|
|
|
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ КОНТРАКТІВ ЯК МЕХАНІЗМ ЗМЕНШЕННЯ ЦІНИ НЕЛЕГАЛЬНОСТІ
| |
| 02.05.2010 12:52 |
|
Автор: Блага Марія Дмитрівна, cтудентка факультету економічних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія»
|
|
[Економіка та підприємництво. Менеджмент підприємств та організацій] |
Економічна ситуація, що сформувалася в Україні за роки незалежності, значною мірою зумовлена державним регулюванням економіки, адже багато підприємств, не витримавши регуляторного тиску, перенесли свою діяльність в тіньовий сектор. В умовах світової фінансової кризи тіньова економіка багатьох, навіть розвинених, країн зросла. Це пов’язано з тим, що нелегальний сектор здатний значно швидше реагувати на зміни та кризи в економіці, ніж легальний. Згідно з даними Державного комітету статистики обсяг тіньового сектору в Україні становить 28-36 % ВВП тоді, як за оцінками незалежних експертів – 40-80 % [3, 4]. Велика частка «тіні» в економіці України перш за все виникла внаслідок високих трансакційних витрат, пов’язаних з діяльністю в межах закону.
Різні аспекти аналізу сутності трансакційних витрат відображено у працях Р. Коуза, О. Е. Вільямсона, Д. Аллена, М. Дженсена, А. Алчіяна, Д. Норта, Е. де Сото та інших. Серед дослідників пострадянського простору особливу увагу трансакційним витратам приділяють А. Олейник, С. Архієреєв, Н. Іванова, Т. Кузнецова, Я. Іщенко. Проте, не зважаючи на величезну кількість праць, присвячених цій тематиці, в світі й досі не існує загальноприйнятого однозначного визначення сутності трансакційних витрат, як і відсутній системний погляд на механізми їх зменшення.
Термін «трансакційні витрати» вперше було представлено в статті Рональда Коуза «Природа фірми» в 1937р., як «вартість викориcтання цінового механізму» [2]. Через неможливість точного визначення поняття «трансакційних витрат» самим Коузом виникло багато підходів та теорій, що тлумачать дану категорію (підхід з точки зору майнових прав, неокласичний підхід, теорія трансакційних витрат, теорія суспільного вибору, теорія угод, контрактна теорія фірми, двофакторна модель трансакційних витрат), а також класифікацій трансакційних витрат.
Як показали дослідження, найпрактичнішою з них є класифікація трансакційних витрат Ернандо де Сото. Відповідно до неї трансакційні витрати бувають двох видів – ціна підпорядкування закону і ціна нелегальності (сукупність трансакційних витрат, пов’язаних з веденням діяльності в легальному чи нелегальному секторі відповідно) [1]. Кожний вид транстакційних витрат накладає значне навантаження на підприємця, а, як тіньовий, так і легальний бізнесмен прагне мінімізувати свої витрати. В умовах світової фінансової кризи та подальшого розростання нелегального сектору в Україні доволі цікаво виглядає питання мінімізації трансакційних витрат «в тіні».
Автор ставить за мету систематизувати шляхи забезпечення виконання контрактів як механізму зменшення трансакційних витрат в нелегальному секторі економіки. Для цього необхідно визначити складові та розкрити суть ціни підпорядкування закону і ціни нелегальності та охарактеризувати невиконання контрактів як частину ціни нелегальності.
У кожному з видів трансакційних витрат за де Сото можна виділити дві складові – ціну доступу до діяльності та ціну продовження діяльності у відповідному інституційному середовищі [1].
Витрати доступу до діяльності в межах закону створюються дією державного регулювання, включаючи різні за своїм значенням і природі механізми. Витрати продовження діяльності в рамках закону, пов’язані з необхідністю сплати податків, виконання вимог закону у сфері трудових стосунків, виплати судових витрат при розв’язанні конфліктів у рамках легальної судової системи тощо. Ці витрати враховують не лише витрати в грошовій формі, а й витрати часу на виконання тих чи інших процедур.
Необхідність витрат у легальному секторі спонукає людей діяти поза законом. Ціна нелегальності полягає у значних витратах, яких люди стараються уникнути всіма можливими способами. Саму ціну нелегальності доцільно розділити на декілька частин.
Ту частину ціни нелегальності, яка зумовлена відмінностями між легальним та нелегальним бізнесом, складають [1]:
1. Проблема «як не попастися?» – як наслідок, недостатня капіталізація, неможливість вільної реклами товарів та послуг і великі витрати на хабарі.
2. Багаторазові односторонні акти трансферту капіталу в легальний сектор, що для тіньового сектору становить чистий збиток.
3. Відсутність прямих податків (бо тіньовими їх взагалі не платять) і невиконуваність законів про працю.
4. Прив’язаність до низькотехнологічних і малопродуктивних методів виробництва.
Крім всього цього, загальний податок з продаж – податок на додану вартість – спонукає тіньовиків працювати в двох крайніх точках виробничого процесу: по-перше, на завершальних етапах, де додана вартість складає більшу частину загальної роздрібної ціни – це дає можливість «втекти» від податку, коли він є найбільшим; по-друге, на початкових етапах, коли легко ухилятися від сплати податку на додану вартість.
Інша частина ціни нелегальності, яка зумовлена відсутністю хорошого закону (закону, який сприяє ефективному функціонуванню підприємств, тобто коли ціна підпорядкування закону не є настільки великою, що підприємства змушені «іти в тінь»), полягає у відсутності таких трьох елементів у тіньовому секторі [1]: права власності, виконання контрактів і позаконтрактної правової системи. Відсутність хороших законів створює велике навантаження витрат, які нелегали вимушені нести в обмін на звільнення від затрат, пов’язаних з легальним статусом.
Неможливість виконання контрактів в нелегальному секторі створює чи не найбільше труднощів для тіньовиків. Схематично контракти можуть бути поділені на дві групи: в одних дві чи більше сторони вступають у відносини з приводу власності – звичайні контракти, а в інших, де сторони також вступають у відносини з приводу власності, виникає юридична особа для консолідації і виконання взаємних зобов’язань – партнерські угоди, в результаті яких виникають ділові організації (акціонерні товариства, кооперативи тощо). Дієздатне законодавство може полегшити здійснення актів по передачі прав власності і організації спільної діяльності власників, забезпечивши виконання всіх укладених контрактів силою державної влади і гарантуючи діяльність узаконених стандартних ділових організацій. Саме цих допоміжних інститутів і не вистачає нелегалам, а їх відсутність обходиться досить дорого.
Контракти, виконання яких може бути забезпечено силою закону, надають достовірності зобов’язанням учасників і час від часу визначають покарання за порушення умов (оперативно-господарські санкції – ч.1 ст.235 ГК) [5]. Сам факт, що невиконання контракту може призвести до застосування санкцій, стимулює сторони брати на себе розумні, виконувані зобов’язанні і заважає давати нереалістичні обіцянки, що мають на меті підштовхнути іншу сторону до підписання угоди. Правова система, що дає всім громадянам негайний доступ до дієздатної системи правосуддя, є надійним і перевіреним засобом полегшення трансакцій та дозволяє сторонам вступити у вигідні довгострокові відносини. Окрім того, витрати, пов’язані з неможливістю легально укласти зобов’язуючі контракти, збільшуються із зростанням обороту. Нелегальний статус, відповідно, фактично у всіх випадках перешкоджає отриманню економії за рахунок розширення масштабів виробництва.
Проте нелегали зуміли створити для регулювання їхньої діяльності деяку власну систему норм, в якій існують певні альтернативні методи підвищення надійності контрактів. Один із них полягає в інвестуванні часу, сил і грошей в розвиток стійких дружніх відносин. Також для покарання партнерів, що не виконують свої зобов’язання, можна повідомити про їх недобросовісність третім особам і зіпсувати їх репутацію. В цьому загалом немає нічого нового: навіть в легальному секторі загроза розголосу ефективна, особливо у відносно невеликому колі, де всі добре знають одне одного.
Але можливості таких методів впливу доволі низькі. Потрібно багато часу й сил, щоб створити репутацію і визначені відношення, а останні обмежені тими, хто прагне до укладення контракту. Постачальники часто не доставляють новачкам товари необхідної якості або доставляють їх не в строк, надаючи перевагу давнім клієнтам. Лише, коли новачки здійснять досить багато угод, можливість довгострокових відносин стане реальним стимулом. При перших угодах нелегали несуть більші витрати, оскільки відсутність репутації робить їх контракти менш привабливими, а проценти і ціни – більш високими.
Проте, навіть якщо новачок і «заробив» репутацію, друга сторона з причин, які важко передбачити, може не виконати контракт. Оскільки кожний схвильований можливістю такого ризику, то тіньові бізнесмени прагнуть більшої різноманітності постачальників і покупців, ніж ті, що діють легально. Тому об’єм виробництва у постачальників недостатній, щоб бути економічним, і це збільшує ціну за одиницю продукції і знижує можливість найму працівників.
Навіть після встановлення хороших взаємовідносин одна із сторін може втратити довіру до іншої. Досить імовірно, що ще до повного розриву відносин одна із сторін проявить віроломство, що стає ще більш імовірним при відсутності покарань. Недовіра може перешкодити комерційним відносинам в зародку і позбавити обидві сторони тих вигод, які вони могли б отримати, якби у них була можливість легально підписати контракт.
Інший спосіб контролю за точністю виконання контракту полягає в ретельному та тривалому спостереженні за другою стороною. Ця процедура цілком оправдана в контексті тіньового бізнесу, але представляє собою недешевий спосіб досягнення того, що в легальному секторі забезпечується наданням гарантії якості. При відсутності гарантії тіньовик повинен постійно пильнувати за якістю товарів, що веде до розтрати ресурсів.
Надійність нелегальних контрактів також можна підвищити, залучивши колективні органи, як гаранта добросовісності партнерів. Такі групи беруть на себе функції правових інститутів і органів державної влади – гарантувати, що домовленості будуть виконуватися, як договорено. Однак примусові можливості таких організацій завжди нижні, ніж у хорошої судової системи.
Зрозуміло, що репутація є важливим мотивом виконання контракту навіть в легальному секторі. Різниця між легальним та тіньовим секторами лише в одному: репутація важливіша і договірна невизначеність вища в тих випадках, коли обмежений доступ до ефективного судового процесу.
Останнім засобом забезпечення надійності контрактів у тіньовому бізнесі є погроза, і в рідкісних випадках насильство.
Природа чорного ринку перешкоджає отримувати користь із законного партнерства, адже ділові організації являють собою комбінацію стандартних контрактів, доступних завдяки існуванню правових регуляторів, які створюють можливості для більш ефективного ведення справ. Не маючи законної основи, неможливо встановити права і обов’язки великої кількості сторін, зробити реальним об’єднання вихідних ресурсів на виробничій і довгостроковій основі. Складність доступу до законних засобів об’єднання ресурсів і розподілу ризиків, розподілу відповідальності і здійснення довгострокової економічної діяльності являє собою величезне гальмо для тіньової економіки, оскільки прирікає її на дуже низький рівень виробництва, скорочує асортимент товарів і перешкоджає впровадженню численних технічних новинок. Тому в тіньовому секторі дуже важко знайти більш-менш велику компанію, оскільки там фактично відсутні інструменти кредитування, страхування, об’єднання капіталу через акції чи частки тощо.
На економіку та суспільство загалом відсутність хороших законів і поділ економіки на легальний та тіньовий сектори мають негативний вплив, одним з визначальних чинників якого є невиконання контрактів «в тіні». Цей вплив полягає у зниженні продуктивності, скороченні інвестицій, неефективності податкової системи, подорожчанні комунальних послуг, уповільненні технічного прогресу, численних труднощах у формуванні макроекономічної політики. Всі ці наслідки впливають перш за все на діяльність самих підприємств. Тому останні всіма можливими способами стараються зменшити власні трансакційні витрати.
Незважаючи на свою незвичну природу і часто відсутність грошового вираження (принаймні він не є відразу очевидним), трансакційні витрати залишаються по суті своїй витратами, а отже зменшують корисний ефект, який підприємство прагне отримати в результаті своєї діяльності. Це означає, що підприємство завжди прагнутиме їх скоротити, в тому числі й за рахунок забезпечення виконання контрактів.
Список використаної літератури:
1. Эрнандо де Сото «Иной путь: Невидимая революция в третьем мире» - М.: Catallaxy, 1995 – 320 ст.
2. Природа фірми: Походження, еволюція і розвиток / За ред. О. Е. Вільямсона, С. Дж. Вінтера; Пер. з англ. А. В. Куликова; Наук. ред. пер. В. П. Кузьменко. – К.: А.С.К., 2002 – 336 с.
3. Кузнецова Т. К. «Вплив трансакційних витрат на прибутковість підприємств» // Журнал «Економіка і держава», № 8 – 2009. – ст. 25-26
4. Констянтин Кузнєцов. Криза збільшить тіньову економіку до рівня ВВП? // «Економічна правда» - 18.02.2009 [Електронний ресурс: http:// www.epravda.com.ua/publications/499bd4b24a43f - вільний доступ, востаннє перевірено 17.04.2010].
5. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV в редакції від 24.02.2010 [Електронний ресурс: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi?nreg=436-15 - вільний доступ, востаннє перевірено 17.04.2010].
е-mail: maryblaga@ukr.net
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter