|
|
|
СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО ОЦІНКИ РИНКУ МОЛОКА І ЯЛОВИЧИНИ В УКРАЇНІ
| |
| 03.10.2010 16:16 |
|
Автор: Петриченко Олександр Анатолійович, Вінницький національний аграрний університет
|
|
[Економіка та підприємництво. Менеджмент підприємств та організацій] |
Галузь тваринництва забезпечує населення не лише продуктами харчування, але й зайнятість, особливо в сільській місцевості, де проживає до 30 % всього населення України. За достатньо високого рівня сільськогосподарського виробництва в аграрний сектор економіки надходять величезні ресурси: техніка, засоби хімізації тощо, що і визначає стійкість всієї економіки країни.
Проте реформування АПК з виділенням майнових і земельних паїв подрібнило існуюче великотоварне виробництво на значну кількість господарств населення і призвело до втрати потенціалу аграрного сектора економіки. Особливо актуальною дана проблема є для галузі скотарства, де відбулося скорочення у сільськогосподарських підприємствах поголів’я великої рогатої худоби в 11-13 разів. Тільки потреба в техніці у дрібних підприємствах в розрахунку на 1000 га у 18-25 разів вища, ніж для великотоварних підприємств. Внаслідок чого у них за умови промислового виробництва затрати на 1 га до 6-8 разів вищі, ніж у господарствах розміром 3-5 тис. га ріллі. Одночасно дрібні підприємства мають значно нижчий рівень товарності виробництва, що стало каталізатором активізації імпорту продуктів харчування. Тому актуальними є вирішення проблеми підвищення ефективності виробництва при відновленні за рахунок власних інвестицій або кооперуванні підприємств з найбільш ефективною гармонізацією ресурсів в системі «поголів’я тварин-кормовиробництво-інвестиції».
Наукові дослідження проводились у відповідності до розроблення науково-методологічних засад аграрної та соціальної політики в умовах переходу на інноваційну модель розвитку АПК» (номер державної реєстрації 0101U010625) та «Розроблення проекту структури посівних площ підприємств, що спеціалізуються на виробництві тваринницької продукції, та стратегії виведення галузі тваринництва на конкурентні засади виробництва для різних природнокліматичних зон» (угода з Мінагрополітики № 6.07.60 від 5 вересня 2007 р.). Автором обґрунтовано модель оптимізації фізичних розмірів підприємств і складу МТП, а також за допомогою вказаної моделі здійснено відповідні розрахунки.
Методологічною та теоретичною основою дослідження є положення ринкової економічної теорії, системний аналіз взаємодії параметрів продуктивності тварин, фізичних розмірів підприємств і узгодженості обсягів кормовиробництва з поголів’ям великої рогатої худоби, а також потреб в інвестиціях за різних варіантів входження галузі в конкурентне середовище.
Основними причинами зниження ефективності і конкурентоздатності сільськогосподарського виробництва практично всі вважають відставання темпів росту цін на сільськогосподарську продукцію від темпів росту цін у промисловій сфері – на технологічні ресурси аграрного виробництва або так звану нееквівалентність обміну між учасниками виробничих відносин в агропромисловому комплексі.
Проте провідні вчені-аграрники основною причиною скорочення поголів’я ВРХ визнають збитковість виробництва тваринницької продукції, недотримання технології виробництва, низьку забезпеченість молочного стада повноцінними кормами Таким чином зменшення обсягу виробництва молока як правило супроводжується зниженням економічної ефективності його виробництва. На нашу думку у цій сфері первинним є зниження економічної ефективності виробництва молока, а зниження поголів’я корів є наслідком цього процесу.
Окремі автори пояснюють причини скорочення поголів’я корів та виробництва молока низьким рівнем державного фінансування та відміни дотацій, хронічними неплатежами за вироблену товаровиробниками сільськогосподарську продукцію, подорожчанням кредитних ресурсів, а також диспаритетом цін на сільськогосподарську продукцію та матеріально-технічні ресурси.
Водночас катастрофічне зниження виробництва продукції тваринництва за роки реформування не можна пояснити зниженням чисельності поголів’я худоби і птиці в сільськогосподарських підприємствах. Тому що, в свою чергу, на процес зменшеня поголів’я в Україні впливали свої об’єктивні та суб’єктивні чинники.
Відомо, що з початком одержання незалежності економіка України була розбалансованою. Першою реакцією економічної системи було зниження ефективності її функціонування, а саме: з 1991 р. порівняно із 1990 р. стали зменшуватись обсяги валового внутрішнього продукту (ВВП) і відповідно сукупних доходів населення. Уже у 1993 р. порівняно з 1990 р. обсяги ВВП скоротились у 2,8 разу. Але замість структуризації економіки, яка могла мати місце стихійно з великими потрясіннями, втручання суб’єктивного чинника – непідготовлених до цього фахівців, призвело до ще більших негативних наслідків.
Ідея реформування АПК з його поділом землі на частки (паї) призвела до першої причини занепаду аграрного сектора економіки. Бажання отримати прибутки в нествореному конкурентному середовищі спонукало багатьох власників земельних часток вилучати їх з ефективно діючих великих підприємств і цим створювати середовище нестабільності землекористування з негативними наслідками, що звідси випливають. Постійний рух земельних паїв руйнував великі підприємства, а дрібні підприємства згідно теорії та світової практики несуть значно вищі витрати і тяжіли до стану збитковості. Причому значно нижчий рівень товарності виробництва і спричинив активізацію імпорту продуктів харчування. Так, згідно з результатом обстежень 26,5 тис. фермерських підприємств США, потреба в техніці дрібних підприємств у розрахунку на 1000 га майже у 20 разів вища, ніж для великотоварних підприємств.
Українські вчені стверджують, що різниця потреби у техніці між агроформуваннями розміром 50 і 3000 га досягає 25-30 разів. Аналогічну залежність потреби в сільськогосподарській техніці обумовлено російськими вченими при порівняльній оцінці ефективності господарювання підприємств із фізичним розміром 3 і 1600 га.
За нашими розрахунками, у підприємствах розміром до 100 га (за умови механізованого виробництва) за рахунок не повної завантаженості техніки технологічні затрати на 1 га до 6-8 разів вищі, ніж у господарствах розміром 3-5 тис. га ріллі. Це зумовлює зростання собівартості виробництва кормів, особливо сіна, силосу та сінажу, і в кінцевому підсумку до зростання собівартості продукції тваринництва. Реформування АПК в частині основних засобів з виділенням майнових паїв, в свою чергу, створили додаткові проблеми виробництва власне в галузях тваринництва.
За таких умов (поряд із втратою продовольчих ринків) сільськогосподарським товаровиробникам нічого не залишилось як швидко скоротити поголів’я ВРХ. Так, станом на 1.01.2009 р. у сільськогосподарських підприємствах кількість поголів’я великої рогатої худоби скоротилось більше як у 12 разів, а корів – у 10 разів. Сподівання на активізацію виробництва тваринницької продукції у господарствах населення не виправдались.
Відомо, що однією із причин різкого зниження валового виробництва продукції тваринництва було нарощування імпорту дешевого сепарованого (відходів) м‘яса, що додатково тисне в бік пониження на ціну вітчизняного м‘яса, призводить до збитковості його виробництва і нового скорочення поголів’я тварин (окрім поголів’я птиці). Економісти-аграрники головною причиною кризи в тваринництві вважають ввезення дешевого м‘яса з-за кордону внаслідок чого галузь тваринництва не здатна конкурувати з високорозвиненим і добре підтримуваним закордонним виробництвом.
Щодо обсягів експорту м‘яса то його показники з року в рік знижувались, а імпорту навпаки постійно наростали і у 2004 та 2008 рр. досягли найвищого рівня – 23,6 % до обсягу виробництва (в забійній вазі), що перевищує граничну величину продовольчої безпеки (20 %). Вже відомо, якщо імпорт перевищує 20 %, то галузь перестає впливати на зростання ефективності економіки, тобто припиняється ефект кумуляції. За цього рівня імпорту (більше 20 %) відбувається різка зміна відношення до внутрішнього виробництва аналогічних видів тваринницької продукції. Таку ж характерну специфіку має і внутрішній ринок Росії. За рахунок імпорту формується до 40 % ресурсів продовольчого ринку, у тому числі по м‘ясу – 41 і по молоку – 26 % .
Таким чином, аналіз ринку молока і яловичини показує. що розвиток сільського господарства в Україні може зрости як за рахунок його насичення вітчизняною продукцією так і за рахунок експорту на зовнішній ринок.
Список використаної літератури:
1. Месель-Веселяк В. Я. Підвищення ефективності сільськогоподарського виробництва // Економіка АПК. – 2005. - № 6. – С. 17-26.
2. Калінчик М. В . Визначення мінімальних розмірів спеціалізованих підприємств в різних природно-кліматичних зонах / М. В. Калінчик, М. Б. Калінчик // Агро інком. – 2007. - № 9-10. - С. 47-51.
3. Лаптев О. Агропромышленная интеграция в развитых странах / О. Лаптев // Экономика сельского хозяйства России. – 2008. - № 6. - С. 84-90.
4.Петриченко О. А . Тенденції розвитку ефективності галузі скотарства : зб. наук. праць ВДАУ / О. А. Петриченко. – 2009. – Вип. № 39.- С. 45-55.
5.Трускалова О. О. Регулювання цін на ринку яловичини / О. О. Трус- калова // Вісник СНУ ім. В.Даля. - Луганськ, 2007. - № 7 (113), ч. 2. – С. 179-184.
e-mail: ursulatko@rambler.ru |
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter