Постановка проблеми та актуальність теми дослідження. Однією із основних та визначальних функцій державного управлінню є державний контроль. Ефективність державного контролю головним чином визначається якістю правового забезпечення контрольної діяльності, певним рівнем соціально-економічного і матеріально-технічного забезпечення органів державного контролю, рівнем мобільності та збалансованості системи контролюючих органів. Саме виважена побудова системи органів державного контролю є важливою передумовою вдалого функціонування всієї системи державних органів.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор. Окремі аспекти даного питання досліджувалися в роботах таких фахівців, як Царікова О.В., Л.А. Савченко, Барабас Н.С, Сушинський О.І тощо.
Постановка завдання. Метою дослідження є визначення поняття та суб’єктів контролю у сфері банківської діяльності. Так, досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення таких завдань: визначення поняття суб’єктів контролю у сфері банківської діяльності, а також х системи та видів.
Виклад основного матеріалу. Суб’єкти або органи державного контролю — це носії контрольних функцій щодо об’єкта контролю. У більшості країн світу сформовані й розвиваються три взаємопов’язані гілки державного контролю, які містять усі належні їм елементи.
Щодо поняття “система”, то це філософська категорія, яку часто використовують для дослідження певного об’єкту пізнання. Такий підхід зумовлений широким розвитком у філософії системних досліджень, системного методу, загальної теорії систем, що пов’язується із збільшенням ролі вивчення складних, в тому числі соціальних, об’єктів. У філософському розумінні поняття «система» визначається як обмежена множинність елементів, що знаходяться у стійких взаємозв’язках. Система може бути співставлена з цілим, яке також характеризується зв’язком частин, їх організованістю і впорядкованістю [4]. Розгляд конкретного об’єкту як певної системи концентрується, в першу чергу, на структурних зв’язках складових елементів такої системи, при цьому специфіка самих елементів, так би мовити, відходить на другий план дослідження. Отже, в центрі уваги розгляду з’являється структура, що і визначає якісні характеристики системи. Структура, у філософському розумінні, є системою зв’язків, які забезпечують упорядкованість елементів, їх відносну стійкість. Знаходячись у структурних зв’язках, елементи системи виконують певну функцію. При цьому структура виражає стійкість системи, а функція – її мінливість. Завдяки своєму функціонуванню система має постійну тенденцію до вдосконалення і перебудови структури. Отже, для найбільш повного вивчення системи органів державного контролю у сфері банківської діяльності її слід досліджувати не тільки крізь призму аналізу її складових елементів, але і їх відповідних зв’язків, тобто структури такої системи.
Аналізуючи різноманіття законів та підзаконних нормативно-правових актів, а також наукової літератури з приводу питання суб’єктів контролю у сфері банківської діяльності встановлено, що контроль за діяльністю банківських установ становить складну систему, яка має два основні напрями: зовнішній контроль та внутрішній контроль.
Суб'єктів банківського контролю можна представити як ззовні (з боку державних і з боку незалежних контролюючих органів), так і зсередини. До суб'єктів банківського контролю з боку держави відносяться: Рахункова палата України, Контрольні управління при Адміністрації Президента України, Державна фінансова інспекція України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Національний банк України, Державна фіскальна служба України, Державна казначейська служба України, Фонд державного майна України, Антимонопольний комітет України, державні позабюджетні фонди (як-то Пенсійний фонд України), Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, правоохоронні органи та інші згідно з чинним законодавством. В якості суб'єктів незалежного контролю виступають незалежні аудиторські фірми, а суб'єктами внутрішнього контролю є спостережна рада, ревізійна комісія, правління (рада директорів), функціональні підрозділи банку, його служба внутрішнього аудиту.
Вважаємо, що Царікова Олена Василівна в своїй дисертаційній роботі на тему «Адміністративно-правові засади державного контролю за діяльністю банків України» зробила самий вдалий розподіл системи суб’єктів контролю на:
1. Парламентський контроль
2.Президентський контроль та органів влади і місцевого самоврядування
3. Контроль з боку судових та правоохоронних органів
4. Контроль з боку Національного банку України
Парламентський контроль у більшості розвинутих країн здійснюється, як правило, шляхом незалежних зовнішніх ревізійних перевірок урядових рахунків і відомчих операцій незалежним ревізором від імені законодавчого органу і його комітетами, створеними з цією метою.
Так, у більшості країн-учасниць ЄС парламенти мають право скорочувати або збільшувати витрати й податки шляхом прийняття поправок, але лише у суворо визначених межах (наприклад, щоб дефіцит бюджету не перевищував певних контрольних цифр, запропонованих урядом) [7].
Конституція України визначає загальні засади і характер участі у процесі фінансового контролю Верховної Ради України та її комітетів, які здійснюють безперервний парламентський контроль за станом і рухом державних фінансів. У ст. 85 Конституції закріплено такі повноваження Верховної Ради, пов’язані зі здійсненням фінансового контролю:
- затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
- здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції;
- затвердження рішень про надання Україною позик та економічної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
- призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;
- призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;
- призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;
- здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією [1].
До повноважень Верховної Ради України відповідно до ст. 109 Бюджетного кодексу України належить також контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу.
Комітети Верховної Ради України беруть участь у підготовці до розгляду Верховною Радою України проекту закону про Державний бюджет України, готують і попередньо розглядають питання щодо контролю за виконанням та звіту про виконання Державного бюджету України в частині, що віднесена до компетенції комітетів.
До повноважень Верховної Ради України по контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить:
1) заслуховування звітів про стан виконання Державного бюджету України, в тому числі заслуховування звітів розпорядників бюджетних коштів про використання коштів Державного бюджету України;
2) контроль за використанням коштів резервного фонду державного бюджету.
До повноважень Комітету Верховної Ради України з питань бюджету по контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить:
1) контроль за відповідністю поданого Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період та підготовка відповідного висновку;
2) контроль за відповідністю законопроектів, поданих на розгляд Верховної Ради України, бюджетному законодавству.
Контрольні повноваження Президента України у сфері фінансової діяльності держави випливають з його статусу глави держави та гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Безпосереднє здійснення контрольних функцій може реалізуватися Президентом під час підписання ним прийнятих Верховною Радою законів, наприклад закону про Державний бюджет України на поточний рік або будь-яких інших законів у сфері організації та регулювання фінансової діяльності. Свої повноваження він може реалізувати також шляхом прийняття указів, дія яких спрямована на регулювання фінансових відносин.
Кабінет Міністрів України здійснює контроль за державними фінансами в ході безпосередньої практичної реалізації фінансової політики України, державної політики у галузі ціноутворення й оплати праці, складання та виконання Державного бюджету України і звіту про його виконання, здійснення загальнодержавних і міждержавних економічних програм, створення і керівництва діяльністю різних фондів тощо. Поточна діяльність Кабінету Міністрів України нерозривно пов’язана з управлінням державними фінансами і контролем за їх найраціональнішим витрачанням. У межах своїх повноважень уряд також здійснює відомчий державний контроль за фінансами міністерств і відомств загальної компетенції з точки зору управління державними фінансовими ресурсами [7].
Фінансовий контроль на місцях здійснюють Верховна Рада і Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші регіональні і місцеві органи самоврядування при розгляді проектів і затвердженні відповідних бюджетів і звітів про їх виконання, при внесенні до цих бюджетів змін і корективів у ході їх виконання, при заслуховуванні інформацій і звітів голів постійних комісій про витрачання бюджетних ресурсів, керівників інших органів з питань фінансової діяльності.
Одним з важливих напрямів при здійсненні фінансового контролю на місцях є контроль за виконанням місцевих бюджетів та складання й розгляд звітності про їх виконання. Зокрема, згідно з ч. 4 ст. 80 Бюджетного кодексу України квартальний та річний звіти про виконання місцевого бюджету подаються до Верховної Ради АРК, відповідної ради Радою міністрів АРК, місцевою державною адміністрацією, виконавчим органом відповідної ради чи міським, селищним, сільським головою (у разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені) у двомісячний строк після завершення відповідного бюджетного періоду. Перевірку звіту здійснюють Рахункова палата Верховної Ради АРК (щодо використання органами виконавчої влади коштів бюджету АРК) чи комісія з питань бюджету відповідної ради, після чого відповідні ради затверджують звіт про виконання бюджету або приймають інше рішення з цього приводу.
Рахункова палата відповідно до ст. 98 Конституції України та Закону України "Про Рахункову палату” діє від імені Верховної Ради України, тобто від імені народу України, що надає йому можливість безпосередньо та систематично здійснювати конкретний контроль за використанням коштів Державного бюджету України, які належать самому народу України, а народним депутатам дає змогу опиратися на висновки досвідчених фахівців у галузі фінансів [1]. Вона є постійно діючим органом контролю, який утворюється ВРУ, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів державної влади.
Згідно із ст. 110 Бюджетного кодексу України [2] до повноважень Рахункової палати по контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю за використанням коштів Державного бюджету України, в тому числі на обслуговування і погашення державного боргу. Рахункова палата подає Верховній Раді України висновки та пропозиції щодо стану використання коштів Державного бюджету України за підсумками кожного кварталу.
Рахункова палата має повноваження щодо здійснення державного контролю в обсязі, що відповідає Лімській декларації керівних принципів контролю, та згідно зі ст. 6 Закону України “Про Рахункову палату” виконує контрольно-ревізійну та експертно-аналітичну функції [5; 3].
Ревізії та перевірки Рахункової палати можуть бути як плановими, так і позаплановими. Однак, на відміну від інших контролюючих органів, які особисто виступають ініціаторами проведення позапланових перевірок, останні проводяться за рішенням колегії Рахункової палати на підставі постанов або протокольних доручень Верховної Ради України, звернень парламентських комітетів та запитів народних депутатів України, за якими парламент прийняв рішення, а також звернень та пропозицій Президента України та Кабінету Міністрів України. На думку Л.А. Савченко такий підхід є неправильним, і Рахунковій палаті як вищому контрольному органу на законодавчому рівні слід дати можливість за власною ініціативою проводити позапланові перевірки [6].
Здійснюючи ревізії (перевірки), контролери мають право отримувати від керівників установ та організацій, що перевіряються, всю необхідну документацію та іншу інформацію про фінансово-господарську діяльність, у тому числі усні та письмові пояснення з питань, пов’язаних з проведенням ревізій (перевірок). За підсумками контрольної діяльності посадові особи Рахункової палати складають довідки або акти (зокрема, за підсумками ревізій). При оформленні результатів контрольних заходів має дотримуватися об’єктивність, достовірність, обґрунтованість, ясність і вичерпність опису виявлених фактів і даних. Не допускається включення до акта різних висновків, припущень та непідтверджених даних про адміністративну, розпорядчу та фінансову діяльність об'єкта контрольного заходу. Проте посадові особи Рахункової палати України не наділені правом застосовувати до порушників фінансової дисципліни санкції. Вони можуть направляти матеріали ревізій (перевірок) та обстежень Кабінету Міністрів України, відповідних центральних органів виконавчої влади, Національного банку України, Фонду державного майна України, підприємств, установ та організацій для розгляду і вжиття необхідних заходів. Крім того, Рахункова палата України за рішенням колегії може порушувати перед Верховною Радою України, Президентом України, а також органами виконавчої влади клопотання про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні вимог чинного законодавства України, внаслідок чого державі завдано матеріальної шкоди [7].
У разі виявлення під час ревізій (перевірок) та обстежень фактів привласнення грошей і матеріальних цінностей, інших зловживань контролери Рахункової палати можуть передавати матеріали ревізій (перевірок) та обстежень до правоохоронних органів з інформуванням про це Верховної Ради України.
У здійсненні державного фінансового контролю особлива роль належить спеціалізованим органам державної виконавчої влади з управління фінансами, для яких сама фінансова діяльність є основною. Як уже зазначалося, ці органи створено спеціально для здійснення фінансового управління. Внутрішньо вони становлять єдину підсистему фінансово-кредитних органів. Цю підсистему органів очолює Міністерство фінансів України, яке здійснює контроль за виконанням державного бюджету, за додержанням установами Національного банку і комерційних банків правил касового виконання державного бюджету щодо доходів. Крім того, Мінфін України встановлює порядок ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання державного і місцевих бюджетів, кошторисів витрат бюджетних установ, встановлює форми обліку і звітності з касового виконання бюджетів.
Мінфін України здійснює контроль за випуском та обігом цінних паперів, веде загальний реєстр випуску цінних паперів в Україні, видає дозволи на здійснення діяльності з випуску й обігу цінних паперів, а також контролює зберігання й ефективність використання закріпленого за підприємствами, установами та організаціями державного майна. У межах встановлених повноважень Мінфін України проводить у міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, в установах банків та інших фінансово-кредитних установах усіх форм власності перевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів, планів, кошторисів та інших документів щодо зарахування, перерахування і використання бюджетних коштів, а також одержує пояснення, довідки й відомості з питань, що виникають під час перевірки. Також Міністерство контролює додержання суб’єктами підприємницької діяльності законодавства, яке регулює питання видобутку, виробництва, використання і реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, тощо.
Регіональні і місцеві фінансові органи контролюють використання коштів, виділених з вищестоящих бюджетів, ефективність використання коштів, виділених з позабюджетних фондів місцевих органів самоврядування, контролюють додержання вимог законодавства про використання коштів, виділених на оплату праці, утримання легкових автомобілів і службові відрядження; перевіряють правильність проведення виплат і компенсацій за рахунок державного і місцевого бюджетів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, з контролю за дотриманням бюджетного законодавства (Державна казначейська служба України) здійснює бухгалтерський облік усіх надходжень та витрат Державного бюджету України; встановлює єдині правила ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів, кошторисів, видає інструкції з цих питань та здійснює контроль за їх додержанням; здійснює контроль за відповідністю платежів узятим зобов’язанням та бюджетним асигнуванням (ст. 112 Бюджетного кодексу України).
В Україні визначальне місце серед спеціальних фінансових органів у сфері фінансового контролю належить Державній фінансовій інспекції, яка дії відповідно до Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", Бюджетного кодексу України та Указу Президента від 23.04.2011 № 499/2011 „Про Положення про Державну фінансову інспекцію України”. Органи Державної фінансової інспекції України здійснюють незалежний державний фінансовий контроль від імені виконавчої гілки влади.
До складу органів Державної фінансової інспекції України входять Держфінінспекція України та її територіальні органи – державні фінансові інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об’єднані в районах та містах державні фінансові інспекції, головні державні фінансові інспектори в районах та містах.
Основними завданнями Держфінінспекції України є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю, а також внесення пропозицій щодо її формування.
Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань:
1) здійснює державний фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов’язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов’язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб’єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі – підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів; дотриманням законодавства про державні закупівлі; діяльністю суб’єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи;
2) здійснює контроль за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень;
3) забезпечує участь представників Держфінінспекції України в ревізійних комісіях господарських організацій, у яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків статутного капіталу;
4) вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб;
5) здійснює контроль за проведенням внутрішньої контрольно-ревізійної роботи у структурі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;
6) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на неї Президентом України.
Судовий контроль за діяльністю банків, на думку О.В. Царікової, є видом державного контролю, заснований на конституційних гарантіях забезпечення прав людини і громадянина, що проявляється у здійсненні правосуддя з ухвалення рішень у справах за участі банку. Суди (судді) як суб’єкти контролю за діяльністю банку: 1)під час здійснення судочинства перевіряють законність і обґрунтованість прийнятих рішень учасниками банківських відносин, у тому числі усних та письмових вказівок щодо проведених операцій працівниками банку; 2) надають дозволи працівникам слідчих підрозділів на проведення гласних та негласних дій в рамках кримінального провадження за участі банку (працівників банку, якщо справа безпосередньо пов’язана з виконанням ними їх службових обов’язків); 3) мають право своїм рішенням зобов’язати Національне антикорупційне бюро України внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення. Контроль з боку правоохоронних органів щодо банківської діяльності - це невід’ємна складова системи правового регулювання, метою якої є виявлення відхилень від прийнятих стандартів і порушень принципів, законності та ефективності банківської діяльності, яка виражається у виконавчо-розпорядчій діяльності державних (правоохоронних) органів щодо застосування заходів превентивного та примусового характеру, а в окремих випадках - притягнення винних до відповідальності, з метою попередження і протидії порушенням національного та міжнародного банківського законодавства. Серед правоохоронних органів також слід виокремити кіберполіцію, яка сьогодні, в зв’язку з цифровою трансформацією держави, займає вагоме місце.
Щодо контролю з боку НБУ, то в дисертаційній роботі О.В. Царікової зазначено, що згідно з Законом України «Про Національний банк України» Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. (ст. 2) [1].
Статтею 6 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України, що також передбачено й Конституцією України.
При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.
Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті.
Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті.
Також, на Національний банк України покладено забезпечення стабільності банківської системи. Так, Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, має право визначати тимчасові особливості регулювання та нагляду за банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, у тому числі особливості підтримання ліквідності банків, застосування економічних нормативів, формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджувати обмеження на їх діяльність, у тому числі обмежувати або забороняти видачу коштів з поточних та вкладних (депозитних) рахунків фізичних та юридичних осіб, а також обмежувати або тимчасово забороняти проведення валютних операцій на території України, зокрема операцій з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей.
Висновок. Отже, ефективна система контролю в сфері банківської діяльності передбачає чітко визначені обов’язки, функції й цілі для кожного органу, який задіяно в здійсненні контролю у сфері банківської діяльності. Кожен орган повинен володіти оперативною самостійністю й необхідними ресурсами. Для контролю у сфері банківської діяльності також необхідна відповідна правова основа, яка включає вимоги щодо ліцензування банківських установ й нагляду над ними в процесі функціонування; повноваження щодо перевірки додержання законів, так само як й питань надійності, безпеки й стійкості банків; правовий захист для органів банківського контролю та їх співробітників.
Повинні бути забезпечені правові умови для обміну інформацією між різноманітними органами контролю в сфері банківського діяльності й конфіденційності такої інформації. повинні бути чітко зазначені види діяльності, які дозволені для юридичних осіб, які ліцензуються та підлягають контролю в якості банків.
Список літератури:
1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к / 96-ВР : прийнята на V сесії Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
2. Бюджетний кодекс України вiд 08.07.2010 № 2456-VI // Відомості Верховної Ради України вiд 24.12.2010 - 2010 р., № 50, / № 50-51 /, стор. 1778, стаття 572.
3. Лимская Декларация руководящих принципов контроля // Правовое регулирование государственного финансового контроля в зарубежных странах. Аналитический обзор и сборник нормативных документов / [составители: С. О. Шохин, В. И. Шлейников] ; аналитический раздел и общ. ред. С. О. Шохина. — М. : Прометей, 1998. — С. 42—51.
4. Перегудов Ф. И., Тарасенко Ф. П. Введение в системный анализ. — М.: Высшая школа, 1989
5. Про Рахункову палату: Закон України від 11.07.1996 № 315 / 96-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
6. Савченко Л. А. Правові проблеми фінансового контролю в Україні: [монографія] / Леся Анатоліївна Савченко. — Ірпінь: Академія державної податкової служби України, 2001. — 408 с.
7. Фінансове право: [навч. посіб.] / [Андрущенко І. Г., Кузьменко О. А., Павлов Д. М. та ін.] ; - за заг. ред. Д. М. Павлова, О. А. Кузьменко, А. Г. Чубенко. - К.: КНТ, 2009. – 520 с.
_________________________
Науковий керівник: Лютіков Павло Сергійович, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри публічного та приватного права Університету митної справи та фінансів
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter