Сучасний стан банківської системи України характеризується сильною нестабільністю і говорить про те, що вона знаходиться в стані рецесії. Причиною такого спаду стала не тільки світова фінансово-економічна криза, а й ряд внутрішньодержавних факторів. Головною причиною фінансової вразливості банківської системи є недостатня диверсифікація ризиків і, як наслідок, ідентичність проблем, що виникають із погіршенням ринкової кон’юнктури. В умовах фінансової кризи банківська система України не мобілізувала і не реалізовувала усі властиві їй стимулюючі можливості. Нерозв’язаними залишаються проблеми підвищення рівня капіталізації банків, управління ліквідністю, ефективності функціонування банківської системи, удосконалення державної стратегії розвитку банківської системи, яка б сприяла її надійній та ефективній діяльності.
Можна виділити дві основні причини переростання локальної нестабільності в системну кризу:
- формування значної частини активів фінансового сектору за рахунок взаємних вимог фінансових інститутів. Це означає, що банкрутство одного з них автоматично погіршує якість активів іншого;
- негативний вплив інформаційних потоків на поширення нестабільності. Тобто банкрутство великої банківської структури, як правило, сприймається як ознака вразливості всіх банків.
Тому головним питанням постає впровадження таких антикризових заходів управління банківською системою, які б дозволили розпізнавати кризи, здійснювати їх профілактику, долати їх негативні наслідки та згладжувати перебіг кризи.
При розробці антикризових заходів управління банківською системою варто враховувати такі напрямки реалізації інструментів антикризового управління:
- застосування фінансових інструментів грошово-кредитного регулювання, спрямованих на підвищення ефективності монетарної політики в державі;
- застосування структурних інструментів, спрямованих на оптимізацію внутрішньої та зов¬нішньої структур фінансово-кредитних установ як основних учасників фінансового сектору, що мають безпосередній вплив на рівень його стійкості і надійності;
- застосування операційних інструментів шляхом удосконалення внутрішнього моніторингу структури активів та зобов’язань банківських установ як чинника запоруки безпеки клієнтської бази та стабільності функціонування реального сектору економіки;
- забезпечення цілковитого виконання вимог Базельського комітету щодо капіталу;
- посилення у банках систем внутрішнього контролю та управління ризиками;
- призупинення будь-якої діяльності, що наносить шкоду даному банку;
- попереднє узгодження з органами банківського нагляду будь-яких великих витрат капіталу, матеріальних зобов’язань чи умовних зобов’язань;
- створення системи управління проблемними активами.
Список використаної літератури:
1. Бас М.А. Антикризове управління банківськими установами: теоретичний аспект // Економіка. Фінанси. Право. – 2010. – № 5. – С.25-27.
2. Сухоруков А. Антикризова політика розвинутих країн // Економіка України. – 2004. – № 8. – С. 16-28.
3. Заруба Ю. Державне антикризове регулювання у банківському секторі // Вісник НБУ – 2009. – № 6 (160). – С. 39-41.
e-mail: kovalenkov@academy.sumy.ua
e-mail: glamour_girl_89@mail.ru |
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter