|
|
|
ДЕМОКРАТИЧНІ РЕФОРМУВАННЯ УКРАЇНИ, ЇХ ОЦІНКА ТА НАСЛІДКИ
| |
| 22.06.2010 10:34 |
|
Автор: Ступницький Віктор Володимирович, кандидат економічних наук, доцент Національного університету водного господарства та природокористування, Ступницька Євгенія Вікторівна, студентка Рiвненського державного гуманiтарного унiверситету
|
|
[Податкова система. Бюджетна система. Державне регулювання економіки] |
Проголосивши незалежність у 1991 році, Україна поступово почала нарощувати процес реформування власної економіки, політики, армії, соціальної сфери, системи навчання тощо.
Пройшло вісімнадцять років становлення держави, а процеси реформування не тільки не закінчились, але «розгоряються» з новою силою, особливо в періоди проведення виборів. Складається враження, що українське суспільство живе лише одними реформуваннями.
Нагадаємо, що реформа – це перетворення, що проводиться законним шляхом, метою яких є укріплення та оновлення державних основ і не завжди передбачає поліпшення рівня життя, скорочення державних витрат та зростання доходів. Українське реформування націлене, в кінцевому підсумку, на демократичні зміни.
Що ж таке демократія і які вона несе кінцеві зміни? Загалом прийняте трактування демократії в сучасному розумінні є позитивне. Але ще Платон у «Державі» вказував, що одним із головних недоліків демократії є її надзвичайно низька обороноздатність. Карл Маркс відзначив, що демократія – «стая … сволочи, … собак и либеральных негодяев». Оскар Уайльд – «Демократия есть одурачивание народа при помощи народа ради блага народа». Джек Лондон – «Демократия - ложь,… дурман,… и служит лишь для того, чтобы рабочие - этот вьюченный скот - не бунтовали». А зі слів В. Путіна українська демократія – « …сплошна тирания. Полное нарушение Конституции, всех законов и так далее» [1].
Таким чином мета демократії – це зміни, які націлені на єдине – отримання влади та абсолютного контролю над територію та відповідно населенням цих територій. А отримання влади можлива лише за рахунок партії. Нагадаємо що політична партія з листа Енгельса до Маркса – « …банда ослов, слепо верующих в нас…» [1].
Крім того, історія вказує, що однією із головних причин падіння могутньої Візантії стали незгоди, суперечки та розлад візантійських партій. Це ж саме ми спостерігаємо і в українському суспільстві.
На фоні розгортання реформ, нагальні українські господарські, громадські, економічні та й самі політичні проблеми життя українського народу залишаються невирішеними. Хоча необхідні зміни надзвичайно активно обговорюються політиками, журналістами та громадськістю, які подають відповідні рекомендації, практично ж ефективного розвитку вітчизняної економіки не спостерігається. На даний період не вирішення цих проблем прикривається розгортанням фінансово-економічної кризи.
Що ж фактично відбувається в Україні в період постійного реформування? Наприкінці 1989 року кількість населення в Україні становила 51706,6 тис. осіб, а наприкінці 2001 року - 48457,1 тис. осіб. На 1 січня 2010 р. в Україні вже проживало 45962,9 тис. осіб [2]. Таким чином, українське реформування спричиняє щорічну не відтворювальну втрату населення України в кількості 287,185 тис. осіб.
Житлова площа, що вводилась у експлуатацію на 1980 р., становила 17326 тис. м2., а у 2009 році цей показник склав 6400 тис. м2, хоча в продовж 2007-2008 років спостерігалося найактивніше житлове будівництво (10500 тис. м2) [3]. Отже, вітчизняне реформування не забезпечило вирішення житлової проблеми українських громадян. Крім того житлове будівництво в Україні стало об’єктом спекуляцій та зловживань, а це призвело до падіння обсягів будівництва на третину в порівнянні з радянським періодом.
Нескладний аналіз статистичних даних по промисловості та сільському виробництву вказує на значне падіння його обсягів (від 10 до 500 разів) в порівнянні з радянським періодом.
Реформування системи освіти дали надзвичайно позитивний ефект: із групи 20 осіб лише 4-5 студенти можуть розв’язати рівняння із однією невідомою і це студенти інженерних спеціальностей третього курсу.
Досить багато виправдань щодо недосягнення намічених цілей у вітчизняному реформуванні через світову фінансово-економічну кризу. Але простий розрахунок рівня інфляції у співвідношенні «зарплата – споживчий кошик» для Німеччини склав 3,4%, для США – 3,8%, для Росії -20%, а для України – 200%.
Таким чином, всі ці реформи по своїй природі стали нічим іншим як плановим закономірним знищенням країни. І це не дивно. Адже в країні філософія підприємництва органічно пов’язана з корупцією.
Соціально-економічний розвиток країни може бути позитивним лише у випадку виконання Заповідей Божих, які необхідно розуміти не у вузькій особистій поведінці, а в перенесенні їх на всю економічну систему. Так, по заповіді «не кради», найперше слід ліквідувати та не допускати заборгованості по заробітній платі. Явище українського рейдерства по своїй природі – це свого роду узаконена крадіжка, - теж не виконання цієї заповіді.
Таким чином, статистична звітність повинна докорінно змінитись для того, щоб засвідчувати фактичний стан соціально-економічного розвитку країни на основі Заповідей Божих. А це вимагає зміни критеріїв визначення показників та їх методології обрахування.
Відповідно, зростання кількості населення і буде основним соціально-економічним показником діяльності українського уряду.
Список використаної літератури:
1. Цитаты о демократии // www.democracy.ru
2. Про кількість та склад населення України // www.ukrcensus.gov.ua
3. Соціально-економічне становище України // www.ukrstat.gov.ua
e-mail: evgenia_silver@mail.ru
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter