного зростання в Україні / В.П. Кудряшов // Фінанси України. – 2008. - №9. – С.42-53.
5.Лукінов, І. Наслідки і перспективи перетворення в економіці України / І. Лукінов // Економіка України. – 1995. – №12. – С. 4–18.
6.Інвестиційний клімат в Україні /за ред. П.І. Гайдуцького. – К.: Нора-друк, 2002. – С. 77-78.- ISBN .
e-mail: Mariya.Usik@interpipe.biz
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter