Проблема самоосвітньої діяльності не є новою для науки, проте терміни, які часто використовуються в сучасній науковій літературі – «самоосвіта», «самоосвітня діяльність» – залишаються недостатньо визначеними.
Серед вітчизняних дослідників актуальні завдання вдосконалення самостійної роботи студентів у системі вищої школи досліджувала Т. Балицька [2], наукові розвідки щодо організації самостійної роботи студентів у вищих педагогічних навчальних закладах проводилися Я. Бойко [3], механізм управління самостійною роботою майбутніх юристів діяльності деканату дослідив А. Кучерявий [7], організацію самостійної навчальної діяльності студентів вищих педагогічних навчальних закладів вивчено О. Малихіним [8]. Водночас, проблема змісту поняття самоосвітньої діяльності майбутніх юристів не була предметом спеціального дослідження.
Самоосвіта – це «самостійна пізнавальна діяльність людини, спрямована на досягнення певних особистісно значущих освітніх цілей: задоволення загальнокультурних запитів, пізнавальних інтересів у будь-якій сфері діяльності, підвищення професійної кваліфікації тощо. Самоосвіта є умовою розвитку, самоствердження та самореалізації особистості і складовою навчання її протягом життя» [6, с. 798]. С. Гончаренко визначає самоосвіту як освіту, яка набувається в процесі самостійної роботи та проходження систематичного курсу навчання в стаціонарному навчальному закладі [4, с. 296].
У контексті нашого дослідження доцільно використовувати термін «самоосвітня діяльність». Розвиток самоосвітньої діяльності студентів відбувається шляхом розв’язання протиріч між особистісним та груповим знанням, провідною тенденцією при цьому є потяг до їх самореалізації й самовдосконалення [5, с. 9]. Оскільки сучасна вимога до професійної підготовки майбутнього фахівця – це формування гнучко мислячої людини, здатної орієнтуватися у багатьох напрямах людської діяльності і швидко самонавчатися на окремих її ділянках [1, с. 160], то самоосвітня діяльність – це процес, у якому суб’єкт активно взаємодіє з факторами зовнішнього середовища. Він може бути організований як самостійно, так і за участю викладачів. Особлива роль у самоосвіті належить мотивації, яка включає три основні групи мотивів: соціальні мотиви – визначення своєї соціальної позиції, формування світогляду, мотиви самовдосконалення – прагнення до особистісного та професійного розвитку, пізнавальні мотиви – інтерес до нових знань, допитливість, прагнення до навчання. Саме ці фактори визначають ефективність та сталість самоосвітньої діяльності.
Отже, можна дійти висновку, що поняття «самоосвітня діяльність» і «самоосвіта» мають багато спільного. Проте більшість педагогів розглядають самоосвіту як пізнавальну діяльність, спрямовану на здобуття необхідних знань, умінь і навичок. При цьому самоосвіта часто виникає у практиці як неорганізована або слабоорганізована дія. Натомість самоосвітня діяльність зазвичай має чітку організацію, систематичний характер та передбачає свідоме управління процесом навчання.
Професія юриста – це особливий рід занять людей, які мають спеціальну підготовку. Юристами є люди, які виконують різні види робіт: судді, прокурори, адвокати, слідчі, нотаріуси, корпоративні юристи [9, с. 96]. Варто зауважити, що такі характеристики також притаманні транспрофесіоналам, що, у свою чергу, підтверджує взаємозв’язок між готовністю до транспрофесіоналізму та самоосвітньою діяльністю. З кожним роком зростає потреба у фахівцях, які володіють транспрофесійними характеристиками, адже сучасний ринок праці вимагає гнучкості, адаптивності та здатності до постійного саморозвитку. Випускники закладів вищої освіти мають бути готовими до безперервного розвитку, освоєння суміжних професій і роботи у міжпрофесійних командах. Однак, як свідчить практика, система вищої освіти не забезпечує повною мірою підготовку спеціалістів цього рівня. Основними обмежувальними факторами є існуючі освітні стандарти, а також традиційні педагогічні умови та методики навчання. Освоєння транспрофесійних характеристик, які є вкрай затребуваними в сучасному суспільстві, є складним завданням, особливо на рівні бакалаврату, оскільки цей рівень освіти, як правило, спрямований на формування базових професійних компетентностей. Формування транспрофесіоналізму неможливе без розвитку у магістрантів навичок самоосвітньої діяльності. Для ефективної реалізації механізмів самоосвіти необхідні: модернізація практики професійної підготовки кадрів, створення відповідних педагогічних умов, усвідомлення самоосвітньої діяльності як цілеспрямованого, ретельно спланованого та регульованого процесу.
Таким чином, самоосвіта має розглядатися не як додатковий елемент навчання, а як невід’ємна складова професійного розвитку майбутніх юристів. Самоосвітню діяльність майбутніх юристів ми визначаємо як форму індивідуальної освітньої діяльності студента, яка мотивована його професійними потребами та інтересами, регулюється особистісними якостями, спрямована на набуття та постійне вдосконалення необхідних компетенцій, сприяє розвитку професійно значущих якостей особистості. Ці характеристики дають змогу в процесі комплексного проєктування об’єктів предметно-просторового середовища знаходити унікальні рішення та обґрунтовувати їх у взаємодії з міжпрофесійними спільнотами.
Список літератури:
1. Ануфрієва О. Л. Конкурентоспроможний випускник закладу вищої освіти: модель оцінки рівня конкурентоспроможності майбутнього менеджера // Управління конкурентоспроможністю персоналу, робіт та послуг: теорія, методологія : монографія / ДЗВО «Університет менеджменту освіти», Навчально-науковий інститут менеджменту та психології. – Київ, [2017]. – 201 с.
2. Балицька Т. В. Актуальні завдання вдосконалення самостійної роботи студентів у системі вищої школи / Т. В. Балицька // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. – 2004. – № 9. – С. 137–142.
3. Бойко Я. Організація самостійної роботи студентів у вищих педагогічних навчальних закладах // Рідна школа. – 2009. – № 10. – С. 19–23.
4. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – Київ : Либідь, 1997. – 375 с.
5. Грабовець І. В. Самоосвіта як інтегруюча детермінанта самореалізації молодих фахівців у професійній діяльності : дис. ... канд. соціол. наук / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2004. – 11 с.
6. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України ; голов. ред. В. Г. Кремень. – Київ : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
7. Кучерявий А. О. Механізм управління самостійною роботою майбутніх юристів діяльності деканату / А. О. Кучерявий // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки : журнал. – Луцьк, 2014. – № 1(278). – С. 128–132.
8. Малихін О. В. Організація самостійної навчальної діяльності студентів вищих педагогічних навчальних закладів: теоретико-методологічний аспект : монографія / О. В. Малихін. – Кривий Ріг : Видав. дім, 2009. – 307 с.
9. Попадич О. О., Попадич Б. Т. Транспрофесіоналізм як педагогічна проблема // Інноваційна педагогіка : науковий журнал. – 2022. – Вип. 49, Т. 2. – С. 94–98. – Причорноморський науково-дослідний інститут економіки та інновацій ; Видавничий дім «Гельветика».
____________________________
Науковий керівник: Опачко Магдалина Василівна, доктор педагогiчних наук, професор, професор кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи ДВНЗ «Ужгородський національний університет»
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter