Сьогодні економіка України перебуває у кризовому стані. Війна суттєво вплинула на ключові сектори економіки, зокрема, оборонну промисловість. До початку військової агресії, ініційованої рф, Україна була одним з ключових учасників світового ринку товарів подвійного призначення, ринку озброєнь, військової та спеціальної техніки (ОВСТ). Так, згідно інформації Стокгольмського інституту досліджень проблем миру (SIPRI) Україна до 2014 р. входила в двадцятку найбільших експортерів озброєння у світі [1]. За 2015-2019 роки експорт товарів військового призначення зменшився на 63% порівняно з 2010-2014 роками, а з початком повномасштабного вторгнення рф у 2022 р. експорт українських товарів військового призначення був взагалі заборонений. Одночасно наша країна стала найбільшим імпортером зброї в Європі у 2019–2023 роках та посіла четверте місце у світі [1].
Ключову роль у відновленні економіки відіграє експорт, який залишається одним із головних джерел валютних надходжень і стимулювання розвитку національного виробництва. Інтеграція України до ЄС, диверсифікація співпраці з країнами НАТО створила нові можливості для українських підприємств ОПК. Проте реалізація цих можливостей потребує не тільки ефективних інструментів адаптації до високих технічних стандартів і вимог міжнародних партнерів, а й всебічного моніторингу кінцевого використання та дотримання міжнародних договорів про контроль над озброєнням.
Забезпечення національної безпеки країни неможливе без її залучення до глобальної системи безпеки та підтримання балансу між захистом національних інтересів і співпрацею з міжнародною спільнотою у військовій сфері. Враховуючи посилення інтеграції України до світових економічних структур, передусім через поглиблення співпраці з країнами-партнерами у сфері оборони, формування ефективної експортної стратегії є вкрай важливим для забезпечення стабільного зростання оборонної галузі та залучення валютних надходжень до національної економіки й сприятиме зміцненню міжнародного іміджу України як надійного постачальника якісної оборонної та військової продукції.
Війна в Україні стала каталізатором, що загострила геополітичну ситуацію, зокрема через кризи на ринках енергоносіїв і продовольства, призвела до підриву міжнародних механізмів розв’язання конфліктів, ослабленню контролю за озброєнням та зменшенню результативності дипломатичних зусиль.
Руйнування світової системи безпеки спричинило зростання військових витрат, особливо країн Західної та Центральної Європи. Більша частина фінансових ресурсів країнами витрачається на модернізацію військової техніки, розробку нових технологій та нарощування чисельності військ. Разом з цим, країни Західної та Центральної Європи та США збільшили витрати на відновлення своїх запасів зброї, велика частина яких була спрямована на допомогу Україні.
Зважаючи на список найбільших країн-імпортерів продукції військового призначення [1], Україні варто приділити особливу увагу ринкам Індії, Саудівської Аравії, Австралії, Катару та Південної Кореї як потенційним ринкам збуту продукції військового призначення.
Однією з ключових проблем підприємств оборонно-промислового комплексу України є недостатнє фінансування та невідповідність обсягу державного замовлення виробничим можливостям. За даними Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України вітчизняні виробники можуть виробляти озброєння більше ніж на 20 млрд. дол. США, в той час, коли державне замовлення складає лише 6 млрд. дол. [2]. Крім того, значна частина державних контрактів із вітчизняними підприємствами – короткострокові контракти здебільшого на готову продукцію. Контракти на проведення досліджень щодо покращення технологій майже не укладаються. Така ситуація суттєво ускладнює процеси стратегічного планування й унеможливлює масштабування виробничих потужностей.
Початок процесу виведення виробничої бази українських підприємств за кордон може призвести до відтоку з країни висококваліфікованих фахівців та недоотримання нашою країною значної кількості податкових надходжень. Крім того, бізнес, виведений з країни, насамперед орієнтуватиметься на власний розвиток і прибутковість, а не на врахування інтересів України.
Формування адаптивної експортної стратегії підприємствами ОПК та налагодження співпраці з іноземними партнерами шляхом використання авансових платежів дає змогу забезпечити підприємства необхідним оборотним капіталом для стабільного функціонування.
Програми залучення посередників відіграють ключову роль у процесі формування замовлень від урядів різних країн. Це зумовлено тим, що продаж товарів військового та подвійного призначення здійснюється на міжнародних ринках, де діють суворий державний контроль та система регуляції. Для доступу до таких ринків, як Індія, Саудівська Аравія, Австралія, Катар та Південна Корея необхідно співпрацювати зі спеціалізованими посередниками, які забезпечують виконання контрактів і організацію поставок з боку цих держав.
Визначимо напрями підвищення ефективності експортної стратегії підприємства.
1. Застосування інструментів прямого маркетингу, розширення бази даних В2В. Слід застосовувати можливість надання посередникам ексклюзивних прав на реалізацію різних типів військової техніки в окремих регіонах.
2. Гнучке ціноутворення. До 2020 року зовнішнє ціноутворення експорту продукції військового призначення було повністю монополізовано ДК «Укроборонпром». У квітні 2020 року уряд України скасував обов’язковість таких узгоджень, що сприятиме не лише розвитку українського експорту продукції військового призначення, а й активізації міжнародного військово-технічного співробітництва нашої країни.
3. Застосування стратегії диференціації продукту. Стратегія диференціації продукту передбачає впровадження нових технологій та підходів. Українські виробники мають можливість експорту унікальних консалтингових та інжинірингових послуг та військових технологій, адаптованих до специфіки локальних збройних конфліктів XXI століття.
4. Управління витратами підприємств. Підвищення ефективності експортних операцій, розширення клієнтської бази, здійснення ефективного планування, моніторингу витрат та контролю змін кон’юнктури ринку, забезпечує впровадження на підприємствах CRM-системи на основі штучного інтелекту.
5. Інвестиції в модернізацію виробничих потужностей і навчання робочих кадрів є важливими для відповідності світовим стандартам.
6. Урядова підтримка. Український уряд має надати фінансові стимули, субсидії та дипломатичну підтримку, щоб сприяти експортної діяльності підприємств ОПК.
Формування експортної стратегії для підприємств ОПК України потребує системного підходу, який збалансує ринкові можливості з технологічними досягненнями та дотриманням нормативних вимог.
Список літератури:
1. SIPRI YEARBOOK. Armaments, Disarmament and International Security. URL: https://www.sipri.org/yearbook/archive (date of access: 10.01.2025).
2. Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України URL: https://mspu.gov.ua (дата звернення 08.01.2025).
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter