Сформовані принципи сучасної ринкової економіки висувають вимогу до суб’єктів господарювання, які здобувають конкурентну позицію на галузевому ринку, про набуття потенційної здатності до забезпечення цих завдань. Конкурентні переваги у сучасній ринковій економіці розглядаються не тільки забезпеченістю фінансовими та виробничо-економічними ресурсами, а й здатністю господарського суб’єкта до розробки та впровадження нових технологій та видів продукції. У сучасних публікаціях аргументовано відзначається, що “взаємодія інноваційної діяльності з новою якістю капіталу характеризує сучасний період розвитку світової економіки ” [1, с. 186].
Сучасні економічні реалії, передусім інтеграція України до світової економіки, вимагає активізації інноваційної діяльності, оскільки “ на сьогодні єдино можливим ресурсом, адекватним ситуації, яка склалася в Україні, є ресурс новий, точніше, інноваційний ” [2, с. 51].
Інноваційний потенціал як економічна категорія не має суворо визначеного і формалізованого параметру. Саме тому в економічній теорії і прикладній економіці пропонується декілька підходів до визначення місця і величини інноваційного потенціалу у сукупному потенціалі господарського суб’єкта. З точки зору традиційного економічного чи стратегічного аналізу, інноваційний потенціал оцінюють за окремим інноваційним проектом. Реалізація результатів цього проекту у формі інноваційного потенціалу віддалена на перспективу, а тому така оцінка носить переважно умоглядний характер. Результатом будь-яких інноваційних вкладень виступають інноваційні ресурси, продуктивне використання яких забезпечує здатність організації до інноваційної діяльності.
Існуючі методики оцінювання сформованого інноваційного потенціалу, зазвичай, ґрунтується на концептуальних засадах ресурсного підходу, в рамках якого такий потенціал оцінюють за видами ресурсів, виділяючи при цьому вплив (чинники) зовнішнього середовища на рівень продуктивності сукупного потенціалу підприємства з наступним розмежуванням дії інноваційних ресурсів. Оцінка інноваційного потенціалу, яка ґрунтується на формалізованих фінансових показниках, базується на методичному підході розрахунку фінансової спроможності підприємства шляхом долучення витрат інноваційної діяльності. Зрозуміло, що таке “ арифметичне ” підсумування не може об’єктивно оцінити інноваційні можливості підприємства, тобто потенціал його економічного зростання. Завдання стійкого розвитку підприємства полягає у можливостях ефективно переводити потенціал у раціональну структуру продуктивних ресурсів відповідно змінам загальноекономічного середовища.
Виходячи з наведеного, можна зробити висновок про потребу в розвитку чи формулюванні нових теоретичних і практичних підходів до управління розвитком інноваційного потенціалу підприємства, яке повинно підкріплюватися адекватною системою інформаційно – аналітичного й оцінно - статистичного забезпечення. Найпроблемнішим аспектом у цьому контексті виступає визначення синергетичного ефекту від взаємодії інноваційних продуктів, наявних економічних ресурсів і ефективності системи менеджменту як складових сукупного потенціалу економічного зростання суб’єкта господарювання. На практиці такий сформований економічний потенціал може бути репрезентованим як синтез ресурсного і виробничого потенціалів. Складність і багатогранність економічної категорії “інноваційний потенціал ” передумовлює процедури оцінювання його складових елементів за різнорідними кількісними та якісними параметрами. Різноформатність показників та індикаторів потребує спеціальних методів зведення їх у єдину систему. Проблему системно посилює той факт, що багато показників, які характеризують інноваційний потенціал, складно виміряти, а тому переважають суб’єктивні якісні показники, введені в той чи той спосіб у систему оцінних процедур.
Аналіз існуючих підходів до оцінювання величини інноваційного потенціалу дає змогу зробити висновок про необхідність фундаментальних досліджень у напрямку формування єдиних методологічних принципів, адекватних вітчизняній економіці. У світогосподарській практиці набули достатньо широкого використання такі інструменти економічного аналізу і управлінського контролю як збалансована система показників (BSC) та споріднені з нею системи у яких окремою проекцією виділено навчання і розвиток. Їхнє пряме використання у вітчизняних умовах утруднене через недостатність інформаційно-статистичної бази, проте концептуальні засади і форматний зміст цих систем можна пропонувати за основу розробки адаптаційних систем інформаційного забезпечення процесу управління потенціалом підприємств національної економіки.
Список використаної літератури
1. Шмігельська З.К. Інноваційні ресурси економічного зростання / З.К. Шмігельська // Регіональна економіка. – 2010. - № 2. – С. 186-187.
2. Гончарова Н.П. Реконверсійна парадигма ресурсозабезпечення “нової економіки ” / Н.П. Гончарова // Актуальні проблеми економіки. – 2010. - № 8 (110). – С. 50-56.
e-mail: I.Yaremko@i.ua |
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter