Машинобудування є однією з провідних галузей сучасної промисловості, у якій створюється найактивніша частка основних виробничих фондів – знаряддя праці, внаслідок чого машинобудівний комплекс надзвичайно інтенсивно впливає на впроваження досягнень науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці та інші чинники, що визначають ефективність виробництва в усіх без винятку інших галузях господарства. Машинобудівний комплекс відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази економічних відносин суб’єктів господарювання: асортимент продукції, яка випускається машинобудуванням, є надзвичайно великим, що не тільки обумовлює глибоку диференціацію його галузей, але і надає чималого впливу на розміщення виробництва окремих видів продукції. При цьому слід зазначити, що навіть при однорідному цільовому призначенні продукції, яка випускається машинобудівниками, між розмірами, складом, технологічними процесами, формами суспільної організації виробництва на підприємствах можуть існувати дуже великі відмінності.
Характерними ознаками продукції машинобудування й особливостей організації машинобудівного виробництва є високий рівень складності внутрішнього середовища машинобудівного підприємства та максимальний ступінь мінливості його маркетингового оточення. Тривала економічна криза стала головною причиною спаду виробництва продукції машинобудування. Зниження платоспроможного попиту обумовило зміну загальної кон'юнктури ринку машин і устаткування, сучасний стан якого характеризують наступні негативні тенденції у формуванні споживчих потреб у продукції галузі: скорочення попиту на високотехнологічну наукомістку продукцію; відсутність державних замовлень на техніку військового і подвійного призначення; зниження якості і конкурентоспроможності машин і устаткування вітчизняного виробництва; звуження асортименту продукції у бік базових модифікацій; скорочення потреби в автоматичному устаткуванні; безупинний ріст пропозиції машинобудівної продукції іноземного виробництва; недостатній рівень післяпродажного обслуговування машинобудівної продукції.
В результаті дії зазначених факторів значна кількість продукції вітчизняного машинобудування в умовах структурно-інноваційної трансформації економіки України не знаходила попиту у споживачів. Проте з початком стабілізації соціально-економічного становища та подоланням гострих кризових явищ у розвитку економіки України, позитивні тенденції проявилися у діяльності машинобудівного комплексу також.
Пошук шляхів подолання кризових явищ у розвитку підприємств машинобудівної галузі промисловості призводить до необхідності визначення основних резервів підвищення конкурентоспроможності та зміцнення конкурентних переваг підприємств галузі. Виходячи з основних закономірностей забезпечення стійких конкурентних позицій підприємства в процесі його розвитку, можна розділити усі можливі стратегічні резерви вирішення цієї задачі на дві групи: зовнішні та внутрішні.
Зовнішні резерви підвищення прибутку носять екстенсивний характер та в цілому пов’язані з формуванням більшого обсягу доходів (додаткової вартості) або меншого об’єму грошових витрат при збереженні наявного рівня ефективності використання ресурсів. Конкретними формами використання такого роду резервів є наступні:
- вихід на нові ринки збуту для продажу продукції, яка вже випускається (географічна диверсифікація збуту, пошук нових способів використання продукції та ін.);
- встановлення більш вигідних умов здійснення економічних операцій на традиційному ринку збуту продукції підприємства (розробка та реалізація активної маркетингової політики, досягнення на основі використання лідируючої ринкової позиції стійких оригінальних конкурентних переваг, розширення асортименту надання додаткових послуг);
- збільшення цін на продукцію, яка користується попитом, або відносно споживання якої покупці не мають можливості вільного вибору;
- вихід на нові ринки ресурсів для забезпечення кращих умов ресурсного забезпечення виробничого процесу (пошук альтернативних джерел ресурсів);
- забезпечення різного роду пільг та преференцій відносно участі у економічних відносинах (отримання податкових пільг, покупка ліцензій, виключних прав та патентів, членство у різних об’єднаннях учасників ринку).
Таким чином, визначення та використання зовнішніх екстенсивних резервів підвищення прибутковості передбачає реалізацію комплексу заходів щодо оптимізації зв’язків між підприємством та його зовнішнім оточенням. Найбільші можливості забезпечення росту прибутку виникають в процесі оптимізації комерційних зв’язків підприємства з покупцями та постачальниками.
Проте при використанні зовнішніх екстенсивних резервів підвищення прибутковості слід враховувати ряд обставин, а саме:
• управлінські рішення у цій сфері мають носити комплексний характер, доповнювати одне одного та сприяти збільшенню загального корисного ефекту у всіх зацікавлених учасників економічних відносин;
• можливість використання зовнішніх джерел збільшення прибутковості в цілому залежить від спроможності підприємства надавати вплив на прийняття відповідних управлінських рішень іншими учасниками економічних відносин;
• природа впливу підприємства на контрагентів може мати економічний (наявність зацікавленості у встановленні стійких господарських зв’язків, наприклад, при відносно високому рівні корисності товару, який пропонується) або позаекономічний характер (відсутність у контрагента альтернатив здійснення господарських зв’язків або висока ймовірність економічних санкцій з боку підприємства у разі відмови контрагенту від співробітництва через, наприклад, зловживання монопольним становищем або використання виключних прав);
• зовнішні резерви підвищення ефективності, засновані на економічному впливі на контрагентів, мають більш стійкий характер, а можливості використання цих резервів досить рідко можуть бути обмежені діями інших учасників ринкових відносин.
Збереження та зміцнення ринкових позицій машинобудівних підприємств на цей час вимагає від них постійного підвищення якості продукції, що випускається, технологічного відновлення виробництва, необхідного для забезпечення сталої конкурентоспроможності машин і обладнання, активізації маркетингової діяльності тощо. Зростання конкуренції з боку закордонних виробників в умовах спаду платоспроможного попиту вимагає також розширення асортименту машин і устаткування, що пропонується, а також посилення уваги до задоволення запитів споживача. Необхідною умовою забезпечення зазначених напрямків зміцнення ринкових позицій підприємств та досягнення сталого фінансово-економічного становища підприємств машинобудування є використання внутрішніх резервів інтенсивного підвищення прибутковості.
Інтенсифікація процесів генерації прибутку прямо пов’язана з підвищенням ефективності використання виробничих ресурсів, зменшенням питомих обсягів споживання ресурсів на одиницю виробленої продукції. При реалізації внутрішніх резервів інтенсивного підвищення прибутковості може досягатися подвійний ефект: з одного боку, скорочення споживання ресурсів призводитиме до зменшення витрат виробництва, а з іншого – модернізація процесу випуску продукції в багатьох випадках дозволяє помітно збільшити корисний споживчий ефект, та, як наслідок, доходи виробника.
Конкретними формами використання внутрішніх резервів підвищення прибутковості є наступні:
1) впровадження нових, більш продуктивних виробничих процесів та видів машин та обладнання;
2) випуск нових видів продукції та розширення асортименту товарів, що вже випускаються;
3) технологічне оновлення існуючої виробничої бази, впровадження нових форм та способів організації виробництва;
4) реорганізація структури управління та скорочення непродуктивних витрат, пов’язаних з організацією виробничих процесів та ін.
Забезпечення довгострокової прибутковості на базі перетворення виробничо-технологічних основ розвитку підприємства, розробка і вивід на ринок нових товарів, зміна структури власності обов’язково мають супроводжуватися адекватними організаційно-економічними заходами. До головних з таких заходів відносяться: перебудова системи організації комерційних зв'язків підприємств; формування обґрунтованої збутової політики, стратегії маркетингу; удосконалювання системи планування, обліку і контролю господарської діяльності; оптимізація складу і структури майна підприємства; зміна форм організації господарської діяльності, підвищення чутливості до змін і здатності до адаптації; диверсифікованість джерел фінансових ресурсів підприємства, підтримка фінансової стійкості; підвищення господарської самостійності підрозділів; створення ефективної системи моніторингу зовнішнього середовища, організації суспільних зв'язків підприємства.
Перетворення виробничо-технологічної основи підприємства, розробка і впровадження нових видів продукції, заходу щодо ресурсозбереження й оптимізації структури витрат, зміна схем постачань сировини і реалізації готової продукції дозволяють пристосувати різні сторони діяльності підприємства до нових ринкових умов. Перебудова організаційної структури повинна завершувати процес адаптації до змін зовнішнього середовища. Проте в багатьох випадках на машинобудівних підприємствах процес перетворень починається саме з трансформації організаційно-економічної структури. Надалі, у рамках новоутвореної структури, здійснюються малоефективні спроби зміни технологічних, економічних, правових основ господарської діяльності.
Таким чином, реалізація заходів щодо забезпечення підвищення прибутковості на підприємствах машинобудування не завжди носить комплексний і системний характер, що є причиною труднощів у використанні існуючих резервів збільшення фінансових результатів господарювання.
Список використаної літератури
1. Акофф Р. Планирование будущего корпорации. / Р. Акофф – М.: Прогресс, 1985. – 328 с.
2. Ансофф И. Стратегическое управление. / И. Ансофф – М.:Экономика, 1989. – 519с.
3. Бланк И. Управление прибылью. / И.А. Бланк – К.: Ника–Центр., 1998. – 243 с.
4. Герчикова И. Менеджмент, и повышение прибыли: Учебник, 2–е изд., перераб. и доп. / И. Н. Герчикова – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.– 512с.
5. Кларк Дж. Б. Распределение богатства. / Дж. Б. Кларк – М.: Дело, 2000. – 380 с.
6. Клейнер Г. Предприятие в нестабильной экономической среде: риски, стратегии, безопасность. / Г.Б. Клейнер, В.Я. Тамбовцев – М.: Экономика.– 1997.– 288с.
7. Коллас Б. Управление финансовой деятельностью предприятия: Проблемы, концепции и методы / Б. Коллас / пер. с франц. под ред. Я.В. Соколова. – М.: Финансы, ЮНИТИ. – 1997.
8. Круглов М. Стратегическое управление компанией. / М.И. Круглов – М.: Русская деловая литература, 1998.– 768с.
9. Маршалл А. Принципы экономической науки. / А. Маршалл / Пер. с англ.В 3–хт. Т.1. – М.: Издательская группа Прогресс", 1993. – 415 с.
10. Минцберг Г. Школы стратегий. / Г.Минцберг, Б. Альстрэнд, Дж. Лэмпел – СПб: Издательство “Питер”. – 2000.– С.336
11. Найт Ф.Х. Риск, неопределенность и прибыль. / Ф.Х. Найт – М.: Дело, 2003. – 360 с.
12. Пастухова В.В. Стратегічне управління підприємством: філософія, політика, ефективність: монографія / В.В. Пастухова – К.: КНЕУ, 2002. – 301с.
13. Пиндайк Р. Микроэкономика. / Р. Пиндайк, Д. Рубинфельд – М.: «Экономика», «Дело», 1992. – 510 с.
14. Пономаренко В. Стратегічне управління. / В.С. Пономаренко – Харків: Основа, 1999. – 632 с.
15. Суторміна В. Фінанси зарубіжних корпорацій. / В.М. Суторміна, В.М. Федосов, Н.С. Рязанова – К.:Либідь, 1993.– с.247.
e-mail: ylchenok@yandex.ru |
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter