Актуальність теми. У наш час більшість з людей мають свій бізнес, тобто , своє підприємство. Щоб підприємницька діяльність не суперечила закону, в деякій мірі нею повинна регулювати держава. І тому моя тема широко розкривається в правовій літературі.
За останні роки в Україні відбулись якісно нові соціально-економічні і суспільно-політичні перетворення, які переслідують мету побудови суверенної, соціальної, правової демократичної держави, одним з важливих завдань якої має бути формування ефективного ринкового механізму господарювання. Перехід до сучасної моделі економічного розвитку України висуває на перший план проблему підприємництва, ефективного державного управління і державного регулювання у цій сфері. Разом з тим економіка України в умовах спаду виробництва і значної кількості невирішених соціальних проблем в суспільстві продовжує перебувати в системній кризі, яка викликана низкою відомих причин і факторів, в тому числі послабленням системи державно-правового регулювання, недосконалістю виконавчо-розпорядчої діяльності спеціально уповноважених органів та посадових осіб у сфері підприємництва, нерозвиненістю організаційно-правових механізмів державної підтримки і впливу на процеси формування підприємницького середовища та створення умов для розвитку малого і середнього бізнесу.
Підприємницька діяльність в Україні не є стихійною і некерованою. За умов удосконалення ринкових відносин вона відчуває на собі сильний керуючий вплив з боку держави.
Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.[8, ст. 243] Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються Господарським кодексом України, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до Господарського кодексу України та інших законів. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законами України.
Державне регулювання підприємництва забезпечується за допомогою спеціального державно-правового механізму, який складається: з організаційно-структурних формувань і з адміністративно-правових засобів впливу на відносини, що складаються в даній сфері.
Організаційно-структурні формування - це виконавчо-розпорядчі органи держави і місцевого самоврядування, наділені управлінськими повноваженнями у сфері підприємництва. На практиці відомі два таких органи:
а) спеціально створені для реалізації державної політики у сфері підприємництва, наприклад, Державний комітет України з питань розвитку підприємництва;
б) що виконують регулюючі функції у сфері підприємництва поряд з іншими функціями державного управління, наприклад, МВС України здійснює видачу ліцензій на такі види підприємницької діяльності, як виготовлення і реалізація спеціальних засобів, споряджених речовинами сльозоточивої дії виготовлення, ремонт та реалізацію спортивної вогнепальної зброї.
Адміністративно-правові засоби - це перш за все акти управління, призначені для регулювання відносин у сфері підприємництва. До них належать: Конституція України, закони України, укази та інші акти Президента України, нормативні документи Кабінету Міністрів, акти міністерств, інших органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.[9, ст. 169]
Конституція України гарантує право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом [1, ст. 42]. Підприємницька діяльність суб’єктів господарювання в Україні регулюється нормами цивільного, господарського права та рядом нормативно-правових актів інших правових галузей. Законодавство закріплює економіко-правові основи підприємництва, зокрема статус суб’єктів підприємницької діяльності, принципи, гарантії тощо.
Особливе місце серед органів управління у сфері підприємництва посідає Державний комітет України з питань розвитку підприємництва. Він створений з метою реалізації державної політики щодо розвитку і підтримки підприємництва, а також ефективного використання наданих підприємцям можливостей. Даний Комітет є центральним органом виконавчої влади, якому підпорядкована Ліцензійна палата України.
Важливе значення для розвитку підприємництва мають правила і порядок реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, оскільки саме в результаті державної реєстрації здійснюється їх легалізація, набуваються права і обов'язки у даній сфері, встановлюється відповідний правовий статус.
Здійснюється така реєстрація відповідно до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року. Це Положення визначає порядок державної реєстрації та перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації (наприклад, банківські установи), а також порядок її скасування.
Проводиться державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності органами державної реєстрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.
Такими органами є:
а) виконавчий комітет міської ради;
б) виконавчий комітет районної у місті ради;
в) районна державна адміністрація;
г) районна міст Києва і Севастополя державна адміністрація.
Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи до органу державної реєстрації подають:
а) установчі документи в повному обсязі, що передбачені законодавством для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта. До таких документів належать, по-перше, рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом; по-друге, статут, якщо відповідно до законодавства це необхідно для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності;
б) реєстраційну картку встановленого зразка, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію;
в) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;
г) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом.[5]
Визначено два види підстав скасування державної реєстрації:
а) за заявою власника (власників), якщо йдеться про юридичну особу, і за заявою підприємця-громадянина;
б) на підставі рішення арбітражного суду.
Важливу роль у адміністративно-правовому регулюванні підприємництва відіграє ліцензування підприємницької діяльності. У Концепції розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її видами, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 p., зазначено, що ліцензування - є складовою частиною державного регулювання підприємництва в Україні. Воно спрямоване на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері і впроваджується відповідно до Конституції України, щодо права кожного на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.[6]
Головним завданням ліцензування є захист економічних та інших інтересів держави, її громадян шляхом встановлення з боку держави певних умов і правил здійснення окремих видів підприємницької діяльності.[8, ст. 245]
З липня 1998 p. Кабінет Міністрів України своєю постановою затвердив Положення про порядок ліцензування підприємницької діяльності. Це Положення визначає порядок видачі, переоформлення, зупинення, анулювання та поновлення дії ліцензій, обліку виданих ліцензій та розмір плати за їх видачу.[7]
Підставами зупинення дії ліцензії є:
1) порушення суб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов;
2) невиконання суб'єктом підприємницької діяльності у визначений термін розпоряджень Ліцензійної палати або органу, що видав ліцензію, щодо дотримання ліцензійних умов.
Правову основу патентування підприємницької діяльності складають Закон України від 18.06.1996 р. «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».
Патент - Свідоцтво на право займатися торгівлею або промислом. [10, ст. 149] Патентуванню підлягає торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг[2, ч. 1 ст. 1]. Метою торгового патенту є тільки засвідчення права суб’єкта підприємницької діяльності здійснювати визначені Законом певні види підприємницької діяльності. ГК визначає патентування як засіб державного регулювання, правові основи якого визначаються, виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності.
Квотування експорту та імпорту здійснюється відповідно до Закону України від 04.02.2009 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність».
Квотування – встановлення граничного обсягу (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг, які дозволено експортувати з території України (або імпортувати на її територію) протягом встановленого строку, та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях [4]. В Україні діють такі види експортних (імпортних) квот (контингентів): глобальні, групові, індивідуальні, антидемпінгові, компенсаційні, спеціальні. По кожному виду товару може встановлюватися лише один вид квот. Переліки товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню і на які встановлюються квоти, затверджуються Кабінетом Міністрів України щорічно.
Сертифікація – це підтвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів (державних стандартів; кодексів усталеної практики; технічних умов; міжнародних, регіональних та національних стандартів інших країн, які застосовуються в Україні відповідно до чинних міжнародних договорів України)[3].
Сертифікація продукції здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації – підприємствами, установами, організаціями з метою:
- запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров’я та майна громадян і навколишнього природного середовища;
- сприяння споживачеві у компетентному виборі продукції;
- створення умов для участі суб’єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництву та міжнародній торгівлі [3, ст. 13].
Дослідивши проблеми адміністративно-правового регулювання відносин у сфері підприємницької діяльності, я акцентували увагу на необхідності розв’язання проблеми визначення міри і ступеню державного втручання до названої сфери. Ось мої пропозиції про використання першочергових механізмів адміністративно-правового регулювання: - відкритість формування державної політики щодо підтримки та розвитку підприємництва шляхом узгодження інтересів усіх заінтересованих сторін, використання механізмів зворотного зв’язку; - гнучкість системи пріоритетів і різнобічність форм державної підтримки національного підприємництва; - урахування національних та історичних особливостей, особливо на регіональному рівні; - спрощення державних регулюючих процедур, особливо для малого бізнесу; - обов’язкове визначення і закріплення постійного джерела державних бюджетних асигнувань, спрямованих на розвиток підприємницької діяльності; - координація діяльності і чітке розмежування повноважень і відповідальності органів державної влади, які безпосередньо займаються питаннями підтримки та розвитку національного підприємництва на державному, регіональному та місцевому рівнях; - використання майна неефективних і неплатоспроможних підприємств, які перебувають у державній власності як джерела ресурсного забезпечення малого і середнього бізнесу; - покращення системи обліку і державної статистики підприємництва; - узгодженість і несперечливість заходів щодо підтримки та розвитку підприємницької діяльності; - організація систематичних наукових досліджень та ефективної пропагандистської кампанії, спрямованих на стимулювання підприємницької діяльності в Україні.
Список використаної літератури:
1.Конституція України - Київ «Велес»- 2008 р6.
2.Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 18 червня 1996 р.
3. Закон України «Про стандартизацію та сертифікацію» від 08 вересня 2005 р
4. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 04 лютого 2009 р.
5. Положення «Про державну реєстрацію суб’ єктів підприємницької діяльності» від 11 жовтня 2002 р.
6. Постанова Кабінету Міністрів України «Концепція розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності» від 25 серпня 1998 р.
7. Постанова КабМіну України «Про порядок ліцензування підприємницької діяльності» від 03 серпня 2000р.
8. Битяк Ю. П. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – Харків «Право», 2000 р
9. Кузьменко О. В., Колпаков В.К. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – Київ «Хрінком Інтер», 2003 р.
10. Шишка Р. Б. Підприємницьке право України: Підручник. – Харків: «Еспада», 2000 р.
e-mail: anilka333@ukr.net |
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter