|
|
|
ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
| |
| 15.05.2010 16:21 |
|
Автор: Бабій Володимир Валерійович, студент Вінницького торговельно-економічного інституту КНТЕУ
|
|
[Економіка та підприємництво. Менеджмент підприємств та організацій] |
Обґрунтування торговельних відносин, їх систематизація, врегулювання, визначення конкурентних переваг є предметом дослідження багатьох вчених-економістів. При цьому, конкурентоспроможність підприємства обґрунтовується як основний елемент розвитку товарно-грошових відносин, що є рушійною силою становлення ринкового механізму державотворення суспільства.
Перші спроби визначення механізмів існування торгівлі та товарно-грошових відносин, вплив конкуренції частково відображено в економічній думці Стародавнього сходу («Артхамастру» (між ІV та ІІІ ст. до. н. е.)), античного світу (Ксенофонт «Домострой»; Платон «Держава»; Аристотель «Політика», «Нікомахову етику»).
Дослідження періоду середньовіччя стосовно конкурентоспроможності підприємства детальніше обґрунтовували проблеми обміну, ціни, торгового прибутку як основних складових конкуренції - Ібн-Хальдуна, Ніколя Орет, Фома Аквінський, Карл Великий. Зокрема, у трактаті Фоми Аквінського «Сума теології».
Суттєві кроки щодо осмислення конкуренції в капіталістичній ринковій економіці зробили меркантилісти. Основні їх представники Т. Мен («Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або баланс нашої зовнішньої торгівлі як принцип нашого багатства» (1664 р.)), А. Монкретьєн («Трактат по політичній економії» (1615 р.)) зробили перші спроби в пізнанні законів руху і внутрішнього механізму ринкової економіки, першими поставили завдання «раціонального господарювання» як найважливішої проблеми економічної науки.
Узагальнення теорії конкуренції, визначення її ключової ролі для функціонування ринкової економіки було здійснено класиками політичної економіки А. Смітом, Д. Рікардом, Дж. Міллем, які обґрунтували споживчу і мінова цінність товарів теорією вартості.
Вагомий внесок у вивчення конкурентоспроможності підприємства належить К. Марксу, який у праці «Капітал» визначав механізм вирівнювання норми прибутку підприємства під впливом конкуренції та на теоретичному прикладі показав, що в результаті міжгалузевої конкуренції відбувається переливання капіталів до галузі, яка гарантує найбільший прибуток [1].
Продовжуючи ідеї класичної школи А. Маршалл, будучи засновником неокласичного напрямку досліджував економічну діяльність з позиції ідеальної моделі господарювання, що можлива була за рахунок досконалої конкуренції. У роботі «Принципи політичної економії» (1890 р.) центральне місце займає проблема вільного ціноутворення.
Розвиток економіки на межі ХХ ст. змінив економічні погляди вчених-економістів на зміст конкурентоспроможності підприємства. Теоретичні підходи не в змозі обґрунтувати розвиток конкурентного середовища підприємства, формування нових моделей дії механізму конкурентоспроможності. Основними представниками цього періоду були Е. Чемберлін «Теорія монополістичної конкуренції і реорієнтація теорії вартості» (1933 р.), Дж. Робінсон «Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933 р.), Й. Шумпетер «Теорія економічного розвитку» (1912 р.).
Нові тенденції розвитку економічних відносин потребували перегляду ряду теоретичних поглядів щодо конкурентоспроможності підприємства. Найбільш значними в 90-ті роки XX ст. були дослідження професора Гарвардської школи бізнесу М. Портера, який розробив теорію конкурентних переваг. На його думку, конкурентоспроможність підприємства – це поняття відносне, те саме підприємство в рамках регіональної групи може бути визнане конкурентоспроможним, а в рамках світового ринку – ні.
М. Портер вважає, що конкурентна перевага підприємства є концентрованим проявом переваг над конкурентами в певних галузях функціонування, які можна виміряти економічними показниками, такі як: прибуток, рентабельність, рівень витрат, обсяг продажу, ринкова частка, кількість покупців. При цьому, конкурентні переваги не слід ототожнювати з потенційними можливостями підприємства в конкурентному середовищі [2].
Разом з тим, такий підхід передбачає оцінку наявних конкурентних переваг, сформованих іншими суб’єктами господарювання та не відображає завдань розвитку власної конкурентоспроможності.
Початок ХХІ ст. відзначено значним розвитком досліджень конкурентоспроможності підприємства, зокрема формуванням теорії інтелектуального лідерства, основоположники якої Г. Хамел і К. К. Прахалад у працях «Революція в бізнесі» (2001 р.), «Конкуруючи за майбутнє. Створення ринків завтрашнього дня» (2002 р.) розробили стратегічний підхід до розуміння майбутнього конкурентного ринкового середовища. Обґрунтованою є думка «... успіхи і невдачі, викликані конкуренцією, рівно як і матеріальні ресурси, що є на сьогодні, і положення лідера мало що значать, якщо немає орієнтації на майбутнє, яке починається сьогодні. Підприємство, що розраховує на довготривалий успіх, необхідно перш за все стати інтелектуальним лідером, задумати свій ринок, якого ще немає, і почати створювати його [3]». Даний підхід відображає стратегічні завдання формування конкурентоспроможності з врахуванням досвіду функціонування та конкурентного статусу в звітному періоді.
Список використаної літератури:
1. Должанський І. З. Конкурентоспроможність підприємства: навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 384 с.
2. Шевченко Л. С. Конкурентное управление: учеб. пособ. / Л. С. Шевченко. – Харьков: Эспада, 2004. – 520 с.
3. http://www.library.if.ua.
e-mail: tarasovaii@mail.ru
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter