Освіта, як сфера підготовки висококваліфікованих майбутніх учителів, поступово змінює орієнтацію від передачі постійно накопиченої інформації на освоєння способів і засобів творчого мислення й діяльності. Водночас головним стає не обсяг знань, а вміння самостійно розпорядитися своїми знаннями й застосовувати їх у практичній діяльності. Трансляційні технології освіти й навчання поступово змінюються на більш складні розумово діяльнісні. Кардинальна зміна цілей освіти призводить до визначення принципу безперервності освіти, забезпеченню прав людини на постійне освоєння нових способів мислення й діяльності на основі культурних норм.
Орієнтація у світі сучасних цінностей стає самостійним завданням освітньої діяльності в сучасному світі, на відміну від минулих історичних ситуацій, коли цінності транслювалися й передавалися в процесі самої освіти.
Однак, як зазначає В. Андрущенко «запозичуючи нове, впроваджуючи його у вітчизняну практику, слід завжди зберігати те, що напрацьовано віками – українську педагогічну матрицю, яка є серйозним надбанням європейського та світового педагогічного досвіду» [1, с. 5-13].
Сьогодні необхідна така модель вищої освіти, яка враховувала б не тільки вимоги суспільства, а й індивідуально-психологічні властивості особистості. Творчість майбутнього учителя передбачає комплексне і варіативне використання ним усієї сукупності основних теоретичних положень і практичних умінь, бачення проблеми в педагогічних явищах, розуміння інших, готовність стати на позицію учня, здатність до педагогічної рефлексії, до критичної оцінки самого себе в різних планованих і спонтанно утворюваних педагогічних ситуаціях.
Аналіз змін у суспільстві, підвищення вимог до якості вищої освіти та професіоналізму педагогічних кадрів, здатних виконувати ефективно суспільне замовлення на підготовку творчого фахівця, потребують обґрунтування загальної стратегії, що впливає на оптимізацію підготовки майбутніх учителів у системі університетської освіти, кожного його складника, серед яких важливу роль відіграє професійна підготовка майбутнього учителя.
Педагогічна стратегія забезпечує успіх тактики, тобто прямих і опосередкованих взаємин зі студентами в процесі їх професійної підготовки в умовах вищого навчального закладу.
Стратегія – це основний напрям, що зумовлений метою й завданням, впливає на зміст, методику, технологію й тактику розвитку творчого потенціалу майбутнього учителя в умовах професійної підготовки університету.
Головною цінністю стає здатність до самоорганізації, розвиток якої забезпечує викладач, створюючи умови й застосовуючи спеціальні засоби для запитання особистісних структур свідомості студентів.
Стратегія виражена у вигляді стратегічного плану, що поєднує мету, зміст, аналіз стану досліджуваного явища, методику й технологію професійної підготовки, її програму, результатом якої є розвиток творчого потенціалу майбутнього учителя.
Вибір і обґрунтування стратегії – важливий момент, який зумовлює кінцевий результат професійної підготовки, її ефективності в розвитку творчого потенціалу майбутніх учителів.
Обґрунтування стратегії передбачає: чітку установку на підвищення ефективності професійної підготовки в розвитку творчого потенціалу учителя, окреслення мети та її завдань; програму дій зі зворотнім зв’язком за допомогою модульно-блочного структурування її змісту, що дає змогу контролювати динаміку розвитку творчого потенціалу особистості в позитивний бік; оптимізацію дій і способів досягнення прогнозованої мети; активність, самостійність, креативність та рефлексивність дій студентів у освітньому процесі, вільного вибору й характеру їхніх навчальних результатів; загальну спрямованість у пошуку творчих рішень, креативних дій і виходу із нестандартних ситуацій професійної спрямованості; позитивні емоції та мотиви пізнавальної діяльності, гармонізація інтелектуального та емоційного аспекту професійної підготовки в досягненні прогнозованої мети й результатів.
Стратегію розглядаємо як спрямованість усіх зусиль, педагогічних впливів на розвиток творчого потенціалу майбутніх учителів засобами професійної підготовки в системі професійної університетської освіти. Важливою ланкою стратегії є оновлення цілей підготовки з розвитку творчого потенціалу майбутніх учителів.
Модернізація професійної підготовки сучасних учителів зумовлює нові принципи організації їхньої професійної підготовки в умовах професійної університетської освіти. Реалізація навчання, спрямованого на розвиток творчого потенціалу майбутніх учителів, передбачає використання таких принципів: пізнання й засвоєння студентом у педагогічному процесі загальнолюдських і професійно-педагогічних цінностей; пізнання себе активним учасником педагогічного процесу, його суб’єктом; збігу професійно-педагогічних інтересів із загальнолюдськими інтересами; неприпустимість використання в педагогічному процесі засобів, здатних спровокувати майбутнього учителя на антисоціальні прояви; моделювання в педагогічному процесі ситуацій та простору для найкращого прояву індивідуальності, суб’єктності особистості; стимулювання розвитку творчого потенціалу майбутнього учителя засобами педагогічного процесу.
Будування процесу навчання на вищезазначених принципах дозволяє розкрити потенційні можливості кожного студента, створити умови для розвитку його творчого потенціалу, сформувати відповідальне ставлення до обраної професії й установки на творче опановування нею. Застосування практико-орієнтованого принципу може сприяти, по-перше, підвищенню якості та ефективності діяльності викладача і, по-друге, успішності діяльності самих студентів. Але основний мотив, що зумовлює необхідність окремого звернення до даного принципу, полягає в тому, що практико-орієнтований принцип сприяє переведенню студента з рівня фахівця, що володіє професійними знаннями та вміннями, на рівень компетентного фахівця.
Співпраця викладача зі студентами в процесі навчання передбачає об’єднання їхніх інтересів і зусиль у вирішенні пізнавальних завдань, тоді студент відчуває себе не об’єктом педагогічних впливів, а особистістю, що діє самостійно і вільно. Це передбачає етичне ставлення до студента, повагу до його гідності, підтримку його думки й суджень, що створює атмосферу взаємоповаги, невимушеної навчально-пізнавальної діяльності, формує в майбутніх учителів етичні норми, моральну поведінку в суспільстві.
Гуманізація позиції викладача в процесі професійної підготовки студентів слугує важливим стимулом самоосвіти й самовиховання студентів, що позитивно впливає на формування їхніх професійних цінностей, особистісних смислів, розвиток творчого потенціалу й активної професійної позиції. Водночас необхідно мати на увазі, що, якщо в рамках однієї освітньої системи стратегії можуть і повинні варіюватися, поєднуватися, взаємодоповнюватися, однак модель навчання, що визначає загальну концепцію роботи вищого навчального закладу, повинна бути єдиною. Нове, а імовірніше, модернізоване розуміння практико-орієнтованого принципу освіти спирається на філософський закон про взаємозв’язок теорії та практики. Ефективність і якість освіти перевіряються й направляються практикою, оскільки практика – критерій істини, джерело пізнавальної діяльності та сфера застосування результатів освіти.
Творча діяльність, досвід якої накопичувався людством і окремою особистістю, є створеним об’єктивно чи суб’єктивно нового за допомогою специфічних процедур. Їхня особливість у тому, що вони не піддаються алгоритмізації, поділу на операції, які можна сформулювати, повідомити або показати в необхідній послідовності. Їх можна тільки побічно описати, дати уявлення про них, тому вони й засвоюються особливим чином.
Основною метою педагогічної діяльності викладачів із творчим підходом до навчання є необхідність: формувати особистість, здатну адаптуватися до сучасних умов; розвивати творчий потенціал; розвивати уміння здобувати й застосовувати знання, самостійно розв’язувати проблеми; практично втілювати свої творчі ідеї.
Переорієнтація закладу вищої освіти на навчання творчості – завдання надзвичайно трудомістке і, що найголовніше, здійсненне не тільки викладачами, а й студентами.
Щодо технологічного компонента освітнього процесу, що сприяє актуалізації особистісного творчого потенціалу, слід сказати, що він може бути представлений технологіями, що забезпечують створення єдиного розвивального освітнього простору. Відмінними ознаками даних технологій є: особистісно-орієнтована розвивальна спрямованість; забезпечення демократичної атмосфери; надання всім учасникам освітнього процесу суб’єктної позиції; підтримувальний і заохочувальний процес формування готовності студентів до розвитку свого творчого потенціалу, стиль педагогічної взаємодії.
Заохочувальний творчу активність освітній процес передбачає формування в студентів цілісних уявлень про себе в контексті історії та культури, осмислення ними власних потреб, аналіз інтелектуальних і фізичних можливостей, щоб активно привласнювати накопичений людський досвід, перетворюючи його й самих себе. Отже, уявлення про освіту як про діяльність, що оформляє та розвиває особистісний творчий потенціал, робить актуальною тенденцію посилення в сучасному змісті освіти гуманістичного складника.
Список літератури
1. Андрущенко В. Умови та напрями інноваційного розвитку освіти. Вища освіта України. 2009. № 3. С. 5–13.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter