Однією з найпомітніших особливостей функціонування світового господарства починаючи з другої половини ХХ ст. став стрімкий розвиток міжнародних економічних відносин: стрімко розширюється і поглиблюється співпраця між окремими країнами, групами країн, міждержавними економічними об’єднаннями, а також окремими підприємствами та організаціями. Саме ці процеси посилюють інтернаціоналізацію виробництва, його усуспільнення в міжнародному масштабі та водночас є наслідком поділу праці всередині країн та між ними.
Інтернаціоналізація – це процес еволюції міжнародних економічних зв’язків на базі міжнародного поділу праці, що виявляється в розвитку міжнародної торгівлі та формування міжнародної власності, як основи переходу до вищого рівня економічної взаємодії держав. [1, с.66] Інтернаціоналізація передбачає вихід чогось суто внутрішнього за первинні межі, або об'єднання дій декількох суб'єктів світової економіки й
політики довкола загальних для них завдань, цілей, видів діяльності. Явище
інтернаціоналізації різних видів діяльності, відносин, процесів обміну й розвитку існує стільки, скільки й самі міжнародні відносини. Поглиблення інтернаціоналізації виробництва відбувається як у процесі (МПП), так і шляхом посилення міжнародної виробничої кооперації (МВК). Головними напрямами розвитку МПП стали поглиблення міжнародної спеціалізації виробництва (МСВ) та розширення міжнародного кооперування у виробництві (МКВ).
Економічне інтегрування неможливе без подальшого розвитку суспільного характеру міжнародного виробництва, без поглиблення інтернаціоналізації виробництва на основі об’єднання виробничих та наукових потенціалів багатьох країн. Саме тому, на мою думку, досить важливим кроком на шляху до інтернаціоналізації є саме зовнішньоекономічна діяльність підприємств.
ЗЕД можна визначити як сукупність виробничо-господарських, організаційно-економічних та оперативно-комерційних функцій підприємства, пов'язаних з його виходом на зовнішній ринок та участю в зовнішньоекономічних операціях.
Разом з тим, це самостійна діяльність підприємства, яка являється, з одного боку, складовою частиною господарської діяльності підприємства, а з іншого - такою частиною його діяльності, котра здійснюється на іншому, міжнародному рівні, у взаємозв'язку з господарськими суб'єктами інших країн [2, с. 48].
Варто зауважити, що роль ЗЕД як зовнішнього фактора економічного росту в сучасних умовах постійно зростає. Посилюється її вплив на соціально-економічний розвиток не тільки країни в цілому але й кожного господарського суб'єкта зокрема.
Таким чином, інтернаціоналізація господарського життя й орієнтири зовнішньоекономічної політики обумовлюють формування і розвиток інфраструктурних елементів зовнішньоекономічної діяльності України в цілому та підприємств зокрема, де політика виступає внутрішнім, а інтернаціоналізація - зовнішнім фактором. Саме вони формують кількісний і якісний склад елементів ринкової зовнішньоекономічної інфраструктури нашої держави.
Список використаної літератури:
1. Ткач О. Методологічний зміст понять інтернаціоналізація, інтеграція й глобалізація в сучасній науці / О. Ткач // Економічний аналіз. – 2009. – Випуск 4. – С. 65-68.
2. Батченко Л. В., Дроздова Г. М., Дятлова В. В. Зовнішньоекономічна діяльність: теорія і практика сучасного менеджменту. - Донецьк: Норд-Прес, 2005. - 244 с.
e-mail: vika_kpi@ukr.net |
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter