Необхідність духовно-культурної революції, як невід’ємної складової на шляху поступу української нації до державної незалежності, висувала перед керівним проводом націоналістичного руху потребу оформити теоретичні засади культурно-освітньої діяльності організації, основні положення якої зводилися до наступних ключових аспектів: розвиток національної культури мав проходити у тісному взаємообміні та взаємозбагаченні з кращими зразками світової; культурне відродження української нації повинно мати глибоке коріння в історії та духовності нашого народу, опиратися на героїчні зразки вітчизняної культурної спадщини; культурно-просвітницька діяльність в масах української громадськості мала бути для членства ОУН не лише самоціллю, але й важливим засобом для досягнення політичної незалежності; вихованню української молоді в національно-патріотичному дусі, забезпечить всебічний, гармонійний розвиток особистості та ін.
Метою є проаналізувати формування культурно-освітнього сектора в ідеологічній, політичній та організаційній структурі націоналістичного руху у кін. 1930 – сер. 1940-х років.
Водночас, гостро постало питання системно оформити культурно-освітній сектор, який зароджувався і був новим в організаційній структурі ОУН, в програмові положення.
Перший Конгрес Українських Націоналістів (Відень, 28 січня 3 лютого 1929 р.) підбив підсумки проведеної до цього значної підготовчої, ідеологічної та організаційної роботи і прийняв політичну програму українського націоналізму, стратегічною метою якої була боротьба за створення незалежної Української Держави [1, арк. 33].
Основні положення програми Організації Українських Націоналістів, опубліковані в «Розбудові Нації» за березень-травень 1929 року, базувалися на наступних положеннях: 1) український націоналізм це духовний і політичний рух, який зародився з самої природи української нації, з її стремлінь та боротьби за вільне й творче життя [2, арк. 29]; 2) нація розуміється як найвищий вияв людської суспільної самоорганізації і як мета для морального самоутвердження кожного націоналіста; 3) внутрішньою формою нації є національна ідея, яка визріває історично і весь час збагачується новими здобутками, формулює національні ідеали [3, арк. 87]; 4) найвищим виявом духовної сили і зростання нації є її культура, що, з одного боку, «затіснює внутрішню спайність нації», а з іншого «простелює їй шлях відосереднього впливу на оточення» [4, арк. 1]. Культура є не тільки чинником національної окремішності, але й важливим фактором духовної сили нації [5, с. 82]; 5) суспільною формою існування нації, яка гарантує її вільний і стабільний розвиток є держава, за допомогою якої нація може стати повноцінним членом світової спільноти.
На Першому Конгресі ОУН утворено окрему культурно-освітню комісію на чолі з О. Бабієм, у висліді праці якої прийнято основні засади культурно-освітньої політики Організації Українських Націоналістів. Зокрема у «Постановах Великого Збору» передбачалося, що Українська Держава буде сприяти піднесенню рівня культури й цивілізації в Україні, узгоджуючи культурний процес, побудований на основі свободи культурної творчості, з духовною природою українського народу, його історичними традиціями та вимогами сучасності [6, арк. 69-70], викорінюючи, водночас ті шкідливі впливи в сфері духовності, які з’явилися внаслідок чужого поневолення і відбилися на культурі та психології народу. ОУН змагатиметься за розвиток мистецьких традицій, які пов’язані з величним героїко-християнським духом нашої давнини, з культом лицарства, вольовито-творчим ставленням до життя, що зможе збудити «здоровий гін нації до сили і могутності» [7, арк. 29].
Наступним етапом на шляху оформлення ідеології, політичної платформи були постанови Другого Великого Збору ОУН(м) (серпень 1939 року) та ОУН(б) (квітень 1941 року). Слід вказати, що, незважаючи на всі моменти розколу [8, арк. 1-47 зв.], основними розбіжностями між двома ОУН були політично-стратегічні завдання щодо постановки боротьби серед хаосу світової війни. Негативним моментом, на нашу думку, була моральна сторона розколу, який, не зачепивши основних ідей та мети організації, вплинув на процес консолідації національно-патріотичних сил навколо ОУН, як однієї з реальних сил, спроможної очолити керівництво національно-визвольним рухом. Щодо впливу розколу в ОУН на культурно-освітню діяльність, ми можемо говорити, що він відбився на підготовці культурно-мистецьких кадрів, які в складі Похідних груп обох ОУН вирушили на Велику Україну, а також у виборі форм розбудови та методів боротьби за національно-культурне відродження. Організація Українських Націоналістів, керуючись всеукраїнськими ідеалами, чіткою самостійницькою позицією [9, арк. 1-2], у цей скрутний час воєнного лихоліття змогла піднятися вище своїх внутрішніх амбіцій, закликавши всіх українців консолідуватись і ставати до боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу [10, арк. 4].
Програмові постанови передбачали окремі розділи з питань організації духовного життя нації [11, арк. 20]. Так, в політичній програмі, прийнятій Другим Великим Збором ОУН (серпень 1939 року), в четвертому розділі «Духове життя нації та його організація. Культура, національне виховання та освіта» наголошувалося, що тільки національна культура, оперта на духовній природі й традиціях народу, сприятиме повноцінному розвитку особистості та нації [12, с. 34]. Водночас, культура має бути предметом свідомої організації. Це розуміння стосується не лише сучасного культурного процесу, але й духовно-культурної спадщини минулого. Суттєвий наголос зроблено на важливості збереження засади внутрішньої свободи творчості [13, арк. 25].
Важливою політичною, культурною подією в окупованій фашистами столиці, було проведення з ініціативи ОУН у серпні 1942 року Всеукраїнського з’їзду самостійників, який визначив розуміння і значення спільного національного фронту сил в боротьбі за державу, в якому має і мусить бути місце для всіх патріотів-державників, незалежно від їхніх політичних переконань [14, с. 79]. У роботі з’їзду, окрім ОУН, брали участь представники Братства Української Державності (БУД), Спілки Визволення України (СВУ), Спілки Української Молоді (СУМ), Української Військової Організації (УВО), збройних осередків 1921-1923 років та Повстанського центру. Єднала їх спільна платформа боротьби за самостійну Українську Державу.
У прийнятих з’їздом резолюціях окремо наголошувалося на важливості проведення якнайширшої акції за зміцнення культурної роботи, що за таких умов є «[…] найуспішнішим засобом для побудови органічного і тривалого національного фронту» [14]. Про це, зокрема, йшлося у виступі члена ОУН, соратника О.Ольжича О.Штуль-Ждановича (Шуляк) [15].
У постановах Другої (квітень 1942 р.) [16] та Третьої (17-21 лютого 1943 р.) [17, арк. 1-5] конференціях ОУН(б) проголошувалося: «Боремося за повний розвиток української культури, за її націоналістичний зміст, за повну духовну незалежність її від московсько-большевицького світу й від світу німецького. Стоїмо за опанування й вироблення шарів українського вчительства всіх ступенів, за вироблення молоді в національно-державницькому дусі, за надання всім формам шкільництва національно-державницького змісту» [18, с. 114].
Важливою віхою в ідеологічній та політичній діяльності Організації Українських Націоналістів були постанови Третього Надзвичайного Великого Збору ОУН (21-25 серпня 1943 р.) [19, арк. 16-27]. У прийнятих Резолюціях ІІІ НВЗ ОУН фактично було відкинуто політичну модель однопартійної диктатури, пропагуючи концепцію українського націоналізму як революційно-демократичної сили, завдання якої – вести боротьбу проти обох тоталітарних держав, опираючись при цьому на власні сили, хоча і в зв’язку з іншими революційними рухами поневолених народів [20, с. 48]. Основними відхиленнями від традиційної націоналістичної доктрини, передбачених у Постановах Збору, а згодом і в платформі УГВР (липень 1944 р.), були наступні: 1) відречення від обов’язкового «ідеалізму» та допущення філософського світоглядного плюралізму як у визвольному русі, так і в майбутній українській державі; 2) відмова від етнічної винятковості та визнання засад рівноправ’я всіх громадян України, без уваги на етнічне походження; 3) висунення досить детальної соціально-економічної програми, яка окреслювала майбутній господарський лад в Україні як комбінацію усуспільненого, кооперативного й приватновласницького секторів [21, с. 880].
Визнаючи право всіх народів на самостійне життя у власних державах, повний їх культурний та економічний розвиток, побудову справедливого політичного і соціального ладу, ІІІ НВЗ ОУН наголосив на необхідності розвитку “вільної української по формі й по змісту культури, духовності, героїзму, високої моралі, громадської солідарності, дружби та дисципліни” [22, с. 7].
Література:
1. Центральний державний архів вищих органів влади України (далі – ЦДАВО України), ф. 3833, оп. 1, спр. 77, арк. 33.
2. ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 3, арк. 29.
3. Книш З. Устрій Організації Українських Націоналістів. Вінніпег Буенос-Айрес, 1952. 127 с.
4. ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 1, спр. 59, арк. 1.
5. Розбудова Нації. Прага. 1929. Ч. 3-4. С. 128-137.
6. Державний архів Львівської області (далі – ДАЛО), ф. 1, оп. 52, спр. 1031, арк. 69-70.
7. ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 3, арк. 29.
8. ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 26, арк. 1-47 зв., арк.1-51 зв. Див. «Біла книга ОУН (Про диверсію-бунт Ярого-Бандери)» та «Чому була потрібна чистка в ОУН». 10 лютого 1940 року у Кракові сформовано новий Революційний Провід ОУН на чолі з Степаном Бандерою.
9. ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 1, спр. 87, арк. 1-2.
10. Центральний державний архів громадський об’єднань України (далі - ЦДАГО України), ф. 57, оп. 4, спр. 345, арк. 4.
11. ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 9, арк. 20.
12. Духове життя нації та його організація. Політична програма й устрій ОУН. Б.м., 1940. 68 с.
13. ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 1, спр. 37, арк. 25.
14. Городинський З. Всеукраїнський з’їзд самостійників у Києві. Календар-альманах Нового Шляху. Торонто, 1996, Вип. 13. С. 74-83.
15. У майбутньому Голова Проводу Українських Націоналістів.
16. Політичні Постанови Другої Конференції ОУН. Ідея і чин. 1942. 1 листопада.
17. ЦДАГО України, ф. 57, оп. 4, спр. 352, арк. 1-5.
18. ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955 рр.: Збірник документів. Видання ЗЧОУН, 1955. 267 с.
19. ЦДАГО України, ф. 57, оп. 4, спр. 352, арк. 16-27.
20. Потічний П. Політична думка українського підпілля 1943–1951рр. Державність. 1995. №1. С. 45-53.
21. Мала енциклопедія етнодержавознавства. НАН України. Ін-т держави і права ім. В. Корецького. Київ: Довіра: Генеза, 1996. 1346 с.
22. Ідея і чин. 1943. №5. С. 7.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter