У сучасних психологічних дослідженнях збройних конфліктів дедалі більше уваги приділяється не лише негативним наслідкам травматичних подій, а й можливості їхнього конструктивного переосмислення. Посттравматичне зростання (ПТЗ) – це феномен, що відображає здатність людини не просто адаптуватися до складних обставин, а й пережити глибоку внутрішню трансформацію, знайти нові життєві смисли та зміцнити особистісну стійкість [7]. Особливо це актуально для ветеранів бойових дій, які, проходячи через екстремальні випробування, нерідко стикаються з переоцінкою власних цінностей, усвідомленням нових пріоритетів та посиленням внутрішньої сили. Хоча травматичний досвід супроводжується стражданням і дистресом, він також може стати поштовхом до глибокого особистісного розвитку.
Поняття посттравматичного зростання набуло наукової значущості з 1990-х років у межах позитивної психології. Воно описує позитивні психологічні зміни, що виникають у процесі подолання життєвих криз, сприяючи розширенню світогляду, покращенню міжособистісних стосунків та зміцненню впевненості у власних силах.
У контексті вивчення посттравматичного зростання існує кілька теоретичних моделей, які пояснюють цей феномен з різних позиций. Серед найвідоміших моделей можна виділити функціонально-дескриптивну модель (R.G. Tedeschi та L.G. Calhoun), особистісно-центричну модель (S. Joseph), а також біопсихосоціальну модель (M. Christopher). Кожна з цих моделей робить акцент на різних аспектах психологічної адаптації після травматичних подій, що дозволяє більш повно зрозуміти процес посттравматичного зростання.
Одною з найпоширеніших моделей пояснення посттравматичного зростання є функціонально-дескриптивна модель (Tedeschi та Calhoun), яка розглядає посттравматичне зростання не лише як відновлення після травми, а і як глибоку трансформацію особистості через когнітивну переоцінку власних переконань [2].
Особистісно-центрована модель (Joseph) акцентує на тому, що процес посттравматичного зростання залучає перебудову Я-концепції, завдяки акумуляції нового досвіду та його інтеграції в особистісну структуру [8].
Біопсихосоціальна модель (Christopher) підкреслює важливість взаємодії біологічних, психологічних і соціальних чинників, які можуть сприяти або, навпаки, ускладнювати процес адаптації після травми [3].
Процес посттравматичного зростання не є миттєвим – він вимагає глибокої внутрішньої роботи, де ключову роль відіграють когнітивні процеси та соціальне середовище. Спільним для різних підходів до вивчення ПТЗ є визнання центральної умови когнітивної обробки травматичного досвіду, що включає рефлексію, пошук сенсу та переоцінку життєвих цінностей. Водночас важливим чинником цього процесу є соціальна підтримка, яка, хоча й не є безпосереднім рушієм змін, створює необхідні умови для внутрішнього переосмислення пережитого досвіду. Саме когнітивна обробка травматичних подій дає змогу ветеранам свідомо повернутися до болісних спогадів, щоб знайти сенс у пережитому [2]. Через когнітивну обробку, що передбачає залучення соціальної підтримки, створення нових наративів та перегляд життєвих установок, відбувається реконструкція життєвих уявлень. Ветерани часто мають справу з довготривалими нав’язливими спогадами, нічними кошмарами, які негативно впливають на їх психоемоційний стан. Проте, саме ці нав’язливі думки можуть стати «каталізатором» переходу до глибших роздумів і рефлексії [15]. Окрім того, саме тривалі усвідомлені роздуми демонструють найсильніший зв’язок із зростанням, оскільки вони свідчать про глибокий і тривалий процес осмислення та реконструкції уявлень про світ. Цей процес може стати більш ефективним, якщо людина має можливість відкрито ділитися своїм досвідом.
Когнітивну активність і обробку травматичних подій можна посилити за рахунок спільного обговорення або розкриття власного внутрішнього досвіду, за умови, що соціальне оточення забезпечує відповідний рівень емоційної підтримки [2]. Дійсно, ділення своїми внутрішніми переживаннями у безпечному середовищі допомагає знизити ризик депресії та сприяє вищим показникам посттравматичного зростання [11]. Аналогічні висновки отримано у дослідженнях, де вираження негативних емоцій виявилося позитивно зв’язаним із посттравматичним зростанням [6].
Наступною важливою умовою, що впливає на посттравматичне зростання ветеранів, є бойовий досвід. Можна виокремити кілька моментів, які визначають, як саме цей досвід може сприяти посттравматичному зростанню або, навпаки, ускладнювати його:
1) Інтенсивність і тривалість бойових дій. Інтенсивність та тривалість бойових дій мають значний вплив на розвиток як посттравматичного стресового розладу (ПТСР), так і посттравматичного зростання. Дослідження показують, що участь у бойових діях з високою інтенсивністю може підвищити ризик розвитку ПТСР, але в той же час може сприяти позитивним змінам, таким як зміцнення особистісної стійкості та підвищення почуття впевненості. Вважається, що помірний рівень травматичного досвіду може бути стимулюючим фактором для розвитку посттравматичного зростання, оскільки такі події можуть сприяти переосмисленню цінностей та сенсів життя. Однак надмірний рівень травматизації, з іншого боку, може ускладнювати цей процес, оскільки надмірний стрес здатен призвести до дезадаптивних реакцій і серйозних психологічних наслідків [5].
2) Тип травматичного досвіду. Різноманітність типів травм може по-різному впливати на можливості посттравматичного зростання. Наприклад, ветерани, які зазнали інтенсивних фізичних загроз або стали свідками смерті своїх товаришів, мають вищі шанси на прояви посттравматичного зростання у порівнянні з тими, хто пережив менш інтенсивний психологічний стрес. Такий досвід часто супроводжується глибоким переосмисленням власного життя і цінностей, що може сприяти особистісному розвитку та підвищенню стійкості. Водночас, важливо розглядати вплив різних типів травматичних подій в контексті індивідуальних особливостей ветеранів та їх здатності адаптуватися до нових умов [14].
3) Частота контактів з ворогом і бойовий стрес. Частота контактів з ворогом, інтенсивність бойових дій та екстремальні умови, в яких перебувають військовослужбовці, також можуть впливати на розвиток посттравматичного зростання. Дослідження показують, що регулярний контакт з ворогом та переживання бойового стресу можуть підвищувати рівень самооцінки, формувати почуття впевненості у власних силах та покращувати здатність долати труднощі [16].
Для досягнення помітних позитивних змін важливе не лише індивідуальне переосмислення травматичного досвіду, а й відчуття, що оточення готове підтримати та зрозуміти ці зміни. Саме тому, окрім бойового досвіду, однією з ключових умов виникнення та підтримки посттравматичного зростання є соціальна підтримка, яка включає участь у соціальних взаємодіях, допомогу іншим та залучення до суспільного життя.
Соціальна підтримка не лише зміцнює соціальні зв’язки, а й сприяє формуванню нових сенсів у пережитому досвіді, що має вирішальне значення для позитивної адаптації після травми [4]. Згідно з дослідженням Prati та Pietrantoni, соціальна підтримка виступає одним із провідних чинників, який послаблює негативний вплив отриманих травм та сприяє кращому психологічному функціонуванню [13]. Взаємодія з близькими людьми, підтримка друзів і членів громади допомагають ветеранам переосмислювати свій травматичний досвід, відкриваючи нові сенси та цінності. Позитивний вплив має і партнерська підтримка, коли близькі виявляють розуміння специфіки травми. Спільна робота над переосмисленням досвіду може привести до взаємного посилення позитивних змін і покращення якості стосунків. Крім того, міцні соціальні зв’язки створюють безпечне середовище для когнітивної обробки травматичних подій, що, своєю чергою, посилює особистісний розвиток і сприяє довготривалій адаптації.
Водночас, ефективність такої соціальної підтримки значною мірою визначається тим, наскільки особистісні риси ветерана (наприклад, відкритість, екстраверсія, або схильність до альтруїзму) дозволяють йому чи їй оптимально скористатися допомогою.
Деякі дослідження припускають, що посттравматичне зростання може бути результатом як когнітивних, так і поведінкових стратегій адаптації, що включають активну участь у соціальних ініціативах, підтримку інших та залучення до громадської діяльності. Важливо зазначити, що такі дії не тільки сприяють адаптації, але й можуть допомагати особам знайти нові сенси у своєму досвіді, що підвищує їхню стійкість до подальших травматичних подій.
Згідно з дослідженням Mattson та ін., відкритість є найсильнішим предиктором посттравматичного зростання, що може бути зумовлено такими її проявами, як уява та схильність до авантюризму, які допомагають особі адаптуватися до несподіваних подій і змін у житті. У той же час особистісні риси впливають на зростання опосередковано, через вибір адаптивних або неадаптивних стратегій подолання [9]. Зокрема, екстраверсія, доброзичливість і відкритість у вибірці ветеранів були пов’язані з використанням продуктивних стратегій подолання, що посилювало ймовірність позитивних змін. Крім того, оптимізм, хоча й не входить до «Великої п’ятірки», також виявився важливим чинником зростання, завдяки підтримці адаптивних стратегій подолання.
Резилієнтність – здатність до відновлення після важких життєвих подій – є ще одним важливим ресурсом для посттравматичного зростання. Дослідження показують, що ветерани з високим рівнем резилієнтності частіше відчувають позитивні зміни в житті після травматичних подій, включаючи покращення міжособистісних відносин, розвиток нових навичок і загальне зміцнення особистості [13]. Високий рівень резилієнтності допомагає ветеранам краще адаптуватися до нових життєвих умов, долати труднощі та зберігати психологічне здоров’я.
Відчуття контролю, загалом, є одним із ключових чинників психологічної адаптації до травматичних обставин [5]. Незалежно від того, чи цей контроль реально існує, чи має ілюзорний характер, його наявність здатна сприяти посттравматичному зростанню, активізуючи когнітивну обробку травматичних подій.
Ще одним цікавим аспектом є віра у складність соціального світу [10]. Люди з подібною установкою схильні розглядати події з різних ракурсів і не шукати простих рішень, що підвищує їхню гнучкість у стратегіях подолання. Це, своєю чергою, сприяє позитивній переоцінці та прийняттю, що є важливими кроками до зростання.
Відчуття мети в житті також виступає потужним чинником посттравматичного зростання. Воно передбачає здатність віднаходити сенс у нематеріальних аспектах життя, ставити собі значущі цілі та відчувати власну корисність [1]. Дослідження свідчать про те, що наявність чіткої життєвої мети у ветеранів пов’язана із вищим рівнем зростання, а надія, як віра в можливість досягнення поставлених цілей, доповнює цей процес мотиваційним компонентом, необхідним для особистісної трансформації [12].
Таким чином, особистісні риси мають багатоплановий вплив на процес посттравматичного зростання: одні сприяють вибору продуктивних стратегій подолання (відкритість, екстраверсія, доброзичливість, оптимізм), інші можуть у певних випадках здійснювати несподівано позитивний вплив, коли супроводжуються іншими адаптивними установками.
Окрім того, поєднання адаптивних особистісних характеристик із позитивними зовнішніми впливами (соціальною підтримкою) сприяє більш глибокому переосмисленню травматичних подій і формує сприятливі умови для посттравматичного зростання.
Отже, посттравматичне зростання ветеранів є багатовимірним процесом, що формується завдяки взаємодії психологічних, соціальних та особистісних чинників. Когнітивна активність та рефлексивне осмислення пережитої травми відіграють ключову роль у переоцінці власних переконань і життєвих пріоритетів, сприяючи розвитку нового світогляду. Соціальна підтримка, особливо з боку людей, які мають подібний досвід, допомагає знизити ризик ізоляції та полегшує обробку негативних переживань, що, у свою чергу, підсилює процес психологічного відновлення.
Важливим чинником ПТЗ є особистісні ресурси ветеранів, такі як резилієнтність, оптимізм та адаптивні стратегії подолання, які слугують своєрідною «пружиною», що не лише дозволяє повернутися до попереднього рівня функціонування, а й відкриває можливості для нового рівня особистісного розвитку. Ці внутрішні механізми допомагають трансформувати травматичний досвід у поштовх до змін, що можуть мати довготривалі позитивні наслідки.
Таким чином, ефективна допомога ветеранам має бути комплексною та враховувати психологічні, соціальні та індивідуальні аспекти посттравматичного зростання. Глибше розуміння механізмів ПТЗ дозволяє розробляти цілеспрямовані програми психосоціальної реабілітації, що можуть сприяти не лише відновленню психічного стану ветеранів, а й розвитку їхньої життєстійкості, покращенню соціальної інтеграції та формуванню відчуття нової особистісної ідентичності.
Список літератури:
1. Antonovsky A. Health, stress, and coping: New perspectives on mental and physical well-being. San Francisco : Jossey-Bass, 1979. 255 p.
2. Handbook of Posttraumatic Growth / ed. by L. G. Calhoun, R. G. Tedeschi. Routledge, 2014. URL: https://doi.org/10.4324/9781315805597
3. Christopher M. A broader view of trauma: A biopsychosocial-evolutionary view of the role of the traumatic stress response in the emergence of pathology and/or growth. Clinical Psychology Review. 2004. Vol. 24, no. 1. P. 75–98. URL: https://doi.org/10.1016/j.cpr.2003.12.003
4. Coyne J. C., Downey G. Social Factors and Psychopathology: Stress, Social Support, and Coping Processes. Annual Review of Psychology. 1991. Vol. 42, no. 1. P. 401–425. URL: https://doi.org/10.1146/annurev.ps.42.020191.002153
5. Dekel S., Mandl C., Solomon Z. Shared and unique predictors of post-traumatic growth and distress. Journal of Clinical Psychology. 2010. Vol. 67, no. 3. P. 241–252. URL: https://doi.org/10.1002/jclp.20747
6. Dirik G., Göcek-Yorulmaz E. Positive Sides of the Disease: Posttraumatic Growth in Adults with Type 2 Diabetes. Behavioral Medicine. 2016. Vol. 44, no. 1. P. 1–10. URL: https://doi.org/10.1080/08964289.2016.1173635
7. Henson C., Truchot D., Canevello A. What Promotes Post Traumatic Growth? A Systematic Review. European Journal of Trauma & Dissociation. 2020. P. 100195. URL: https://doi.org/10.1016/j.ejtd.2020.100195
8. Joseph S., Linley P. A. Growth following adversity: Theoretical perspectives and implications for clinical practice. Clinical Psychology Review. 2006. Vol. 26, no. 8. P. 1041–1053. URL: https://doi.org/10.1016/j.cpr.2005.12.006
9. Mattson E., James L., Engdahl B. Personality Factors and Their Impact on PTSD and Post-traumatic Growth is Mediated by Coping Style Among OIF/OEF Veterans. Military Medicine. 2018. Vol. 183, no. 9-10. P. e475-e480. URL: https://doi.org/10.1093/milmed/usx201
10. Nalipay M. J. N., Bernardo A. B. I., Mordeno I. G. Social complexity beliefs predict posttraumatic growth in survivors of a natural disaster. Psychological Trauma: Theory, Research, Practice, and Policy. 2016. Vol. 8, no. 5. P. 559–567. URL: https://doi.org/10.1037/tra0000154
11. Nolen-Hoeksema S. Coping With Loss. Routledge, 2013. URL: https://doi.org/10.4324/9780203774366
12. Powell T., Gilson R., Collin C. TBI 13 years on: factors associated with post-traumatic growth. Disability and Rehabilitation. 2012. Vol. 34, no. 17. P. 1461–1467. URL: https://doi.org/10.3109/09638288.2011.644384
13. Prati G., Pietrantoni L. Optimism, Social Support, and Coping Strategies As Factors Contributing to Posttraumatic Growth: A Meta-Analysis. Journal of Loss and Trauma. 2009. Vol. 14, no. 5. P. 364–388. URL: https://doi.org/10.1080/15325020902724271
14. Psychological resilience and postdeployment social support protect against traumatic stress and depressive symptoms in soldiers returning from Operations Enduring Freedom and Iraqi Freedom / R. H. Pietrzak et al. Depression and Anxiety. 2009. Vol. 26, no. 8. P. 745–751. URL: https://doi.org/10.1002/da.20558
15. Calhoun L. G., Tedeschi R. G. Posttraumatic Growth in Clinical Practice. Taylor & Francis Group, 2012. 172 p.
16. Shakespeare-Finch J., Copping A. A Grounded Theory Approach to Understanding Cultural Differences in Posttraumatic Growth. Journal of Loss and Trauma. 2006. Vol. 11, no. 5. P. 355–371. URL: https://doi.org/10.1080/15325020600671949
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter