В умовах сьогодення професійне вигорання все частіше спостерігається у вигляді особистісної дисфункції серед усіх категорій працівників, не обмежуючись лише професіями «людина-людина». Адже зараз життя і здоров’я детермінується впливом психоемоційного та інформаційного перевантаження, соціально-психологічними змінами, морально-психологічними деформаціями та дією інших сучасних повсякденних негативних факторів, що ведуть до зростання пов’язаних зі стресом наслідків професійної діяльності. З 2019 року вигорання вже не є нозологією, а визначається як професійний фактор, при чому спочатку проблеми виникають на рівні організації (підрозділу), далі вони впливають на професійні та міжособистісні стосунки і лише згодом відбуваються зміни на індивідуальному рівні. Захисні чинники працюють у зворотний спосіб — спочатку стаються зміни на індивідуальному рівні, далі це впливає на стосунки з оточуючими, наостанок відбуваються зміни на рівні підрозділу. Індивідуальними чинниками захисту є самопізнання, самопіклування та свідоме ставлення до професійних обов’язків. Самопізнання полягає у розумінні власних потреб та можливостей, а також обмежень, і потребує підвищеної рефлексивності та розуміння власних емоцій. До навичок турботи до себе входять навички досягнення фізичного благополуччя (дотримання здорового харчування й фізичної активності) та психологічного благополуччя (баланс праці і відпочинку, техніки заспокоєння, медитація тощо). Свідоме ставлення до роботи полягає в умінні ранжувати завдання, встановлювати пріоритети, досяжні цілі, відмовлятися від додаткових завдань та обов’язків, якщо це можливо в умовах сьогодення. Міжособистісні чинники включають емоційну взаємопідтримку, командну роботу для уникнення ізоляції, групове прийняття рішень, стратегії лідерства тощо.
Предикторами захисних чинників в контексті конструктів Великої п’ятірки є доброзичливість, відкритість досвіду та стабільність [1]. Сумлінність має позитивні кореляції з редукцією професійних досягнень та негативні — із деперсоналізацією [2]. Гіпертимний тип акцентуації також є захисним чинником, порівняно з іншими рисами характеру. Більша життєрадісність, високий рівень жаги до діяльності попереджає виникнення знецінення власних досягнень, а щирість, доброта, когнітивна гнучкість, прагматичність, відкритість до співпраці, висока мотивація до саморозвитку і професійного зростання, креативність, високі комунікативні навички, просоціальність є тими якостями, які зменшують ймовірність виникнення емоційного вигорання. Емоційний інтелект, як глибоке усвідомлення власних емоцій і здатність контролювати та виражати ці емоції при побудові міжособистісних стосунків є також захисним чинником. Передбачається, що навички регулювання сприяють підтримці відповідних емоцій, зменшуючи або адаптуючи небажані емоції в собі та інших [3]. Емпатія та професійне вигорання — це дві пов’язані, але відмінні конструкції. У 2012 році Ф.Зенасні з колегами [4] запропонували три гіпотези про взаємозв’язок між виснаженням і емпатією: вигорання знижує здатність реагувати емпатично; емпатія значною мірою потребує особистих ресурсів і, отже, спричиняє вигорання; і емпатія захищає від виснаження. Метааналіз зв’язку емпатії та емоційного вигорання, який був проведений у 2017 році Г.Вілкінсоном, підтвердив, що у восьми із десяти випадків виявлено статистично значущі негативні кореляції між емпатією та емоційним вигоранням [5]. Оптимізм як захисний чинник є біполярною конструкцією, при чому, саме відсутність песимізму більшою мірою пов’язана з позитивними результатами для здоров’я та гарного фізичного стану, ніж наявність оптимізму [6].
Д. Фовлер та інші при проведенні перехресного дослідження виявили негативні кореляції між оптимізмом та вигоранням. При чому, незважаючи на те, що рівень синдрому вигорання з часом зростав, показник оптимізму залишався постійним, що вказувало на стабільність цієї риси та його значення для майбутніх корекційних втручань [7]. При чому досліджено буферний ефект оптимізму для проактивного подолання синдрому вигорання [8].
Розвиток синдрому вигорання негативно корелює з внутрішнім локусом контролю, адже особи, які визначають стресори як контрольовані та намагаються впоратися з ними за допомогою дій, зосереджених на проблемі, не страждають від вигорання [9]. С. Тукаєв з колегами у 2013 році при порівнянні локусу контролю рівнем емоційного вигорання, виявили, що саме екстернальність, як індивідуальна репрезентація особистості пов’язувати успіхи чи невдачі в особистому житті та професійній діяльності з зовнішніми обставинами сприяє виснаженню емоційних ресурсів [10].
Індукція перерахованих вище захисних чинників за допомогою належних психоедукаційних програм може сприяти зменшенню ознак вигорання та покращенню психоемоційного стану військовослужбовців. Перспективами подальшого дослідження вбачається створення ефективних превентивних та психокорекційних програм підтримки ментального здоров’я військовослужбовців Збройних Сил України, враховуючи особливості формування даного феномену в умовах сьогодення у комбатантів.
Список літератури:
1. Brown C., Mahoney J., Lea P. L., Schumann P., Jillson I. A. Turnover, burnout, and job satisfaction of certified registered nurse anesthetists in the United States: role of job characteristics and personality // Affiliations expand. 2020. Vol. 88, No. 1. P. 39–48. DOI: 10.32008617. PMID: 32008617.
2. Brown P. A., Slater M., Lofters A. Personality and burnout among primary care physicians: an international study // Psychology Research and Behavior Management. 2019. Vol. 12. P. 169–177. DOI: 10.2147/PRBM.S195633.
3. Szczygiel D. D., Mikolajczak M. Emotional intelligence buffers the effects of negative emotions on job burnout in nursing // Frontiers in Psychology. 2018. Vol. 9. Article 2649. DOI: 10.3389/fpsyg.2018.02649.
4. Zenasni F., Boujut E., Woerner A., Sultan S. Burnout and empathy in primary care: Three hypotheses // British Journal of General Practice. 2012. Vol. 62, No. 600. P. 346–347. DOI: 10.3399/bjgp12x65219.
5. Wilkinson H., Whittington R., Perry L., Eames C. Examining the relationship between burnout and empathy in healthcare professionals: A systematic review // Burnout Research. 2017. Vol. 6. P. 18–29. DOI: 10.1016/j.burn.2017.06.003. PMID: 28868237; PMCID: PMC5534210.
6. Scheier M. F., Swanson J. D., Barlow M. A., Greenhouse J. B., Wrosch C., Tindle H. A. Optimism versus pessimism as predictors of physical health: A comprehensive reanalysis of dispositional optimism research // American Psychologist. 2021. Vol. 76, No. 3. P. 529–548. DOI: 10.1037/amp0000666. PMID: 32969677.
7. Fowler J. B., Fiani B., Kiessling J. W., Khan Y. R., Li C., Quadri S. A., Mahato D., Siddiqi J. The correlation of burnout and optimism among medical residents // Cureus. 2020. Vol. 12, No. 2. Article e6860. DOI: 10.7759/cureus.6860. PMID: 32181095; PMCID: PMC7053691.
8. Chang Y., Chan H. J. Optimism and proactive coping in relation to burnout among nurses // Journal of Nursing Management. 2015. Vol. 23, No. 3. P. 401–408. DOI: 10.1111/jonm.12148. PMID: 24112222.
9. Vegchel N., Jonge J., Söderfeldt M., Dormann C., Schaufeli W. Quantitative versus emotional demands among Swedish human service employees: Moderating effects of job control and social support // International Journal of Stress Management. 2004. Vol. 11. P. 21–40.
10. Tukaev S. V., Vasheka T. V., Dolgova O. M. The relationships between emotional burnout and motivational, semantic and communicative features of psychology students // Procedia - Social and Behavioral Sciences. 2013. Vol. 82. P. 553–556. DOI: 10.1016/j.sbspro.2013.06.308.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter