Стала тенденція до поглиблення дефіциту кваліфікованих працівників у промисловому секторі України спостерігалася ще до повномасштабного вторгнення. Однак в умовах повномасштабної збройної агресії проблема кадрового забезпечення української промисловості радикально загострилась –через руйнівні наслідки довготривалої війни на виснаження, невизначеність і втрати людського потенціалу та кадрів унаслідок міграції та мобілізації, а також через спричинені війною зміни у структурі зайнятості [1; 2]. В цих умовах надзвичайно важливим завданням стає пошук можливостей та резервів покращення кадрового забезпечення української промисловості, як в контексті протистояння збройній агресії, так і в контексті повоєнного відновлення країни.
Одним з перспективних базових напрямів вирішення цієї проблеми є залучення на ринок праці (в тому числі і в промисловому секторі) тих категорій громадян, які на цей момент або взагалі не представлені на ринку праці, або – з тих чи інших причин – є неактивними на ньому. Дослідження свідчать, що основними такими категоріями є: 1) люди старшого віку; 2) жінки; 3) внутрішньо переміщені особи; 4) ветерани - учасники бойових дій; 5) люди з інвалідністю. Окремим та дуже важливим аспектом проблеми є той факт, що для багатьох представників цих категорій їх низька активність на ринку праці пов’язана не тільки з небажанням або невмотивованістю, а і з необхідністю створення необхідних умов праці, які дозволили б реалізувати та залучити їхній трудовий потенціал. Вирішення цієї проблеми потребує оперативної розробки та запровадження політики й практик розширення інклюзивності ринку праці, спрямованих на залучення зазначених категорій громадян [1].
Розширення інклюзивності ринку праці (в тому числі і в промисловому секторі) для зазначених категорій населення може виглядати таким чином.
1. Люди старшого (передпенсійного та пенсійного) віку: створення безбар’єрного доступу та адаптації на робочому місці, перенавчання та перекваліфікація, розвиток цифрових навичок, додаткові умови щодо захисту здоров’я на робочому місці.
2. Жінки: подолання стереотипів щодо «жіночих» та «нежіночих» професій, гідний рівень оплати праці (не нижчий за рівень оплати чоловіків), перенавчання та перекваліфікація, впровадження додаткових соціальних гарантій та захисту для жінок, що працюють в промисловому секторі, покращення умов праці, які мають враховувати ергономічні та фізіологічні особливості жінок.
3. Внутрішньо переміщені особи (ВПО): перенавчання та перекваліфікація у відповідності із потребами локального ринку праці, заохочення підвищеним рівнем оплати праці або певними додатковими пільгами або механізмами захисту (зважаючи що фінансове навантаження на родини ВПО є зазвичай більш високим – необхідність оренди житла, придбання речей довгого вжитку тощо).
4. Ветерани - учасники бойових дій: психологічна реабілітація, перенавчання та перекваліфікація, додаткові програми ресоціалізації в трудовому колективі, навчання на робочому місці.
5. Люди з інвалідністю: забезпечення безбар’єрного доступу, адаптації в трудовому колективі та навчання на робочому місці, створення відповідних робочих місць, психологічна підтримка. Окремою категорією є люди з інвалідністю – ветерани, для яких додатково необхідні психологічна реабілітація, захист здоров’я на робочому місці, допомога із ресоціалізації.
Окрім залучення на ринок праці зазначених вище категорій громадян, важливими напрямами пошуку та реалізації можливостей та резервів щодо поліпшення кадрового забезпечення української промисловості є такі [1]:
1) удосконалення системи бронювання працівників промислових підприємств від мобілізації (в першу чергу тих, що відносяться до оборонно-промислового комплексу), що створюватиме додаткові умови для збереження кадрового потенціалу української промисловості;
2) сприяння перерозподілу робочої сили між різними секторами економіки на користь промислового сектору (через підвищення рівня оплати праці, соціального захисту тощо);
3) створення умов для повернення вимушених мігрантів, що покинули Україну через повномасштабну війну розроблення та впровадження цілеспрямованої політики з комплексом дієвих механізмів і стимулів повернення вимушених зовнішніх мігрантів;
4) розвиток та приведення у відповідність до загроз та викликів, що постали перед державою існуючої системи професійно-технічної та інженерної освіти (зокрема – розробка та впровадження програм підвищення кваліфікації та перепрофілювання фахівців відповідно до потреб промислового комплексу);
5) створення нових та модернізація існуючих робочих місць у промисловості на сучасному рівні технологічного розвитку, підвищення рівня безпеки та захищеності робочих місць в промисловості;
6) підвищення ефективності використання наявної робочої сили в промисловості, шляхом забезпечення зростання продуктивності праці за рахунок впровадження нових технологій та осучаснення робочих місць.
Список літератури:
1. Новікова, О.Ф., Остафійчук Я.В., Панькова О.В. Стан, проблеми та можливості забезпечення української промисловості робочою силою в умовах довготривалої війни. Економіка і суспільство, 2024. Вип. № 68. DOI: https://doi.org/10.32782/2524-0072/2024-68-210
2. Оцінка проблем і можливостей забезпечення промисловості робочою силою в умовах воєнного стану та повоєнної розбудови України: наукова доповідь / О.Ф. Новікова, Ю.С. Залознова та ін.; НАН України, Ін-т економіки пром-сті. Київ, 2024. 108 с. URL: https://iie.org.ua/wp-content/uploads/application/pdf/nd_promyslovist_2024-2_compressed.pdf
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter