Сучасний світ дуже швидко змінюється, і освіта не є винятком. Нові технології з’являються постійно, а разом із ними зростають вимоги до якості та ефективності навчання [1, c. 45–46; 7]. Ці зміни ставлять перед освітніми установами серйозні виклики, оскільки вони мають адаптуватися до умов цифрового суспільства та готувати студентів до реалій сьогодення. У відповідь на ці виклики дедалі більшої популярності набувають цифрові платформи та інструменти, які дозволяють значно покращити організацію навчальних процесів і зробити роботу викладачів та студентів зручнішою й результативнішою [9].
Одночасно з упровадженням новітніх технологій змінюється і підхід до управління освітніми закладами. Інноваційний менеджмент освіти допомагає застосовувати сучасні методи управління, розраховані на використання цифрових ресурсів, що оптимізує процеси навчання та підвищує загальну якість освіти [2, c. 16–17]. Під «інноваційним менеджментом» маємо на увазі систему дій і підходів, спрямованих на створення нових рішень та покращення існуючих процесів, з урахуванням потреб часу та вимог суспільства.
У цій статті розглядається поняття цифрових платформ та пов’язаних із ними інструментів, показано їхній вплив на інноваційний менеджмент освіти, а також визначено, як вони допомагають підвищити результативність навчання. Особливу увагу приділено прикладам найпоширеніших платформ, описано їхні переваги й недоліки, а також наведено рекомендації для успішного застосування таких рішень у навчальних закладах різного рівня. Цифрові платформи можна визначити як онлайнові середовища, які об’єднують студентів, викладачів та адміністрацію закладу освіти в єдину систему [4; 5; 6; 8]. Це можуть бути вебсайти, портали або спеціальні програми, що дають змогу зберігати, обробляти та поширювати навчальні матеріали. До прикладів належать Google Classroom, Moodle, Microsoft Teams, Canvas й інші, де викладачі можуть розміщувати контент (тексти, відео, аудіо), створювати завдання, проводити тестування й контролювати успішність. Студенти отримують доступ до цих матеріалів у зручний для себе час і можуть віддалено взаємодіяти з викладачем.
Окрім платформ, існує багато цифрових інструментів, що допомагають у керуванні навчанням. Це сервіси для планування та реєстрації, онлайн-щоденники, програми для створення візуальних презентацій чи тестів, а також інструменти для проведення вебінарів чи відеоконференцій [3, c. 2–3; 10, c. 12]. Такі рішення полегшують роботу викладача, автоматизують рутинні завдання й покращують комунікацію між учасниками процесу.
Інноваційний менеджмент освіти – це підхід, за якого керівники навчальних закладів і педагоги систематично впроваджують нові ідеї, методи й технології [1, c. 49]. Він може охоплювати як стратегічний рівень (планування довгострокових змін), так і тактичний (упровадження рішень, аналіз, корегування результатів). Одна з ключових його складових – цифровізація, адже сучасні платформи й інструменти дозволяють швидко отримувати зворотний зв’язок і оперативно коригувати процеси навчання [7]. Впровадження інновацій часто супроводжується подоланням опору, що виникає у викладачів і студентів, які звикли до традиційних методів навчання. Тому важливо, щоб керівники освітніх закладів звертали увагу на мотивацію персоналу, сприяли розвитку цифрових навичок і пояснювали переваги. Така інноваційна культура будується на принципах відкритості, готовності пробувати нове й удосконалюватися.
Однією з головних переваг цифрових платформ є можливість оптимізувати освітній процес [3, c. 5]. У традиційній моделі лекцій важко відстежити, наскільки студенти розуміють матеріал, чи потрібні їм додаткові пояснення. Завдяки онлайн-платформам викладач отримує прозоріші інструменти для перевірки знань і бачить загальну картину активності в групі, а студенти можуть ставити питання на форумах чи в чатах і отримувати швидкий зворотний зв’язок. Такі можливості роблять навчання більш інтерактивним.
Серед найпоширеніших платформ можна згадати Google Classroom, Moodle, Microsoft Teams і Canvas [4; 5; 6; 8]. Google Classroom вирізняється простим інтерфейсом та інтеграцією з іншими сервісами Google, а Moodle дає змогу створювати гнучку систему навчання з численними плагінами й налаштуваннями, але потребує більшої підготовки через складніший інтерфейс. Microsoft Teams добре підходить для відеоконференцій і спільної роботи з документами, проте вимагає швидкого доступу до Інтернету [6]. Canvas, популярний в американських університетах, відзначається зручністю управління контентом і корисною аналітикою [5]. Усі ці рішення мають різні особливості, тож вибір залежить від конкретних потреб і ресурсів навчального закладу.
Загалом цифрові інструменти забезпечують вищу результативність з кількох причин. По-перше, вони дозволяють індивідуалізувати процес: викладач може пропонувати студентам завдання різної складності, враховувати їхній рівень підготовки й темп навчання [2, c. 22]. По-друге, цифрові платформи дають змогу швидше надавати зворотний зв’язок, що важливо для підтримки мотивації. По-третє, доступність навчання з будь-якого місця і в будь-який час є суттєвим чинником, оскільки студенти можуть навчатися навіть на роботі чи вдома, що полегшує суміщення навчання з іншими сферами життя. По-четверте, викладач може відстежувати активність студентів, бачити, хто і як працює, виявляти слабкі місця й оперативно допомагати. По-п’яте, цифрові рішення дозволяють швидко змінювати зміст курсів, оновлювати дані та вдосконалювати програму. У результаті значно підвищується ефективність навчання й контроль над його процесом [3, c. 10].
Попри всі переваги, упровадження цифрових платформ пов’язане з певними проблемами. Деякі школи чи університети не мають належних технічних ресурсів або хорошого доступу до мережі. У викладачів може бути недостатньо цифрових навичок, а тому вони вважають за краще працювати по-старому. Опір змінам, недосконала правова база з питань конфіденційності та захисту персональних даних, фінансові обмеження – усе це ускладнює процес [9]. Проте більшість із цих бар’єрів можна подолати, якщо правильно спланувати дії, залучити додаткові кошти, співпрацювати з бізнесом або державою, проводити навчання персоналу й просвітницьку роботу серед студентів.
Інноваційний менеджмент освіти не може обійтися без участі лідерів: насамперед керівників навчальних закладів [1, c. 50]. Вони мають формувати загальну стратегію цифровізації, виділяти ресурси, збирати зворотний зв’язок і створювати стимулювальні механізми для викладачів та студентів. Викладачі, у свою чергу, повинні бути активними учасниками процесу і не тільки застосовувати платформи, а й створювати нові навчальні матеріали, адаптувати їх, пропонувати ідеї та ділитися досвідом з колегами. Усе це сприяє формуванню відкритої й прогресивної культури, де всі зацікавлені у вдосконаленні.
Досвід успішних кейсів показує, що навіть невеликі освітні установи можуть досягти серйозних результатів при впровадженні цифрових рішень. Приміром, деякі університети Львова (умовний приклад) завдяки Moodle зменшили навантаження на викладачів та підвищили прозорість оцінювання [4]. У сільських школах, що перейшли на безкоштовні сервіси Google, учні отримали змогу продовжувати навчання під час поганих погодних умов чи карантину [8]. Європейські університети, які користуються Canvas, пропонують інтерактивні курси, де зміст матеріалу підлаштовується під потреби і реальні результати студента [5]. Такі приклади доводять, що головне – воля до змін та вміння обрати максимально ефективний варіант.
Успіх впровадження залежить і від того, наскільки плавно організовано перехід [3, c. 10]. Доцільно починати з «пілотних» груп, де викладачі та студенти можуть випробувати нові методи та скласти перше враження. Потім слід збирати їхній зворотний зв’язок, виявляти недоліки й удосконалювати процес [2, c. 25]. Це дасть змогу унеможливити масові помилки і зробить систему більш продуманою. Адміністрація повинна передбачити регулярні навчання викладачів, наприклад, майстер-класи з користування платформами чи онлайн-сервісами, а також воркшопи з розробки цифрових навчальних матеріалів. Найкращий результат дає навчання за участю колег, які вже набули досвіду і можуть розповісти про реальні переваги та складнощі.
Корисно також проводити контрольні зрізи результатів – аналіз успішності студентів, опитування щодо рівня задоволеності навчанням, розгляд статистики залученості. Якщо виявляється, що після запровадження інструментів не відбувається жодних поліпшень, слід переглянути вибір рішень, забезпечення технічної підтримки чи доречність тих чи інших елементів програми. Сучасні цифрові платформи, особливо з підтримкою адаптивного навчання, можуть «підказувати» викладачеві, де саме студенти мають труднощі, і пропонувати додаткові матеріали або нові стратегії викладання [7]. У майбутньому можна очікувати ще більшого поширення штучного інтелекту, який аналізуватиме великі обсяги даних і підбиратиме персоналізовані навчальні плани. Штучний інтелект сприятиме не лише освітньому процесу, а й організаційній діяльності закладу, допомагаючи керівникам у прийнятті рішень.
Отже, у сучасних умовах упровадження цифрових платформ та інструментів є одним із найважливіших напрямів інноваційного менеджменту в освіті [10, c. 15]. Якщо правильно організувати цей процес, навчальні заклади отримують безліч переваг: від прозорішого оцінювання результатів до створення мотиваційного середовища, що заохочує студентів до активнішої участі. Водночас слід враховувати й низку ризиків. Але саме готовність керівництва, викладачів і студентів до змін дозволяє долати бар’єри та досягати реальних позитивних зрушень у навчальних програмах. В остаточному підсумку успіх залежить від двох основних чинників: мотивації всіх учасників і правильно підібраних інструментів.
Потрібно також враховувати, що використання платформ має підпорядковуватися певним стандартам безпеки й етики [7]. Персональні дані студентів повинні захищатися, а викладачі мусять дотримуватися принципів академічної доброчесності, що стає ще важливішим при переході в онлайн-середовище. Це свого роду виклик, адже кількість даних зростає, їх треба ретельно зберігати й обробляти. Утім, якщо налагодити систему відповідним чином, цифрові технології зроблять процес комфортнішим і безпечнішим, а також створять умови для подальших інновацій.
Загалом, майбутнє освіти все більше пов’язане з цифровими можливостями [9]. Університети та школи, які вже сьогодні починають упроваджувати онлайн-платформи, створювати електронні бази навчальних матеріалів і проводити дистанційні заняття, виграють у довгостроковій перспективі. Крім того, такий підхід дає змогу підготувати молодь до тих змін, які відбуватимуться далі в суспільстві. Адже багато професій потребують навичок цифрової комунікації, самостійності й уміння вчитися, а цифрове навчання чудово це тренує.
Таким чином, цифрові платформи та інструменти можуть дати значний поштовх для підвищення результативності навчання й полегшити роботу викладачів і керівників освітніх установ [1, c. 51]. Завдяки їм інноваційний менеджмент стає реальною практикою, а не лише концептуальним поняттям. Навчальні заклади, які починають цей шлях, повинні врахувати свої ресурси, рівень готовності персоналу, особливості студентської аудиторії та загальну стратегію розвитку. Якщо підходити до питання виважено, розуміти ризики й завчасно планувати способи їх подолання, упровадження цифрових рішень принесе багато користі. Перспективи розвитку в цій сфері пов’язані зі штучним інтелектом, адаптивним навчанням, доповненою й віртуальною реальністю [7]. Тому можна припустити, що роль цифрових платформ надалі тільки зростатиме. Освітні установи, які вчасно це зрозуміють і підготуються, зможуть надавати якісні послуги й бути привабливими для студентів на світовому ринку. Навіть якщо бюджет обмежений, є безкоштовні чи недорогі рішення, що допоможуть зробити перші кроки. Успіх залежить не тільки від техніки, а й від людей, які готові прийняти технології та змінювати навчання на краще [10, c. 18].
Список використаних джерел
1. Петрова О. Цифрове навчання в контексті сучасної освіти: досвід упровадження онлайн інструментів // Освіта і суспільство. 2022. №3. С. 45–52.
2. Ivanov I., Smyth L. Transforming Higher Education with Digital Tools: A Case Study // Journal of Innovative Learning. 2021. Vol. 12. P. 16–29.
3. Bond, M., Bedenlier, S. Facilitating Student Engagement in Higher Education Online Courses // Educational Technology & Society. 2020. Vol. 23(4). P.1–14.
4. Мельник Г. Впровадження системи Moodle у вищих навчальних закладах: досвід та перспективи // Вісник інноваційної освіти. 2023. №2. С. 37–45.
5. Brown T. Canvas in Action: Enhancing Collaborative Learning // Education Today. 2022. Vol. 14(3). P. 22–33.
6. Microsoft. (2023). Education and Teams: A New Learning Experience. URL: https://www.microsoft.com/en-us/education/
7. UNESCO. (2021). Digital Learning for Everyone: A Global Vision of the Future. Paris: UNESCO.
8. Григоренко М. Можливості Google Classroom для покращення навчального процесу в середній школі // Інформаційні технології в освіті. 2022. №4. С. 19–26.
9. European Commission. (2020). Digital Education Action Plan (2021-2027). URL:https://education.ec.europa.eu/focus-topics/digital-education/action-plan
10. Rojas, L., Mejia, C. Digital Tools in Remote Education: A Latin American Perspective // International Journal of Educational Innovation. 2023. Vol. 5(1). P. 11–25.
__________________________
Науковий керівник: Марків Марія Михайлівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри управління та адміністрування, ЗВО «Університет Короля Данила»
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter