|
|
|
ШЛЯХИ ПОСИЛЕННЯ МОТИВАЦІЇ ЗАЙНЯТОСТІ ТА РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ
| |
| 01.05.2010 10:10 |
|
Автор: Харчук Світлана Анатоліївна, Вінницький інститут економіки Тернопільського національного економічного університету
|
|
[Економіка та підприємництво. Менеджмент підприємств та організацій] |
В аграрному секторі України доробки щодо трудової мотивації незначні, хоча потребують невідкладної уваги у зв’язку з входженням країни до ринкового середовища.
В Україні, як і в інших державах СНД не приділялося належної уваги проблемі мотивації праці, система якої практично не створена, відсутня методика визначення ціни робочої сили. Відбулося повне знецінення мотиваційних стимулів продуктивності праці.
Для успішної мотивації праці виняткове значення надається трьом важливим факторам.
1. Співвідношення затрат праці і результатів (сподівання на високу ефективність праці).
2. Співвідношення одержаних результатів і виноград (сподівання на те, що за роботу будуть одержані винагороди).
3. Сподівання на достатню цінність винагород.
Для забезпечення ефективної мотивації праці важливе значення має матеріальна винагорода – її структура та оптимальні розміри. Оплата праці – це сума основної оплати праці та надбавок до неї. Важка праця селян була і є найменш оплачуваною. Не відповідає вимогам сьогодення матеріальне стимулювання якості праці і продукції.
Таким чином, підвищення мотивації до праці можливе на основі чотирьох груп трудової поведінки і діяльності:
- матеріальних – матеріальна винагорода, поліпшення житловій умов, придбання товарно-матеріальних цінностей;
- духовних – прояв особистих можливостей та вміння, підви¬щення професійної майстерності, потяг до змістовної та відповідальної роботи;
- виробничо-побутових – сприятливі режим праці і відпочинку, мікроклімат у колективі та санітарно-гігієнічні умови, доступ до відомчих закладів інфраструктури;
- соціальних – участь у престижній діяльності та вирішення завдань економічного і геніального розвитку.
Перехід від адміністративних методів управління до ринко¬вої економіки, основаної на різних формах власності, регулю¬ванні всіх процесів ринковими вимогами, передбачає необхідність відповідної реформи в сфері матеріальних інтересів працівників на селі.
Отже, модель ринку праці в сільській місцевості повинна включати активну державну політику підвищення зайнятості, основу якої становитиме на сприяння заповненню вакантних місць і сплати допомоги по безробіттю, а запобігання її появи. Працевлаштування державною службою зайнятості безробітних на селі, їх перепідготовка, залучення до суспільних робіт, навряд чи можливо вважати найдійовішими методами регулювання зайнятості. Обмеженість фінансування служби зайнятості, скорочення інвестицій.
Для підвищення рівня зайнятості сільського населення необхідно створити матеріально-технічні і соціально-економічні передумови для продуктивної зайнятості населення. Тобто необхідно здійснення державного регулювання ринку праці з метою постійного розширення сфери прикладання праці і забезпечення надійного соціального захисту працюючого і непрацюючого населення шляхом оцінки загальної потреби в робочих місцях в економіці країни і формування ринку професій;
• визначення і забезпечення підтримки регіональних та галузевих пріоритетів, що стимулюють процес створення нових, додаткових та збереження наявних високопродуктивних робочих місць;
• створення робочих місць на основі широкого розвитку малого і середнього бізнесу, самозайнятості за умов формування дійового інвестиційного і фінансового механізму;
• підвищення територіальної мобільності населення з метою перерозподілу робочої сили між трудонедостатніми та трудонадлишковими регіонами.
Підсумовуючи розгляд основних шляхів посилення мотивації зайнятості та розвитку сільських територій слід чітко усвідомити необхідність створення нового сучасного механізму формування ринку праці на селі, в першу чергу функціонування зайнятості, яка охоплює широке коло проблем, факторів та шляхів. Для чіткості їх перелічимо:
• удосконалення структури зайнятості на основі удосконалення виробничої структури в усіх галузях АПК;
• створення робочих місць на основі прогресивних технологій виробництва та переробки продукції;
• розширення та зміцнення особистих селянських господарств та фермерів;
• розширення та стабілізація підприємницьких структур малого та середнього бізнесу;
• подальший розвиток виробничої та соціальної інфраструктури;
• підготовка та перепідготовка вивільнених працівників, підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці шляхом розширення професійно-кваліфікаційного профілю;
• запровадження дієвої системи соціального захисту зайнятого населення.
Список використаної літератури:
1. Комплексна програма підтримки розвитку українського села на період до 2015 року. – К., 2008. – 67 с.
2. Лузан Ю.Я., Саблук П.Т. Стратегічні напрями розвитку аграрного сектора економіки і українського села // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право). – К.: Книжкове видавництво НАУ, 2007. – С. 536. – (Наук. журнал, вип.1–2).
3. Якуба К.І. Життєвий і трудовий потенціал сільського населення України. Теорія, методологія, практика. – К.: ННЦ ІАЕ, 2007. – С. 225.
e-mail: svital78@ukr.net
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter