Ключові слова: інвестиційна діяльність, поняття інвестицій, стратегії інвестиційної діяльності.
Інвестиції та інвестиційна діяльність мали місце протягом всього періоду становлення, розвитку та сучасного стану товарно-грошових відносин.
В кожну епоху різні автори давали нові визначення цього поняття, стверджуючи, що саме воно найбільшим чином відображає сутність. Воно могло мати різну назву, але глибинна основа залишалася одна і та ж.
Історично меркантилістам належить перші спроби обґрунтувати необхідність регулювання умов формування і надходження інвестиційних ресурсів у країну. Л. Зекендорф, Ж. Кольбер, Т. Манн та Д. Юм ототожнювали багатство нації з грошима, їх припливом у країну з метою підтримки позитивного сальдо зовнішньоторговельного балансу. Вчені вказували на необхідність інвестування у виробництво товарів, вони є основою розвитку зовнішньої торгівлі, тобто основою багатства нації. Дослідники вважали, що збільшення грошових накопичень при одночасному зниженні їхньої вартості є головним фактором стимулювання інвестиційної активності підприємців.
Представники класичної школи економічної теорії – А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Мілль, Ж.-Б. Сей, Дж. Лодердейл, Т. Мальтус, Н. Сеніор, у своїх наукових працях досліджували сутність інвестиційного капіталу та його значення для сфери промислового виробництва, а у теоретичних напрацюваннях більш пізнього періоду – для невиробничої сфери. А. Сміт вважав, що для забезпечення економічного прогресу необхідно максимізувати норму чистих інвестицій. Існує зв'язок між процесами збільшення капіталу на національному рівні і зростанням багатства нації. Цей видатний економіст розвиваючи теорію інвестицій, наголошував на двозначному трактуванні капіталу: по-перше як фактора виробництва, що формує багатство в загальному масштабі; по-друге як майна та грошей індивідуума, що приносять йому дохід (прибуток).
Фундаментальними у генезисі теоретичної системи економічної теорії вважають праці Дж. Кейнса 20-х рр. минулого століття. За його теорією необхідною умовою розвитку національної економіки є висока інвестиційна активність підприємців і держави. Національне виробництво безпосередньо залежить від капіталовкладень у науку, техніку, підготовку висококваліфікованих кадрів, організацію виробництва і праці, а останні, за умови їх дотримання, діють як мультиплікатор – забезпечують економічне зростання у розширеному варіанті. Обмеження ролі держави не є самоціллю реформ.
Навіть за високоорганізованої ринкової системи потрібно удосконалювати роботу органів державної влади для ефективного задоволення суспільних потреб.
У розвиток методології інвестування представники неокейнсіанського напряму обґрунтували першопричину економічних циклів коливання інвестицій та заощаджень. Учені Е. Домар і Р. Харрод вивчали цю проблеми у довгостроковому періоді. Згідно з працями Е. Домара інвестиції мають подвійне значення: у збільшенні сукупного попиту, а також в розширенні виробничих потужностей сукупністю пропозицій у певному часовому періоді.
Протилежних поглядів дотримувалися вчені-неокласики, які заперечували факт нестабільності ринкової економіки. Більшість наукових доробок учених ґрунтувалося на аналізі виробничих функцій. Так, Р. Солоу, ґрунтуючись на лінійно-однорідній функції Кобба-Дугласа з постійним ефектом масштабу, робить висновок про можливість і стійкість збалансованого зростання. Результати дослідження вченого дозволили стверджувати: технологічний прогрес є тим фактором, що забезпечує стале економічне зростання. Однак учений наголошує на необхідності втручання держави з метою стимулювання технічного прогресу.
Новий етап у розвитку теорії інвестування датується серединою 1980-х рр. Авторами «нової класичної школи економіки» стали П. Ромер, Р. Лукас та С. Ребел. Вчені досліджували економічне зростання з позиції внутрішніх джерел, таким чином розроблені моделі отримали назву ендогенних теорій зростання. Суть теорії полягала в тому, що використовуючи імпульси зростання виробництва та підвищення його ефективності, в основі яких короткострокові фактори, стимулювати у підприємств використання факторів довгострокового характеру, що дозволяють істотно збільшити виробництво. Об'єктивною необхідністю вважалися заходи, які уможливлять не тільки досягнення конкретних завдань окремих галузей і підприємств, а й одночасно реалізують загальнонаціональні інтереси, ґрунтуючись на виваженій економічній політиці, яка неможлива без інвестиційно-інноваційної діяльності суб'єктів економіки [1].
В цілому наведені економічні теорії поняття інвестування можна застосувати та відслідковувати їхній вплив як на макрорівні так і на мікрорівні (підприємства, домогосподарства). Наприклад «парадокс ощадливості» на рівні домогосподарств в умовах війни призводить до значного зниження попиту і відповідно стагнації в першу чергу бізнесу, а далі держави, і як результат виливається у ще більше регуляцій і збільшення оподаткування тих самих домогосподарств. Але, поки цикл дійде до кінця, ще на самому початку, нарощування заощаджень призводить до мікростагнацій - відсутності розвитку, тобто на мікрорівні ефект застосування наведених інвестиційних концепцій буде значно швидшим.
Автор вважає, що кожне визначення є по своєму вірним, оскільки економічна думка кожного дослідника відображає виключно ту епоху, той дух, ті взаємовідносини, ту політичну ситуацію, яка панувала в роки їхньої діяльності. Тому минулі дослідження можна розглядати не тільки як основу сучасних понять але і як історичний екскурс для глибшого розуміння процесів та подій, які тоді відбувалися.
Якщо подивитися на сучасну екномічну думку в Україні, то поняття інвестиційної діяльності описується як в широкому так і вужчому контексті з описом чи без учасників та процесів.
Наприклад Г.Б. Погріщук, В.В. Руденко описують інвестиційну діяльність як цілеспрямовано здійснювану сукупність заходів організаційного, фінансово-економічного і комерційного характеру, які використовуються учасниками інвестиційного процесу з метою залучення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів, раціонального формуванняїх структури, вибору найефективніших об’єктів для вкладення інвестицій, а також розробки і впровадження поетапної інвестиційного програми чи сттратегії та забезпечення ефективної її реалізації [2, с. 41].
В свою чергу Майорова Т.В. ототожнює поняття інвестування та інвестиційна діяльність та вважає, що це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій. Вона здійснюється на основі:
• інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, а також громадськими та релігійними організаціями;
• державного інвестування, яке здійснюється органами влади та управління України, а також державними підприємствами та установами;
• іноземного інвестування, яке здійснюється іноземними державами, юридичними та фізичними особами;
• спільного інвестування, яке здійснюється громадянами та юридичними особами України та інших держав [3, с. 12].
Крім того І. І. Алексєєнко, О. В. Слуцька називають інвестиційною діяльністю організацію та практичну реалізацію процесу інвестування в реально існуючих економічних умовах певної держави. Зазвичай інвестиційна діяльність розглядається в розрізі окремого суб'єкта господарювання та інвестиційного проекту [4, с. 13].
Також варто відзначити досить широке визначення поняття інвестиційної діяльності згідно Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 року із змінами та доповненнями в статті 2, це - сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.
Інвестиційна діяльність провадиться на основі:
• інвестування, що здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;
• державного інвестування, що здійснюється органами державної влади за рахунок коштів державного бюджету, позичкових коштів, а також державними підприємствами та установами за рахунок власних і позичкових коштів;
• місцевого інвестування, що здійснюється органами місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевих бюджетів, позичкових коштів, а також комунальними підприємствами та установами за рахунок власних і позичкових коштів;
• державної підтримки для реалізації інвестиційних проектів;
• іноземного інвестування, що здійснюється іноземними державами, юридичними особами та громадянами іноземних держав;
• спільного інвестування, що здійснюється юридичними особами та громадянами України, юридичними особами та громадянами іноземних держав [5].
Отже, поняття інвестиційної діяльності було у фокусі економічних дослідження століттями. Різні вчені, зважаючи на поточні виклики, описували це поняття по різному, але всі ввважали, що це діяльність, процес, додаючи учасників цього процесу як в широкому так і у вужчому контектсі (тільки державу, чи державу та підприємства та домогосподарства), ототожнюючи з інвестиціями чи виділяючи в окрему економічну категорію. Тому, враховуючи мінливе економічно-політичне середовище подальше дослідження цього поняття, його окремих сторін, є вкрай необхідним, для чіткого усвідомлення причин, процесів, учасників, їхніх ролей. А це в свою чергу буде слугувати базисом для побудови принципів, постулатів стратегій інвестиційної діяльнсоті як на рівні підприємств, організацій так і на державному рівні.
Список використаних джерел
1. Новак, І., Школьний, О., & Вернюк, Н. (2021). ГЕНЕЗИС МЕТОДОЛОГІЇ ТЕОРІЇ ІНВЕСТУВАННЯ. Економіка та суспільство, (24). https://doi.org/10.32782/2524-0072/2021-24-18.
2. Інвестування: навч. посібник / Г.Б. Погріщук, В.В. Руденко. – Тернопіль : Економічна думка, 2014. – 277с.
3. Т.В. Майорова, Інвестиційна діяльність: підруч. [для студ. Вищ. Навч. закл.]/ [Т. В. Майорова]; - К.: Центр учбової літератури, 2009. – 472 с.
4. Інвестування [Електронний ресурс] : навчальний посібник / І. І. Алексєєнко, О. В. Слуцька. – Харків : ХНЕУ ім. С. Кузнеця, 2018. – 206 с.
5. Закон України «Про інвестиційну діяльність» введений в дію Постановою Верховної Ради №1561-XII від 18.09.1991 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/
________________________
Науковий керівник: Рудик Володимир Касянович, доктор економічних наук, професор, Заклад вищої освіти «Подільський державний університет», Україна
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter