Важливим принципом управління ресурсною базою є оптимізація ресурсів комерційного банку, яка включає: раціоналізацію залучення ресурсів і ефективність їх використання (забезпечення оптимальної структури залучених і запозичених коштів і її адекватності структурі активів (за строками і вартістю)), підтримання оптимального для даного банку співвідношення власного і залученого капіталу, підвищення адекватності оцінки ризиків, аналітична робота банку з розрахунку дохідності операцій, оцінка рентабельності всієї діяльності банку [1]. Тому банки розробляють програми регулювання і розміщення ресурсів, визначають сфери найбільш прибуткових вкладень коштів на певний період, проводять аналіз виконання цих програм. При оцінці операцій застосовується комплексний підхід, що враховує все коло питань, які відносяться до конкретної угоди і в той же час відображають фінансовий стан банку.
У банківській практиці криза проявляється в різкому зниженні платоспроможності. Банк починає відчувати нестачу наявних ресурсів для виконання своїх поточних зобов'язань, появляється розкид відсоткових ставок і різкі їхні стрибки. Інформація про кризову ситуацію поширюється на ринку, її одержують банки–кореспонденти, а потім клієнти банку. Банки–кореспонденти закривають ліміти на цей банк, деякі продовжують надавати кредити “овернайт”, як правило, за ставками, що значно перевищують ринкові. Фізичні особи починають закривати депозитні рахунки, юридичні особи здійснюють платежі через інші банки.
Серед основних причин виникнення і загострення банківської кризи 2008-2009р., на нашу думку, варто виділити наступні: недостатній рівень капіталізації банківської системи; невиважена кредитна політика; диспропорції у структурі зобов’язань банків (високий рівень залежності ресурсної бази від зовнішніх запозичень); неефективна політика НБУ щодо рефінансування банків; відсутність довіри до банківської системи.
Щоб максимально захиститися від впливу фінансової кризи та мінімізувати втрати, а декому і взагалі вижити в даних умовах, ко¬жний банк має радикально змінити систему управління біз¬несом. І якщо за стабіль¬них умов правилом банківського менеджменту є – «мак¬симі¬зація прибутку за дотримання ліквідності та прийнятного рівня ризи¬ку», то в кризових умо¬вах на перше місце слід поставити систему управління ризиками.
В умовах банківської кризи 2008-2009 р. вітчизняними банками широко використовується метод економного банківського бізнесу, який передбачає зниження банківських витрат. Так, за 2008 р. та 2009 р. витрати вітчизняних банків збільшилися на 53,7 та 66,2 млрд. грн. відповідно, або на 187,2 та 157,4 % відповідно; темп приросту доходів становив за 2008 р. - 179,8 %, за 2009 р. – 116,7 % [4, с. 35]. Основний фактор їх зростання – процентні витрати. За таких умов набувають актуальності питання конкурентного ціноутворення, збільшення пасивів з метою максимізації спреда і контролю над відповідними банківськими ризиками. При управлінні депозитними операціями банку ключова роль має відводиться обсягам і джерелам ресурсів, структура яких яскраво відображає стан економіки, та способам їх ціноутворення (цінові та нецінові).
Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб. Підвищення пропонованої банком ставки дозволяє залучати додаткові ресурси. І навпаки, банк, перенасичений ресурсами, але обмежений можливостями їх прибуткового розміщення, зберігає або навіть зменшує депозитні ставки.
Ціноутворення за вкладами банку базується на аналізі співвідношення між депозитною ставкою, яка відображає ринкову вартість залучення коштів, і витратами банку з обслуговування кожного виду депозитних рахунків [3, с. 48]. Оцінка ринкової вартості ресурсів дає змогу визначити фактичний стан ресурсного потенціалу банку. З урахуванням чинників, що впливають на рівень ринкової ставки (С), її можна визначити за формулою 1.:
С = З + І + Р, (1.)
де
З – рівень економічного зростання в країні;
І – рівень інфляції;
Р – ризик, пов’язаний з банківською діяльністю.
Для поточних пасивів ринкову вартість приймають на рівні балансової з урахуванням ризику їх мінливості й короткотерміновості. Ефект майбутньої вигоди від залучення строкових депозитів можна оцінити шляхом визначення майбутньої вартості ставки залучення та порівняння її із середньоринковою вартістю залучення у такому самому обсязі і на такий самий термін.
Нецінові методи управління залученням коштів базуються на використанні різноманітних прийомів заохочення клієнтів, які прямо не пов’язанні з підвищенням депозитних ставок. До таких прийомів належать: реклама, поліпшений рівень обслуговування, розширення спектру пропонованих банком рахунків та послуг, комплексне обслуговування, додаткові види безкоштовних послуг, розташування філій у місцях, максимально наближених до клієнтів, пристосування графіку роботи до потреб клієнтів тощо. В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері менеджмент велику увагу приділяє саме неціновим методам управління.
Управління ресурсами включає як управління формуванням їх, так і управління розміщенням. Тому, іншою складовою стратегічного підходу щодо управління ресурсним потенціалом комерційного банку є ефективне розміщення ресурсів. В процесі розміщення створюються активи, тому активи є ціллю формування ресурсів, а весь механізм управління ресурсами повинен включати і управління активами.
Систематичне балансування активів і пасивів банку за їх видами, обсягами і строками дозволяє уникнути появи процентного ризику банку, забезпечити необхідну диверсифікацію залучених і позичених ресурсів, дає змогу уникнути банкрутства через незабезпеченість позик відповідними видами ресурсів.
Отже, на оперативному рівні управління банком в умовах кризи першочерговими є такі завдання:
• зберегти ефективно діючий банк організаційно і технологічно;
• не допустити втрати клієнтури;
• зберегти на прийнятному рівні показники ефективності діяль¬ності.
Для цього необхідно виконати комплекс заходів:
-вдосконалення технологій оцінки і управління ризиками;
-приділення підвищеної уваги прогнозам розвитку ринків;
-підвищення вимог до банківської ліквідності;
-поліпшення якості кредитного портфелю;
-ефективне використання системи формування страхових резервів;
-створення системи антикризового управління, для запобігання і ліквідації наслідків криз;
-підтримку готовності банку до реагування в умовах кризової ситуації.
Можна зробити висновок, що головним завданням менеджменту в умовах кризи є формування оптимального складу ресурсної бази банку відповідно до його потреб та можливостей фінансового ринку, аналіз середньої вартості ресурсів (як сукупних, так і кредитних), оцінка ступеня використання ресурсів, оперативна розробка рішень, які дозволили б досягти бажаного результату при мінімумі затрат і негативних наслідків.
Список використаної літератури:
1. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків України (зі змінами): Затв. Постановою Правління НБУ №368 від 28.08.2001 р.
2. Васюренко О.В. Современные методы управления банковскими ресурсами. – Харьков: Гриф, 1997. - 398 с.
3. Краснова І. Інформаційно – аналітичне забезпечення управління ресурсним потенциалом банку // Вісник НБУ. - 2009. - №10 (164). - С. 46-51.
4. Основні проказники діяльності банків України на 1 лютого 2010 року // Вісник НБУ. - 2010. - №3. - С. 35.
e-mail: oshulevska@ukr.net |
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter