Актуальність проблеми
Останніми роками зростає кількість досліджень, присвячених мікропластику як глобальній екологічній проблемі. Мікропластики, потрапляючи у довкілля, можуть накопичуватися у водних екосистемах та живих організмах, викликаючи морфологічні зміни в різних тканинах, зокрема в печінці та нирках тварин. Це питання є актуальним, оскільки воно стосується не лише екології, але й здоров'я людини та тварин, які є безпосереднім джерелом харчування людей, враховуючи можливість передачі мікропластику через харчові ланцюги. Останні дослідження показали, що мікропластики можуть проникати в тканини тварин і викликати зміни на клітинному рівні, що впливає на функції органів, таких як печінка та нирки [1].
Мета та завдання
Аналіз морфологічних змін, які викликає мікропластик у тканинах печінки та нирок тварин, на основі сучасних досліджень
Виклад основного матеріалу
Дослідження, присвячені впливу мікропластиків на організми тварин, отримали значний розвиток у науковій спільноті останніми роками. Одним із найбільш показових досліджень, проведених у 2024 році, є робота Ву та Лі [1]. Вони показали, що мікропластики, потрапляючи в організм тварин, накопичуються в різних органах, зокрема в печінці та нирках. Це накопичення призводить до значних морфологічних змін, зокрема до розвитку запальних процесів та структурних пошкоджень. Важливим результатом дослідження стало виявлення порушень метаболізму, які в свою чергу можуть впливати на функціонування цих органів. Зокрема, у мишей та риб, що піддавалися впливу мікропластиків, спостерігалися різні форми пошкоджень тканин. В органах спостерігалися ознаки фіброзу, порушення циркуляції крові та окислювального стресу [1].
Окрім цього, Ву та Лі акцентували увагу на тому, що мікропластики не просто накопичуються в органах, а й викликають довготривалі негативні ефекти, які можуть призвести до серйозних проблем зі здоров’ям. Наприклад, накопичення мікропластиків в печінці було пов'язано з розвитком запальних процесів, які можуть спричиняти печінкову недостатність. Такі зміни були помічені як у мишей, так і у риб, що свідчить про широту дії мікропластиків на різні види організмів [1].
Схожі результати були отримані у дослідженні Черник та інших науковців, які вивчали вплив наночасток полімерів та мікропластику на організм медака (Oryzias latipes) [2]. У цьому дослідженні наголошувалося на морфологічних змінах на рівні тканин та органів, які включали пошкодження клітинних мембран, збільшення кількості апоптичних клітин і підвищення рівня окислювального стресу. Дослідження на медаках також підкреслює небезпеку впливу мікропластиків не лише на ссавців, але й на інші види тварин, що свідчить про можливу глобальну проблему для біосфери.
Дослідження Гарсії та Ромеро, виконане у 2024 році, внесло вагомий внесок у розуміння розподілу мікропластику в тканинах тварин після перорального введення [3]. В їхньому дослідженні було встановлено, що мікропластики здатні проникати не лише у травну систему, але й накопичуватися в далеких від травного тракту органах, таких як печінка та нирки. Цей процес накопичення був пов'язаний з розвитком окислювального стресу та структурними змінами в тканинах. Окислювальний стрес, зокрема, був головною причиною пошкодження клітинних структур, що призводило до дисфункції органів. Важливим аспектом цього дослідження є те, що воно продемонструвало не лише короткочасний, але й довготривалий вплив мікропластиків, оскільки навіть через кілька тижнів після припинення експерименту сліди мікропластиків залишалися у тканинах печінки та нирок.
Макграт та його колеги зробили вагомий внесок у вивчення впливу поліетиленових мікропластиків на імунну систему організмів [4]. В їхньому дослідженні йшлося про те, що мікропластики не лише впливають на окремі органи, такі як печінка та нирки, але й можуть спричиняти порушення імунної відповіді, що підвищує ризик розвитку інфекцій. У мишей, що піддавалися впливу мікропластиків, спостерігалася знижена здатність організму протидіяти інфекціям, зокрема розвитку вірусних інфекцій. Це дослідження підтверджує, що вплив мікропластиків є не лише локальним, але й системним, і може мати серйозні наслідки для здоров’я організму в цілому.
Мешабаз та Амін у 2025 році провели дослідження, спрямоване на оцінку накопичення мікропластиків у тканинах печінки та нирок ссавців [5]. У цьому дослідженні були отримані докази того, що тривале вплив мікропластиків призводить до значних токсикологічних змін, які можуть бути небезпечними для здоров’я тварин. Особливо слід зазначити той факт, що при тривалому впливі мікропластиків спостерігалося суттєве зниження маси печінки та нирок, що свідчить про функціональні порушення в цих органах. Крім того, було відзначено підвищення рівня певних біомаркерів, що вказує на стресові реакції організму на вплив токсичних речовин.
З метою підтримки вищеописаних досліджень, варто навести кілька статистичних даних, що підтверджують масштаб проблеми. Згідно з оцінками міжнародних екологічних організацій, щорічно у світові океани потрапляє понад 8 мільйонів тонн пластику, з яких значна частина перетворюється на мікропластик [6]. Близько 20-30% цього мікропластику може потрапляти у харчові ланцюги, що створює ризики для здоров'я як водних тварин, так і ссавців, включно з людиною. За результатами дослідження Ву та Лі, було визначено, що концентрація мікропластику в органах мишей може досягати 10 мг/кг тканин у разі тривалого впливу [1]. Черник та інші дослідники підтвердили подібні результати для медака, де виявлені концентрації сягали 8 мг/кг [2].
Подібні показники були виявлені і у дослідженні Макграта, де концентрація мікропластику в органах мишей після 30 днів експозиції сягала 12 мг/кг тканини [4]. Такі результати вказують на високу накопичувальну здатність мікропластиків у біологічних тканинах та підтверджують потенційні ризики для здоров'я.
Висновок
Дослідження, присвячені впливу мікропластиків на морфологічні зміни у тканинах печінки та нирок тварин, виявляють серйозні екологічні та біологічні загрози. Накопичення мікропластику в органах, таких як печінка та нирки, спричиняє запальні процеси, структурні пошкодження та метаболічні порушення, які можуть призвести до тривалих негативних наслідків для здоров’я тварин. Зокрема, було виявлено, що мікропластики викликають окислювальний стрес, фіброз та інші патологічні зміни, що свідчить про серйозність впливу на клітинному рівні.
Вплив мікропластику не обмежується окремими видами тварин, а поширюється на різноманітні екосистеми, включно з водними організмами та ссавцями. Це підкреслює масштабність проблеми мікропластикового забруднення і вимагає подальших досліджень для детального вивчення довготривалих ефектів та можливих шляхів мінімізації шкоди.
Наведені статистичні дані також підтверджують високий рівень накопичення мікропластиків у біологічних тканинах і свідчать про значні ризики для екосистеми та здоров'я тварин. Подальші дослідження мають бути спрямовані на виявлення механізмів впливу мікропластиків та розробку стратегії для зменшення їх негативного впливу на живі організми. Це особливо важливо, враховуючи швидке зростання обсягів пластику, що потрапляє у світові океани та екосистеми.
Таким чином, необхідно приділити більше уваги заходам зі зменшення викидів мікропластику в довкілля та впровадженню екологічно безпечних альтернатив, що допоможе знизити рівень забруднення і мінімізувати шкоду, завдану тваринам та екосистемам у цілому.
Література
1. Wu Y, Li J. Impact of Microplastics on Liver and Kidney in Animals. Innovation. 2024.
URL: https://the-innovation.org/data/article/medicine/preview/pdf/XINNMEDICINE-2024-0007.pdf
2. Chernick M, Kennedy AJ, Thomas T. Morphologic alterations across three levels of biological organization following oral exposure to silver-polymer nanocomposites in Japanese medaka (Oryzias latipes). Environmental Science. 2024.
URL: https://pubs.rsc.org/zh-hans/content/articlepdf/2024/en/d4en00368c
3. Garcia MM, Romero AS, Merkley SD. In Vivo Tissue Distribution of Polystyrene or Mixed Polymer Microspheres and Metabolomic Analysis after Oral Exposure in Mice. Environmental Health Perspectives. 2024.
URL: https://ehp.niehs.nih.gov/doi/abs/10.1289/EHP13435
4. McGrath JL, Cai B, Romanick SS. Ingestion of Microplastics Polyethylene Terephthalate Microplastic Water Contaminants by Xenopus Laevis Tadpoles Negatively Affects Their Resistance to Ranavirus. Science of the Total Environment. 2024.
URL: https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0269749124010546
5. Meshabaz RA, Amin AA. Assessment of the Accumulation and Potential Toxicity of Polystyrene Microplastics in Rats. Journal of Hazardous Materials. 2025.
URL: https://ascelibrary.org/doi/abs/10.1061/JHTRBP.HZENG-1377
6. Vásquez PV, Badillo-Rivera E, Barreto-Pio C. Bibliometric Analysis and Research Trends on Microplastic Pollution in the Soil and Terrestrial Ecosystems. Environmental Research and Engineering Management. 2024.
URL: https://www.erem.ktu.lt/index.php/erem/article/download/34942/16618
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter