Закон як джерело права існував вже у найдавніших державах. Відомі Закони Хаммурапі (XVII ст. до н.е.), Закони Ману (1 ст. до н.е.) і низку інших правових пам’яток цієї форми. На формування теорії закону в XVII-XVIII ст. найбільший вплив справили дві класичні теорії – теорія поділу влади (Д. Локка, Ш. Л. де Монтеск’є та ін) і теорія народного суверенітету (Ж.-Ж. Руссо).
Незважаючи на те, що такому явищу, як закон, приділяється значна наукова увага, щодо його поняття в юридичній літературі й нині відсутня одностайність. Так, Алєксєєв С. під законом розуміє нормативний юридичний акт вищого державного (представницького) органу чи безпосередньо народу, що володіє вищою юридичною силою та містить первинні (первісні) правові норми країни [1, с. 82].
Закон є основним актом законодавчої влади, яка належить народові (ст. 5 Конституції України) і здійснюється ним безпосередньо на референдумі або від його імені парламентом – Верховною Радою України (ст. 75 Конституції України). Усі інші органи державної влади та посадові особи будь-якого рангу не уповноважені видавати законодавчі акти, а нормативні акти, що ними видаються, навіть коли вони реґламентують, як виняток, питання законодавчого регулювання, не можуть бути визнані законами.
Ухвалення закону в особливому порядку, встановленому Конституцією і законами України, забезпечує по суті реалізацію народного суверенітету. Процедура ухвалення закону досить детальна, а її порушення неприпустиме. Оскільки порушення реґламенту ухвалення законодавчих актів може слугувати для втрати ними чинності. Змінити чи скасувати закон можна тільки в особливому порядку, аналогічному до порядку його ухвалення. Що стосується інших нормативних актів, то для них не існує такого суворого порядку ухвалення, зміни чи скасування.
Закон є регулятором поведінки суб’єктів суспільних відносин. Цей підхід досить добре проаналізований в юридичній літературі. У законі вбачали ефективний засіб управління. Розуміння закону як регулятора суспільних відносин було і є аксіоматичним у правознавстві.
Вища юридична сила закону щодо інших нормативних актів визначає таку його якість, як верховенство. Питання верховенства закону досить непросте і досі залишається актуальним. Як зазначається в літературі, «зберігається потреба в дальшому обговоренні й обґрунтуванні як самої необхідності поняття верховенства закону в системі нормативних актів, так і пропозицій щодо законодавчого закріплення цього верховенства, а також встановлення його гарантій» [2, с. 12]. Окрім перелічених, закон характеризується також іншими ознаками. Як, наприклад, обов’язкове оприлюднення і дотримання всіма суб’єктами права тощо.
Отже, аналіз висловлених точок зору в юридичній літературі та у правових актах свідчить про те, що, як правило, однозначними є позиції щодо таких ознак закону, як прийняття його органом законодавчої влади в особливій процедурі, спрямованість закону на регулювання найбільш важливих суспільних відносин та наявність вищої юридичної сили.
Список літератури:
1. Алєксеєв С.С. Право: азбука-теорія-философія: Статут, 1999. 712 с.
2. Назаренко Є. Закон у системі нормативних актів України. Право України. 1995. № 12. С. 11-18.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter