Сучасна система вищої освіти вимагає не лише передачі знань, а й формування гармонійно розвиненої особистості, здатної адаптуватися до викликів сучасного світу. У цьому процесі важлива роль належить викладачеві як наставнику, який допомагає студентам не лише засвоювати матеріал, але й розвивати цінності, лідерські якості та життєві професійні компетентності, а також знайти своє місце у світі.
Менторство або менторинг – це процес взаємодії більш досвідченої в певній сфері людини з менш досвідченою, при якому відбувається передача знань, навичок, умінь. Ще в давногрецькій міфології з’являється назва «mentor». Від давніх переповідок поняття «mentor» – «наставник» прийшло до наших часів. Менторство як принцип передачі знань існує багато років, але наразі ми маємо найбільший попит на такий формат співпраці. З одного боку цьому посприяв стрімкий розвиток технологій, з іншого – жага до індивідуального підходу у професійному зростанні та навчанні. Менторський підхід – це ще й підтримка, робота з мотивацією. Завданнім ментора є комплексно розв’язати проблему певного студента (менті) – пояснити основну теорію вирішення проблеми, допомогти з реалізацією в потрібному контексті, а потім оцінити результат.
Роль ментора у сучасних закладах вищої освіти давно вийшла за межі простого транслювання знань. На відміну від наставника, ментор – це людина, що самостійно встановлює інтенсивність та напрямок навчання. Завдання ментора – допомагати тоді, коли є у цьому потреба. Ці два терміни часто вживаються як синоніми, але існує суттєва відмінність між наставниками та менторами. Наставника призначає керівник підрозділу закладу освіти, щоб допомогти досягнути цілі певного навчального процесу, другого обирають самостійно здобувачі освіти, щоб досягнути індивідуального зростання. Як зазначає Ден Бобінскі у своїх працях про наставництво та менторство: «Ось лише кілька переваг, які ви отримуєте від співпраці з людиною, яка відповідає за ваш розвиток, незалежно від того, наставник це чи ментор. Ви отримуєте чітке бачення, оскільки зазвичай ви занадто занурені в ситуацію, щоб зрозуміти її. Наставник зможе оцінити вас та вашу ситуацію безпристрасно та підказати вам, як ви виглядаєте збоку та що можна покращити. Ви починаєте відчувати відповідальність. Якщо ніхто не стежить за вашим прогресом, ви знайдете тисячу причин, чому вам не вдалося досягнути тих чи інших результатів. Дуже важко бути по-справжньому відповідальним перед самим собою. Наставництво, як і менторство, повністю спрямовані саме на вас. Ви можете скільки завгодно ходити на курси підвищення спеціалізації чи брати участь у програмах розвитку особистості, але там ніхто не запропонує вам такого ж індивідуального підходу, як це зробить наставник чи ментор. І остання важлива річ, про яку потрібно памʼятати, коли ви починаєте роботу з ментором або наставником – це те, наскільки він кваліфікований для виконання своєї роботи.» […].
Основні принципи менторингу у навчанні – це важлива складова успіху студента в будь-якій галузі. Ментором може бути студент старших курсів, викладач або просто досвідчений фахівець, який надає підтримку та поради молодшому поколінню. Сам формат такої взаємодії має багато переваг. У першу чергу, ментор може допомогти студенту зрозуміти складні концепти та проблеми, з якими він стикається під час навчання. Якщо у менті виникають труднощі, то він не зможе опанувати увесь навчальний план. Тому вчасна допомога тут вкрай важлива. Він також може надати студенту поради з питань кар’єрного зростання та допоможе йому знайти свій шлях у виборі професії.
Впровадження менторингу у закладах вищої освіті передбачає особливий підхід до студентів, де викладач стає їхнім провідником у професійному та особистісному розвитку. На відміну від традиційної ролі лектора, ментор спрямовує розвиток студента, допомагає виявити сильні сторони здобувача освіти, зрозуміти його амбіції та визначити індивідуальність кожного. Ментор формує довірливі стосунки, створює атмосферу взаємоповаги, у якій студенти можуть відкрити свої потреби та отримати підтримку, також заохочує студентів ставити питання, знаходити власні відповіді та аналізувати ситуації. Викладач-ментор ЗВО має розуміти, що його поведінка та цінності впливають на здобувачів освіти, допомагають їм формувати власну систему етичних і професійних принципів. Здобувач вищої освіти також повинен брати активну участь у процесі менторства. Він має бажання навчатися та розвиватися, ділитися своїми планами та цілями з ментором, також бути готовим до конструктивної критики. Загалом, така взаємодія – це основа успіху студента. Вона допомагає розвивати навички, збільшувати знання та знайти свій шлях у житті. Важливо розуміти, що ефективним менторство буде тільки за умови, якщо обидві сторони розділяють його принципи та готові нести відповідальність.
Принципи менторського підходу у вищих навчальних закладах спрямовані на створення гармонійного середовища, яке допомагає студентам максимально розкрити свій потенціал. Взаємодія між ментором і студентом не тільки сприяє досягненню академічних цілей, а й готує студентів до реальних життєвих викликів. В умовах постійних змін у суспільстві та на ринку праці викладач як наставник відіграє ключову роль у формуванні конкурентоспроможного фахівця. Він допомагає студентам не лише отримати знання, але й знайти свій шлях, бути відповідальними громадянами та впевненими професіоналами. Впровадження менторського підходу в педагогіку дозволяє створити освітнє середовище, яке сприяє гармонійному розвитку особистості. Це сприяє вихованню нових лідерів, які будуть готові до викликів сучасності. Використання цих принципів у педагогічній практиці робить процес навчання ефективнішим, сучаснішим і більш орієнтованим на особистість студента.
Список використаних джерел:
1. Бойченко М. А. Менторство як форма підтримки обдарованих і талановитих у країнах ЄС та США / М. А. Бойченко // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. 2014. № 7. С. 3–9.
2. Ден Бобінскі. Яку користь може принести вам наставник чи ментор. Джерело: https://www.management.com.ua/notes/value-of-having-coach.html.
3. Жижко Т. А. Специфіка університету ХХІ століття. Філософські науки. 2010. Вип.35. С. 155–163.
4. Котєнєва І. С., Карлова Н. М. Сучасні ролі викладача закладу вищої освіти. Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія : Педагогічні науки. 2021. Вип.1 (339). С. 338–347.
5. Сущенко А. В., Кравченко В. М., Кузьменко Ю. А., Андрєєва К. О. Професійна підготовка майбутніх педагогів закладів вищої освіти на засадах менторства як педагогічна проблема. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. 2021. Вип.79. Т. 2. С. 124–129.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter