|
|
|
МОТИВУВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВ МАШИНОБУДУВАННЯ
| |
| 19.05.2010 21:52 |
|
Автор: Жуковська Тетяна Олегівна, старший викладач кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності Луцького гуманітарного університету
|
|
[Економіка та підприємництво. Менеджмент підприємств та організацій] |
Машинобудування України є головною галуззю економіки країни. Воно є складною системою взаємозв’язаних галузей: електроенергетичної, хімічної і нафтохімічної, металооброблювальної, інших. За даними статистики за 2008 р., продукція підприємств машинобудування забезпечила 42% валового внутрішнього продукту; із загальної чисельності зайнятого населення у всіх сферах економічної діяльності 21,8 млн. чол., підприємствами машинобудування було зайнято 4,4 млн. чол., що склало 20,1 %, промислово-виробничі фонди машинобудівних підприємств склали приблизно 30% [7].
Сьогодні розвиток підприємств машинобудування в Україні характеризується своєю суперечністю, складністю і неоднозначністю. У свою чергу, нестабільність функціонування підприємств машинобудування пов’язане з нестабільністю як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. Це, перш за все трансформація форм власності, поглиблення процесів розвитку нових організаційних форм, утворення дрібного, середнього і великого бізнесу, інтеграція підприємств машинобудування в світову економічну спільноту. Питання управління, наприклад, мотивування продуктивності праці персоналу підприємств машинобудування, відійшли на другий план. Така негативна тенденція знайшла відображення через зниження рівня стимулювання продуктивності праці персоналу підприємств машинобудування, отже й ефективності їх виробництва. Про це свідчать результати аналізу основних показників, що характеризують сучасний стан підприємств машинобудування.
Так, збільшення обсягів виробництва підприємствами машинобудування не досягло стійкого зростання, хоча є видимою певна його стабілізація. В 2009р. вперше за багато років обсяг виробництва зріс в порівнянні з 2008 р. на 4,3% [7]. Проте темпи і структура виробництва підприємств машинобудування далекі від бажаних результатів для України.
Аналіз літературних джерел [1-8] говорить про те, що у порівнянні з попередніми роками в 2009 р. позитивні темпи виробництва продукції підприємствами машинобудування досягнуті в автомобілебудуванні, деревообробному, авіаційному, суднобудівельному, верстатобудівельному, інструментальному, металургійному, сільськогосподарському машинобудуванні. В той же час не можна не відмітити негативні явища, у середовищі і під впливом яких функціонують підприємства машинобудування України. Це перш за все фінансова, платіжна, банківська і інвестиційна, управлінська кризи.
Кризові явища і тенденції відбилися різною мірою на положенні окремих підприємств машинобудування. Це привело до недосконалості продуктової структури багатьох територіальних машинобудівних комплексів, однобічної спеціалізації підприємств машинобудування, неефективного використання трудових ресурсів, надмірного забруднення довкілля, порушення господарських зв’язків, розбалансованості фінансової системи, спаду виробництва, безперервного зростання чисельності безробітних, погіршення життя більшості їх персоналу. Тому диспропорції в економічному розвитку підприємств машинобудування України досягли загрозливих величин. Наприклад, за показниками, що характеризують економічний потенціал і розміри грошових доходів підприємств машинобудування, максимальні відмінності сьогодні сягають від 66 і до 90% (у 2008 р. – 52 і 25%) [7, 8]. В той же час, як показує світовий досвід, коли значення досягає межі відмінності у 30 – 50%, виникає соціально-політична напруженість між персоналом, починається неконтрольована його плинність, відбуваються інші негативні явища у підприємств машинобудування.
Не менш важливим є питання соціально-економічних криз на підприємствах машинобудування. Соціально-економічні кризи, що охопили підприємства машинобудування України, мають багато загальних рис. Це високий рівень інфляції, значний спад виробництва, зубожіння персоналу, помітне зниження його духовно-етичного рівня. Причинно-наслідкові зв’язки в цьому комплексі проблем є складними. Виділяти в ньому економічні проблеми як домінуючі фактори загальної кризи справедливо лише частково. При цьому досить очевидними є дві тісно між собою пов’язані основні причини соціально-економічної кризи на підприємствах машинобудування: пріоритет політичних цілей над економічними і недостатнє наукове забезпечення процесу реформування їх економіки та управління, наприклад, мотивування продуктивності праці персоналу підприємств машинобудування.
Аналіз літературних джерел [1-8] говорить про те, що у організуванні будь-якої господарюючої системи (в нашому випадку підприємств машинобудування) однією із засадничих передумов забезпечення її ефективного саморегулювання є ефективне мотивування продуктивності праці персоналу. Отже, мотивування продуктивності праці персоналу підприємств машинобудування має визначати інтереси юридичних і фізичних осіб в управлінні їх економічною діяльністю. При цьому, слід усвідомлювати факт того, що воно завжди проводиться під впливом складного комплексу взаємозв’язку і ієрархії потреб персоналу в сукупності з можливостями і чинниками їх задоволення підприємствами машинобудування. Відсутність ефективного мотивування продуктивності праці персоналу з боку менеджменту підприємств машинобудування стримує їх економічне зростання, негативно позначається на динаміці реалізації продукції тощо.
Отже, однією з головних проблем, на думку авторки, є ефективне мотивування продуктивності праці персоналу підприємств машинобудування на основі ефективного задоволення вмотивованих потреб. І в зв’язку з цим не можна не погодитися з [8], де економічні перетворення підприємств машинобудування тісно пов’язуються з соціальними зрушеннями і змінами в суспільстві України.
Список використаної літератури:
1. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. – Львів: Світ, 1995. – 296 с.
2. Бедный Г.З. Психологические основы анализа и проектирования трудовых процессов. – Киев-Одесса: Вища школа, 1987. – 208 с.
3. Качан Є.П., Шушпанов Д.Г. Управління трудовими ресурсами: Навч. посібник. – К.: Вид. дім “Юридична книга”, 2003. – 258 с.
4. Колот А.М. Мотивація персоналу: підручник. – К.: КНЕУ, 2002. – 337 с.
5. Кузьмін О. Є. Основи менеджменту : підруч. [для студ. виш. навч. зак.] / Кузьмін О. Є., Мельник О. Г. – К. : Лібра, 2002. – 344 с.
6. Травин В.В., Дятлов В.А. Основы кадрового менеджмента: Практ. пособие. – М.: Дело, 2001. – 336 с.
7. www. govstat.org.
8. Дорофєєв О. Д., Шмитько П. Д. Механізми мотивування у машинобудівній галузі України. – К. : Либідь, 2009. – 725 с.
e-mail: zhukovska.tetyana@yandex.ru |
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter