|
|
|
ОСОБЛИВОСТІ ІНСТРУМЕНТІВ ПРОТИДІЇ ЦИКЛІЧНОМУ БЕЗРОБІТТЮ
| |
| 11.03.2010 22:59 |
|
Автор: Ковбан Світлана Петрівна, аспірант Науково-дослідного економічного інституту
|
|
[Податкова система. Бюджетна система. Державне регулювання економіки] |
У статті досліджено сутність циклічного безробіття, особливості та характеристики економічних інструментів, які можна застосувати для зниження безробіття.
Найбільш важким наслідком будь-якого спаду являється підвищення рівня безробіття, тобто такого стану ринку, коли пропозиція праці перевищує попит на неї. В період спаду виникає циклічне безробіття. По цій причині циклічне безробіття інколи називають безробіттям, пов’язаним з дефіцитом попиту.
Циклічне безробіття – це дуже серйозна проблема. Безробіття вище природного рівня тягне за собою економічні і соціальні втрати. При наявності циклічного безробіття в економіці більше безробітних, ніж в ситуації, коли вона діє на природному рівні безробіття. Головна „ціна” безробіття – невироблена продукція. Коли економіка не в змозі створити достатнє число робочих місць для всіх, хто здатен і готовий працювати, потенційне виробництво товарів і послуг втрачається безповоротно.
Економічна підсистема регулювання ринку праці включає методи державного впливу на обсяги сукупного попиту і сукупної пропозиції і спрямована на збереження і створення робочих місць, їх удосконалення. Кожен метод ґрунтується на використанні сукупності інструментів, за допомогою яких відбувається зміна компонентів сукупного попиту і сукупної пропозиції. До них належать система оплати праці, інвестиційна політика, податкова політика, кредитно-грошова політика, регуляторна політика щодо підприємництва, експортно-імпортна політика тощо[4].
Інструментами грошово-кредитної політики є операції на відкритому ринку, резервна норма та облікова ставка. З метою подолання безробіття грошово-кредитна політика передбачає проведення політики „дешевих грошей”. Її завданням являється здешевлення кредиту і полегшення доступу до нього з метою збільшення сукупного попиту, об’єму продукції і зайнятості. Купуючи цінні папери на відкритому ринку, Центральний банк України може збільшити резерви комерційних банків, а знижуючи резервну норму домагається того, що обов’язкові резерви автоматично переводяться у надлишкові, а величина грошового мультиплікатора зростає. Знизивши облікову ставку Національний банк України може стимулювати комерційні банки збільшувати свої резерви. У кінцевому рахунку це призводить до зростання сукупного попиту та зайнятості населення [4].
Фіскальна політика, спрямована на зміну ставок оподаткування, з одного боку, та зміну державних видатків з іншого. Ця політика передбачає використання субсидій, асигнувань та інших важелів, спрямованих на підтримання та підвищення рівня зайнятості, застосування податкових пільг, податкове кредитування, повне або часткове звільнення від податків [9].
Уряд стимулює експорт і обмежує імпорт за допомогою тарифів, квот, нетарифних бар’єрів і експортних субсидій. Якщо країна бере участь у світовій торгівлі, то в її експорт включаються витрати на внутрішнє виробництво, а імпорт відображає витрати, необхідні для отримання частини національного продукту іншої країни. Тому аргумент на користь скорочення імпорту передбачає перерозподіл витрат на продукт іншої країни на користь виробництва внутрішнього продукту. За рахунок цього будуть зростати внутрішнє виробництво і зайнятість. Але така політика має серйозні недоліки.
Хоча імпортні обмеження змінюють структуру зайнятості, в дійсності вони можуть лише незначно впливати на рівень зайнятості, а інколи взагалі ніяк на ньому не відбиваються. В довгостроковому плані ставка на перевищення експорту над імпортом в якості засобу стимулювання внутрішньої зайнятості приречена на невдачу. В довгостроковій перспективі, для того щоб експортувати, країна повинна імпортувати. Тому довгострокова ціль застосування захисних заходів заключається в тому, щоб у кращому випадку перемістити робітників з експортних галузей у захищені галузі, які орієнтуються на внутрішній ринок. Але це переміщення призводить до менш ефективного розміщення ресурсів [5].
Крім того, державне регулювання наслідків функціонування економіки, пов’язаних з виникненням безробіття спирається на спеціальні державні програми, основною метою яких є не загальне зростання виробництва, а створення додаткових умов для працевлаштування безробітних. Програмний метод регулювання зайнятості здійснюється за двома напрямами: активна політика зайнятості та створення гнучких форм зайнятості.
Перший напрям передбачає розробку програм сприяння зайнятості, які охоплюють як окремі категорії населення, так і специфічні випадки загрози безробіття, викликані економічною та політичною ситуаціями, а також стихійними лихами. Головною метою таких програм є скорочення або запобігання зростанню кількості безробітних.
Другий напрям (гнучкі форми зайнятості) передбачає створення сприятливих умов, здатних підвищити рівень зайнятості населення. До них належать установлення працездатному населенню вигідніших форм та режимів праці, допомога підприємцям у маневруванні кількістю та якістю робочої сили у вирішенні проблем, пов’язаних з використанням праці жінок, людей похилого віку, іноземних робітників, іммігрантів тощо. Програми сприяння зайнятості поділяються на три типи: програми суспільних робіт, професійна підготовка для молоді, допомога безробітним.
При інших рівних умовах істотне збільшення державних витрат призводить до збільшення сукупного попиту. Уряд виділяє додаткові кошти на будівництво доріг, освіту і охорону здоров’я, внаслідок чого скорочується безробіття. Економісти зазначають, що залучення до громадських робіт є засобом кращим порівняно з виплатою допомоги у зв’язку з безробіттям з позицій як окремої особи, так і держави. Організація громадських робіт дає змогу раціональніше використовувати робочу силу, створювати тимчасову зайнятість безробітного населення як на регіональному рівні, так і під час реалізації проектів загальнодержавного характеру.
Основою організації громадських робіт є довгострокові регіональні програми тимчасової зайнятості, відповідно до яких створюються робочі місця, населення залучається до громадсько-корисної праці в період зниження попиту на робочу силу. Тимчасові робочі місця створюються переважно у державному секторі і спрямовані на використання праці різних категорій робочої сили, яка не потребує спеціальної підготовки [3].
Гнучкі форми зайнятості включають: використання різноманітних нестандартних режимів як повного так і неповного робочого часу; облік соціального статусу робітників (самостійні робітники, неоплачувані члени сім'ї); використання у процесі виробництва нестандартних робочих місць та організації праці (надомна праця, робітники на виклик); впровадження нестандартних організаційних форм (тимчасові робітники).
У вирішенні проблем безробіття гнучкі форми зайнятості дають можливість, по-перше, скоротити загальну чисельність незайнятого населення через надання роботи певним категоріям населення на відповідних умовах; по-друге, збільшити або зберегти при скороченні обсягів виробництва кількість занятих, не збільшуючи при цьому число робочих місць завдяки поділу їх між робітниками та шляхом скорочення робочого часу; по-третє, розширити можливості працевлаштування для осіб, звільнених з виробництва.
Для боротьби з безробіттям практикують скорочення тривалості робочого тижня, збільшення оплачуваної відпустки, надання субсидій підприємствам, які використовують нетрадиційні форми зайнятості, стимулювання створення робочих місць, власного бізнесу. Все більше акцентують увагу на посиленні активних елементів політики зайнятості – витрат на організацію навчання та перекваліфікацію безробітних, державне фінансування додаткових робочих місць для тих, хто не може самостійно знайти роботу [2].
Одним із дійових засобів сприяння зайнятості є надання субсидій. Підприємцям надаються від держави субсидії для доплат до заробітної плати працевлаштованим безробітним, яка значно нижча від заробітної плати постійних робітників; а також субсидії на профпідготовку безробітних.
У розробці та здійсненні державної політики в галузі трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту беруть участь профспілки, захищаючи права громадян на працю [6].
На багатьох ринках робітники „продають” трудові послуги колективно – через профспілку. Якщо ж на конкретному ринку сформована профспілка, переговори з відносно великим числом роботодавців веде вона. Основним завданням профспілок являється підвищення заробітної плати, але крім того вони переслідують ще багато цілей, зокрема збільшення попиту на працю.
Профспілка може збільшити попит на працю шляхом зміни одного або декількох факторів, що визначають попит. Профспілка може спробувати збільшити попит на продукти і послуги, що виробляються, підвищити продуктивність праці або змінити ціни на інші фактори виробництва, які використовуються.
Профспілки можуть сприяти росту попиту на продукцію, яку вони допомагають виробляти, і, відповідно, збільшенню похідного попиту на працю своїх членів, застосовуючи для цього рекламу або використовуючи політичне лобіювання. Профспілки іноді можуть підвищити попит на працю членів своїх профспілок, сприяючи підвищенню цін на ресурси-субститути, а також шляхом підтримки суспільних акцій, спрямованих на зниження цін доповнюючи ресурсів [5].
Список використаної літератури:
1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред.. В.Д. Базилевича. – 2-ге вид., випр.. – К.: Знання, 2005. – 851с. – (класичний університетський підручник).
2. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.2 /Ред. кол.: ...С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2000. – 864 с.
3. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 300 с.
4. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т. Т. І: Пер. 16-го англ.. изд. – М.: ИНФРА-М, 2007. – ХХVІ, 467 с.
5. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т. Т. ІІ: Пер. 16-го англ.. изд. – М.: ИНФРА-М, 2007. – ХХVІІІ, 514 с.
6. О. Сокіл Профспілки та трудові відносини// Відкритий урок: розробки, технології, досвід. – 2009. - №3 (171), С. 88-89.
7. С.В. Головіна Регулювання українського ринку робочої сили відповідно до циклічності економіки// Актуальні проблеми економіки. – 2009. - №11 (101), С. 175-179.
8. Эренберг Р.Дж., Смит Р.С. Современная экономика труда. Теория и государственная политика. – М.: Изд-во МГУ, 1996. – 800 с.
9. Ю.Б. Чернявська Економічні важелі механізму державного регулювання ринку праці в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. - №8 (75), с. 102-106.;
e-mail: svitlanakovban@rambler.ru |
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter