|
|
|
ОСНОВНІ ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА РЕАЛІЇ В УКРАЇНІ
| |
| 08.06.2010 21:17 |
|
Автор: Повержук Наталія Вікторівна, студентка Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету, Шпарка Ірина Ігорівна студентка Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету
|
|
[Податкова система. Бюджетна система. Державне регулювання економіки] |
Інтеграція науки і виробництва є невід'ємним елементом сучасного інноваційного процесу. Використання інновацій суттєво впливає на економічний розвиток країни в напрямку прискорення структурної перебудови економіки, підвищення її конкурентоспроможності та забезпечення фінансової безпеки країни в світовій еконоці. Активна взаємодія всіх суб'єктів господарювання з науково-дослідними організаціями різного типу створює умови для ефективної реалізації досягнень НТП та забезпечення конкурентоспроможності господарських організацій.
Нерозривний та ефективний зв’язок «наука-техніка-виробництво» набирають неабияких обертів у економіці ХХІ століття. Наслідком такого взаємозв’язку є поява різноманітних організаційних форм інноваційної діяльності, таких як технопарки, технополіси, інноваційні інкубатори, венчурні підприємства, тощо. Результативність та ефективність науки, техніки, виробництва вражає, ось чому розгляд даної проблеми є особливо актуальним на сьогодні, адже аналізуючи світовий досвід, потрібно зосередитись на створенні сприятливого клімату для функціонування таких форм інноваційної діяльності в Україні – ось у чому й полягає проблема даної роботи. Об’єктом дослідження даної статті виступають організаційні форми реалізації інноваційної діяльності як в Україні так і в світі загалом. Метою написання даної статті є аналіз, дослідження, порівняння та вивчення організаційних форм інноваційної діяльності України та світу. Теоретичні засади дослідження впливу інноваційних процесів на економічне зростання закладені в роботах іноземних вчених: М. Кондратьєва, Д. Кларка, Д. Норта, Б. Санто, Р. Нельсона, К. Фрімена, Й. Шумпетера, та вітчизняних, таких, як В. Александрова, Ю. Бажал,С. Валдайцев, А. Гальчинський, Н. Гончарова, А. Гріньов, М. Данько, тощо.
У світовій практиці набула розвитку особлива форма організації процесу «наукавиробництво-споживання» — науково-технічні парки. Технопарк - це науково-виробничий територіальний комплекс, до якого входять дослідні інститути, лабораторії, експериментальні заводи, створювані навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою, до якої належать: лабораторні корпуси, інформаційно-обчислювальні центри, системи транспортних комунікацій, житлово-побутові приміщення, сервісні та виставкові комплекси. Основна мета технопарків — досягнення тісного територіального зближення між необхідною для наукових досліджень матеріальною базою та людським компонентом наукового потенціалу країни. В основі технопарків покладене співробітництво науки, вищої школи, державного сектору виробництва, приватних компаній і регіональних міських органів управління; прискорення процесів передавання науково-технічних знань у виробництво; розвиток інноваційного підприємництва. В умовах технопарку потрібно 3—5 років на створення і просування на ринок нового продукту і ще близько 2—3 років, щоб повернути кошти, витрачені на його розробку [1; 80c.].
Найпершим і найуспішнішим технопарком, є Стенфордський (США), на базі якого згодом виник технополіс «Силіконова долина», у ньому зосереджено 20 % світового виробництва ПК та електронних компонентів, розміщено 17 фірм електронної промисловості. Тут зосереджені такі корпорації, як «ІБМ», «Хьюлетт Паккард», «Ксерокс». У Європі серед технопарків відомі парк Університету Херіот-Уатт в Единбурзі, парк Триніті-коледжу в Кембриджі, Левенла-Нев у Бельгії, «Софія-Антиполіс» у Ніцці. Так в Кембріджському технопарку розмістилися 1600 високотехнологічних компаній, де працюють 45 тис. дос¬лідників. У Франції є понад 50 технопарків, де задіяно більше 5000 компаній, 60 університетів і 2000 науково-дослідних інститутів та їхніх підрозділів [4; 43c].
Одним із найбільш відомих у Китаї є технопарк у м. Шенчжень, що спеціалізується на проблемах інформатики, біотехнології, створенні нових матеріалів. У Гонкон-зі технопарки спеціалізуються на розробці нових поколінь електронної техніки. У Японії найбільший технопарк - «Цукуба», який об'єднує 47 науково-дослідних організацій, де працює 40 % вчених державного сектору Японії [2; c.132-133].
У країнах з розвиненою економікою відбувається масовий перехід до наукомістких
технологій, усвідомлення обмеженості природних ресурсів зумовило пошук ресурсозберігаючих технологій при глибокій переробці сировини. Один із найефективніших підходів до розв'язання названих завдань — організація мережі технополісів. Технополіси – організаційні форми об’єднання наукових установ, внз, інноваційних центрів та підприємств, технопарків, бізнес-інкубаторів. Останнім часом популярними є екологічні програми щодо технополісів. Ареал поширення технополісів досить масштабний — вони склалися в Західній Європі, Північній Америці, Північно-Східній Азії. Вони сприяють: підвищенню інноваційної економіки; фор-муванню інноваційної інфраструктури; структурній перебудові виробництва; ство-ренню нових робочих місць; підсиленню наукоємності розвитку промисловості.
Надзвичайної поширеності в світі зазнають інноваційні інкубатори — це складний
багатофункціональний комплекс, що забезпечує сприятливі умови для ефективної діяльності новоутворених малих інноваційних фірм, які реалізують цікаві наукові ідеї. У центрах-інкубаторах надаються інноваційні послуги, до яких належать: оренда приміщень; прокат наукового і технологічного устаткування на певний час; фінансові послуги; консультації з економічних та юридичних питань; рекламне забе-зпечення. Лідерами серед бізнес-інкубаторів є Німеччина і Велика Британія.
Досвід зарубіжних країн свідчить, що інкубатори бувають трьох видів: неприбут-кові-це ті, що працюють залучаючи кошти місцевих органів влади; прибуткові ті, що не надають пільг, здаючи в оренду своє майно; інкубатори, які функціонують при академічних інститутах, ВНЗ.В Україні інноваційні бізнес-інкубатори діють при технічних університетах Львова, Дніпропетровська, Києва, Івано-Франківська.
Світовий досвід свідчить, що важливу роль у трансформації господарського механізму, інтенсивності його структурної перебудови відіграють венчурні фірми - це здебільшого малі підприємства у новітніх галузях виробництва (електроніка, біохі-мія, біоінженерія, виробництво споживчих товарів). Венчурні фірми утворюються або групою учених, інженерів, спеціалістів, винахідників, або науковими заклада-ми чи університетами. За оцінкою ОЕСР на частку таких фірм у розвинених краї-нах припадає 20-30 % усіх новацій. Венчурні фірми є генераторами нових ідей, на основі яких відбуваються великі науково-технічні прориви. Саме ці фірми винай-шли електрографію, вакуумні лампи, кольоровий фотопапір, мікропроцесор, ПК.
Важливими об’єктами інноваційної інфраструктури є інноваційні центри, які сприяють розвитку інноваційної діяльності на національному, регіональному, галузевому рівнях, налагодженню співробітництва і кооперації між навчальними закладами, фінансовими установами, приватними дослідниками, винахідниками, промисловими підприємствами шляхом надання послуг у сфері інноваційної діяльності інформаційно-довідкового, експертно-консалтингового характеру тощо. Їх мета - з’єднувати ідеї і винаходи з підприємцями, забезпечуючи новим впровадницьким компаніям стартовий капітал. Найбільші інноваційні центри входять у Європейську мережу, що об’єднує близько 40 інноваційних центрів.
Для України іноземний досвід організації взаємодії науки і виробництва має важливе значення. Значення технопарків в Україні полягає в тому, що: вони є формою зближення науки і виробництва, де зосереджуються високо-кваліфіковані кадри та унікальне устаткування, обчислювальні центри, лабораторії. В Україні існує 24 технопарки, що працюють у найперспективніших напрямах, серед яких: виробництво компресорної техніки, розробка наукоємних приладів, нових матеріалів, лікарських препаратів для охорони здоров'я, нано- та біотехнології, електроніка, радіаційне приладобудування, енергозберігаючі технології, охорона природи та ін. Найбільшу віддачу дають технопарки "Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона" (Київ),"Інститут монокристалів"(Харків). У Києві та Київській області діють 12 бізнес-інкубаторів, в Одеській області - 9; 18 з 27 регіонів країни мають по 1-2 БІ. З 255 існуючих інноваційних фондів 175 працюють у Києві. Проте на сьогодні все ж таки недостатньо реалізується освітній та науковий потенціал, адже Україна займаючи 4-ту позицію в світі за кількістю сертифікованих програмістів, наповну не реалізовує даний інтелектуальний ресурс в національних інтересах [3].
В Україні є ряд факторів, що сприяють розвитку підприємницьких структур інноваційної діяльності: наявність дешевої, висококваліфікованої робочої сили; великі запаси сировинних ресурсів; зручне географічне положення. Проте існують й такі негативні фактори: приватні інвестори віддають перевагу вкладанню коштів у менш ризикові й більш дохідні сфери капіталовкладення; недосконалість нормативно-законодавчої бази; недостатня ефективність податкової політики, недостатня кількість проектів з високим економічним потенціалом, привабливих для інвесторів; недостатня надійність механізмів захисту прав інвесторів, тощо.
На сьогодні, як на мене, перед Україною постають важливі завдання, вирішення яких потребує значної уваги з боку як місцевих так і державних органів влади, адже потрібно перш за все: розробити науково-методичне та нормативно-правове забезпечення для розвитку інноваційних структур; створювати технопарки на базі внз, наукових установ та венчурні, інноваційні фонди; активізувати інвестиційну діяльність; підготувати кадри для успішної роботи, пов’язаної з просування інновацій у виробництво; КМУ необхідно створити Венчурний інноваційний фонд, кошти якого були призначені б для пайових вкладень у венчурні фірми; Державному агентству України з інвестицій та інновацій потрібно затвердити в КМУ „План заходів на 2010-2012 рр. зі стимулювання інновацій і венчурного інвестування” та ін.
Досвід економічного розвитку країн підтверджує, що еволюційний процес в економіці здійснюється саме через інновації, які тягнуть за собою модернізацію, структурну перебудову та розвиток всієї економіки. Тому сьогодні активізація інноваційної діяльності та створення передових форм її реалізації є основною передумовою успішного здійснення глобальної структурної трансформації економіки України та її рівноправного входження у світовий економічний простір.
Список використаних джерел:
1. Бажал Ю. М., Одотюк І. В., Данько М. С., та ін.. Інноваційний розвиток економіки та напрямки його прискорення: Наук. доп. – К.: Ін–т економічного прогнозування, 2002. – 280 с.
2.Йохна М. А., Стадник В. В. Економіка і організація інноваційної діяльності: Навч. посіб. – К. : Вид. центр «Академія», 2005. – 400 с.
3. Ніколаєнко С.М. Пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності в
Україні. – http://studentam.net.ua/content/view/3506/97
4. Шира Т.Б. Вплив інноваційно-технологічного потенціалу підприємства на конкурентоспроможність інноваційного продукту // Фінанси України. -№ 1. -2006. - 73 c.
e-mail:natysik_glam@mail.ru
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter