Незаперечною є думка проте, що корупція – це глибока рана на тілі сучасного світу, яка вражає всі сфери життя суспільства. Її руйнівний вплив відчувається у гальмуванні економічного розвитку, підриві довіри народу до влади, зростанні соціальної нерівності та несправедливості. Саме тому боротьба з корупцією, особливо в публічному секторі, стає надзвичайно важливим завданням для будь-якої сучасної держави.
Публічний сектор, який охоплює органи державної влади, місцевого самоврядування, державні та комунальні підприємства, відіграє ключову роль у житті суспільства. Він відповідає за надання важливих публічних послуг, таких: як освіта, охорона здоров’я, соціальний захист, інфраструктура та багато інших.
На жаль, корупція в публічному секторі має багато негативних наслідків, які пронизують всі аспекти його діяльності: неефективне використання бюджетних коштів; негативний вплив на якість публічних послуг; сприяння створенню умов для нечесної конкуренції та нерівного доступу до ресурсів [5].
Визначення антикорупційної політики, як комплексу заходів, що вживаються державою та суспільством для усунення або мінімізації причин корупції, є загальноприйнятим у науковій літературі. Це визначення підкреслює багатогранність та динамічність даного явища. Крім того, важливою складовою антикорупційної політики є залучення до її реалізації не лише державних органів, а й громадськості [2, с. 342].
Аналогічно, Енциклопедія державного управління визначає антикорупційну політику як комплекс правових, економічних, виховних, організаційних та інших заходів, спрямованих на запобігання корупції, створення систем протидії корупції та усунення причин, що породжують корупцію [4, с. 325].
Україна може використовувати досвід інших країн у сфері протидії корупції, а також співпрацювати з міжнародними організаціями. Це може включати вивчення та адаптація кращих світових практик; створення незалежних антикорупційних органів; забезпечення прозорості та підзвітності влади; запровадження жорстких санкцій за корупційні злочини; виховання антикорупційної культури серед молоді та у суспільстві загалом; співпраця з міжнародними організаціями, які можуть надавати Україні технічну допомогу, експертну підтримку та фінансові ресурси для реалізації антикорупційної політики [1, с. 7].
Визначення антикорупційної політики в публічному управлінні є чітким і всебічним. Воно підкреслює ключові аспекти цієї політики, а саме: напрям дій, систему конкретних кроків, спрямованих на боротьбу з корупцією.
На основі чітко сформульованої сутності корупції можна розробити систему цілей антикорупційної політики, які будуть конкретизувати та розширювати її загальний задум, спрямований на: зменшення рівня корупції у всіх сферах суспільного життя; підвищення рівня довіри до влади та суспільних інститутів; створення справедливої та прозорої системи управління; забезпечення невідворотності покарання за корупційні діяння.
Боротьба з корупцією – це довготривалий процес, який потребує постійних зусиль та політичної волі. Україна має всі шанси на успіх у цій боротьбі, якщо буде використовувати досвід інших країн, адаптувати його до своїх потреб та залучати до антикорупційної діяльності всіх зацікавлених сторін [3].
Підсумовуючи наведені вище визначення, можна сформулювати розуміння сутності антикорупційної політики як поєднання трьох ключових складників: максимальне зменшення рівня корупції; захист суспільства від загроз, впливу і наслідків корупції; виявлення та усунення причин і умов корупції.
Боротьба з корупцією – це складне завдання, яке потребує системного підходу та постійних зусиль. Ефективна з корупцією неможлива без політичної волі та підтримки з боку найвищого керівництва країни, де громадськість має відігравати активну роль у розробці та реалізації антикорупційної політики.
Список літератури:
1. Баришніков В. М. Запобігання та протидія проявам корупції на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування : навч.-метод. посіб. Київ: ІПК ДСЗУ, 2013. 172 с.
2. Державна антикорупційна політика і запобігання та протидія корупції на публічній службі в органах державної влади і органах місцевого самоврядування: монографія / авт. кол.: В. В. Василевич, Т. Е. Василевська, В. Л. Федоренко (кер. авт. кол.) та ін.; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. Л. Федоренка. Київ : Ліра-К, НАДУ, 2016. 524 с.
3. Державна політика: підручник / ред. кол.: Ю. В. Ковбасюк (голова), К. О. Ващенко (заст. голови), Ю.П. Сурмін (заст. голови) та ін. Київ: НАДУ, 2014. 448 с.
4. Енциклопедія державного управління : у 8 т. / наук.-ред. колегія: Ю. В. Ковбасюк (голова) та ін. Київ: НАДУ, 2011. Т. 6: Державна служба. 2011. 524 с.
5. Невмержицький Є. В. Корупція як соціально-політичний феномен: автореф. дис. на здобуття ступеня д-ра політ. наук: спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси». Київ, 2009. 36 с.
6. Новак А. М. Формування основ національної антикорупційної політики в умовах суспільно-політичних трансформацій. Аспекти публічного управління. № 1–2. 2016. С. 92–98.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter