Собівартість продукції - один з найважливіших економічних показників діяльності промислових підприємств і об'єднань, що виражає в грошовій формі усі витрати підприємства, зв'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Собівартість показує, у що обходиться підприємству продукція, що випускається їм. У собівартість включаються перенесені на продукцію витрати минулої праці (амортизація основних фондів, вартість сировини, матеріалів, палива, інших ресурсів) і витрати на оплату праці працівників підприємства.
Питанням собівартості цікавляться багато вітчизняних та зарубіжних авторів. Важливий внесок при дослідженні даної теми зробили автори, серед яких варто назвати Ф.Ф. Бутинець, Т.О. Бондур, Г.Є. Сандалович, В.М. Петров, А.В. Токар.
Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво.Витрати виробництва, що включаються в собівартість продукції, групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати. Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво продукції. Для цього необхідно знати: повний перелік указаних витрат; особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства. Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 року (зокрема за положенням бухгалтерського обліку 9 «Запаси»), собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат [2].
Можливість підприємства впливати на формування собівартості є істотним. Протягом 1996 року Постановами Кабінету Міністрів України були затверджені Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо. На основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг) [1].
Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання. Найважливіше значення в боротьбі за зниження собівартості продукції має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарськоїдіяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії виявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні витрат по обслуговуванню виробництва і керуванню, у ліквідації втрат від браку й інших непродуктивних витрат. Матеріальні витрати, як відомо, у більшості галузей сільського господарства займають велику питому вагу в структурі собівартості продукції, тому навіть незначне заощадження сировини, матеріалів, палива й енергії при виробництві кожної одиниці продукції в цілому по підприємству дає великий ефект. Підприємство має можливість впливати на величину витрат матеріальних ресурсів, починаючи з їхньої заготівлі. Сировина і матеріали входять у собівартість за ціною їхнього придбання з урахуванням витрат на перевезення, тому правильний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити надходження матеріалів від таких постачальників, що знаходяться на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту. При висновку договорів на постачання матеріальних ресурсів необхідно замовляти такі матеріали, що по своїх розмірах і якості точно відповідають планової специфікації на матеріали, прагнути використовувати більш дешеві матеріали, не знижуючи в той же час якості продукції.
Основною умовою зниження витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і удосконалювання технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, упровадження технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних цінностей. Скорочення витрат на обслуговування виробництва і керування також знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницу продукції залежить не тільки від обсягу випуску продукції, але і від їхньої абсолютної суми. Чим менше сума цехових і загальнозаводських витрат у цілому по підприємству, тим за інших рівних умов нижче собівартість кожного виробу.
Отже, можна виділити основні джерела резервів зниження собівартості сільськогосподарської продукції: збільшення обсягів її виробництва за рахунок повнішого використання виробничих потужностей підприємства та скорочення витрат на її виробництво за рахунок підвищення рівня продуктивності праці ощадливого використання сировини, матеріалів, палива, обладнання, запобігання не виробничим та не продуктивним витратам.
Список використаної літератури:
1. Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції від 26 квітня 1996 р. №473.
2. П(С)БО 9 «Запаси»: Наказ Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999р. №246.
3. Бутинець Ф. Ф., Мних Є. В., Олійник О. В. Економічний аналіз. -Житомир: Рута, 2000. — 415 с.
e-mail: alla-zay@mail.ru
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter