Розвиток міжнародного розподілу праці привів до певної спеціалізації країн на світовому ринку в залежності від ступеня конкурентоспроможності тієї чи іншої галузі. Основні галузі української економіки за ступенем конкурентоспроможності можна розподілити на чотири категорії:
1) дуже сильна конкурентна позиція – чорна металургія;
2) сильна конкурентна позиція – кольорова металургія, електроенергетика, нафтохімічна, лісова, оборонна, зв'язок і комунікації;
3) посередня конкурентна позиція – хімічна, автомобільна, суднобудування (цивільне), машинобудування, приладобудування та харчова промисловість;
4) слабка конкурентна позиція – авіаційна (цивільна), електронна, текстильна.
Синтетичним показником, який об'єднує конкурентоспроможність товарів, товаровиробників і галузей та характеризує становище країни на світовому ринку, є загальна конкурентоспроможність країни.
Успішна політика уряду повинна будуватися з урахуванням стадії, якої досягла країна в розвитку конкурентоспроможності. Таких стадій можна виділити три: факторних, інвестиційних та інноваційних переваг. При цьому безпосередній вплив на національні конкурентні переваги уряд може здійснювати на перших двох стадіях
В теперішніх умовах розвитку світового господарства велике значення для оцінки конкурентоспроможності набуває нова геополітична роль тієї чи іншої держави. Вона багато в чому залежить від участі країни в економічних і політичних союзах, від характеру обраної національної економічної стратегії. Міжнародна конкуренція в економічній сфері залишається тісним чином пов'язаною з геополітичними проблемами. Тому макроконкурентоспроможність у великій мірі залежить від загальної економічної і військової потужності країни, яка забезпечує її політичний вплив.
Національна конкурентоспроможність може бути виміряна за допомогою ряду показників, а саме: сальдо зовнішньоторгового балансу; витрати факторів виробництва на одиницю продукції, приведені до курсу національної валюти; ринкові квоти. Країна, яка має технологічні переваги, може бути конкурентоспроможною на світових ринках, підтримуючи при цьому високі доходи. Однак конкурентоспроможність країни може бути досягнута і на базі нетехнологічних переваг – передусім завдяки низькій вартості факторів виробництва і девальвації національної валюти, тобто завдяки відносно низькому рівню життя населення.
Нетехнологічні конкурентні переваги відіграють важливу роль у галузях з високою взаємозамінністю продукції та переважанням в експорті низько-технологічних продуктів. У той же час конкурентоспроможність високотехнологічних галузей безпосередньо пов'язана з інвестиціями у дослідження та розробки, у створення нововведень, тобто з технологічними конкурентними перевагами .
До ключових факторів національної конкурентоспроможності в даний час можна віднести: обсяг інвестицій в нові технології; обсяг інвестицій у людський потенціал; характер економічного середовища (наскільки воно сприятливе для виникнення і дифузії нововведень); лібералізацію зовнішньоекономічних зв'язків і розвиток відкритої, заснованої на твердих правилах, багатосторонньої системи міжнародної торгівлі.
Отже, макроконкурентоспроможність – це здатність країни, геополітичного суб'єкта, до самостійного політичного розвитку та успішного економічного змагання з іншими країнами. Вона залежить також від внутрішньо- та зовнішньоекономічної політики держави, від обраних нею пріоритетів у сфері зовнішньоекономічних зв'язків, де визначальну роль відіграють такі напрями і заходи, як розширення імпортозамінного виробництва та протекціонізм, здійснення конкурентного тиску на вітчизняних виробників з метою зниження їх витрат, зовнішньоекономічна експансія. Дуже важливу роль при цьому відіграє національне законодавство, яке забезпечує сприятливе середовище для розвитку конкурентоспроможних виробництв.
Розраховувати на прорив до світових ринків Україна може, лише різко скоротивши витрати виробництва, підвищивши продуктивність праці та ефективність матеріального виробництва. Одним з основних пріоритетів державної економічної політики України повинно стати збереження і розвиток науково-технічного потенціалу. Необхідним є стимулювання розвитку високотехнологічних виробництв, заснованих на вітчизняних науково-технічних розробках, які були б здатні у найближчій і довгостроковій перспективі забезпечити конкурентні переваги українським підприємствам. Пріоритетний розвиток цих галузей допоможе Україні зайняти гідне місце в міжнародному розподілі праці і значно підвищити свою конкурентоспроможність у світовій економіці.
Список використаної літератури:
1. Шаканова О. М. Маркетингова товарна політика: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003. – 160 с.
2. Давиденко С. В. Вплив розширення внутрішнього ринку на економічне зростання України // Стратегічні пріоритети. – 2006. – № 1. – С. 93 – 101.
3. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України // Урядовий кур’єр вiд 04.06.2002 р. – № 100. – С. 4 – 5.
4. Конкурентоспроможність національної економіки / За ред. Б. Є. Кваснюка. – К.: Фенікс, 2005. – 582 с.
e-mail: pointblack11@mail.ru |
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter