Формування собівартості продукції є ключовим елементом економічного управління, який дозволяє підприємству забезпечити раціональне використання ресурсів, підвищувати рентабельність і реалізовувати ефективну цінову політику. В умовах сучасного ринку собівартість виступає основним показником для прийняття оперативних і стратегічних рішень.
Собівартість є базовим показником, що значною мірою визначає рівень цінової політики підприємства. Правильне формування собівартості дозволяє забезпечити як конкурентоспроможність продукції, так і прибутковість підприємства. Методичні засади формування собівартості охоплюють систематизацію витрат, їх розподіл між різними видами продукції та врахування специфіки виробничого процесу.
Собівартість продукції є основним елементом для визначення нижньої межі ціни. Це означає, що ціна реалізації має бути вищою за собівартість, щоб забезпечити прибутковість підприємства. У сучасних умовах коли ринок характеризується високим рівнем конкуренції, обґрунтоване ціноутворення дозволяє підприємству покрити витрат, забезпечити прибуток та конкурентоспроможність.
Формування собівартості та її точне визначення через відповідний метод розрахунку є основою для розробки ефективної цінової політики. Від точності обчислень залежить не лише рівень ціни, але й здатність підприємства витримувати ринкову конкуренцію, задовольняти потреби споживачів і досягати фінансових цілей.
Калькулювання собівартості є процесом визначення витрат, пов’язаних із виробництвом одиниці продукції, виконанням робіт або наданням послуг. Використання відповідного методу калькулювання дозволяє підприємствам оцінити реальні витрати, оптимізувати їх структуру та визначити конкурентоспроможні ціни. Основними методами калькулювання собівартості продукції є: позамовний, попередільний, попроцесний та нормативний метод [1].
Позамовний метод застосовується, коли продукція виробляється на замовлення або є індивідуальною. Витрати групуються і враховуються для кожного конкретного замовлення. Даний метод підходить для виробництв з невеликими серіями продукції або унікальними характеристиками.
Попередільний метод використовується для безперервного виробництва, яке має кілька стадій (переділів), наприклад, у металургії, хімічній або текстильній промисловості. Собівартість визначається для кожного переділу, а потім узагальнюється для всієї продукції. Попередільний метод дозволяє детально аналізувати витрати на кожному етапі виробництва.
Попроцесний метод використовується для визначення собівартості продукції, що виробляється масово і проходить однорідні виробничі процеси (наприклад харчова промисловість). Витрати групуються за окремими процесами, і собівартість розраховується на одиницю продукції шляхом ділення загальних витрат на кількість продукції.
Особливість нормативного методу є те, що витрати розраховуються на основі встановлених норм витрат матеріалів, праці, електроенергії тощо. Фактичні витрати порівнюються з нормативними, і виявляються відхилення. Даний метод дає змогу швидко оцінити ефективність виробництва та потребує регулярного оновлення норм.
Окрім зазначених вище методів підприємства можуть використовуватись АВС-метод, “директ-костинг” та “стандарт костинг”. АВС-метод (Activity-Based Costing) – це метод калькулювання, що передбачає спочатку групування накладних витрат за основними видами діяльності, а потім розподіл їх між видами продукції, виходячи з того, які види діяльності потрібні для виготовлення цієї продукції [2]. Підхід ґрунтується на аналізі видів діяльності підприємства. Витрати розподіляються відповідно до ресурсів, витрачених на кожному етапі виробництва. Успішне застосування цього методу вимагає кваліфікованого персоналу, значних ресурсів і чітко налагоджених бізнес-процесів.
Відповідно до методу “директ-костинг” до собівартості виготовленої продукції включаються тільки змінні виробничі витрати, а постійні відносяться до витрат періоду і списуються на фінансовий результат.
Метод “стандарт-костинг” передбачає визначення до початку процесу виробництва стандартних витрат та контроль за їх дотриманням. Перевагами системи “стандарт-костинг” є: можливість заздалегідь визначити суму очікуваних виробничих витрат, нескладна методика ведення обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.
Кожен метод має низку як переваг, так і недоліків, тому підприємство повинно самостійно обирати той метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, який підходить під специфіку його виробництва, масштаби діяльності та цілі управління.
В сучасних умовах ринкової конкуренції обґрунтоване ціноутворення стає вирішальним чинником успіху підприємства. Методи розрахунку собівартості відіграють ключову роль у формуванні цінової політики підприємства, оскільки є інструментом для отримання релевантної інформації про витрати.
Список літератури:
1. Зінченко О.В., Сайко К. І. Методика калькулювання собівартості продукції та контроль за її формуванням для потреб управління. URL: https://er.knutd.edu.ua/bitstream/123456789/3387/1/20161207_505.pdf
2. Білоусова І.М. Методи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції. Бухгалтерський облік і аудит. 2016. № 9. С. 3–5.
3. П(C)БО16 «Витрати»: Наказ Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. №318 (зі змінами і доповненнями) [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0027-00
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter