Підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства є надзвичайно важливим завданням для забезпечення його життєздатності в сучасних умовах та стійких конкурентних позицій. В аналізі й плануванні підвищення економічної ефективності застосовується широке коло показників, що характеризують як ефективність окремих напрямків діяльності підприємства, так і ступень використання його ресурсної бази, капітальних і поточних витрат.
Формула розрахунку будь-якого показника ефективності діяльності підприємства має такий вигляд [1, c. 63]:
F = E / P, (1)
де F – ефективність; Е – ефект (результати); Р – витрати (ресурси).
Ключове місце в системі показників економічної ефективності займає рентабельність. Основною особливістю рентабельності, яка принципово відрізняє її від інших показників ефективності діяльності підприємства, є те, що в розрахунках останньої в якості економічного ефекту обов’язково використовується показник прибутку. Тому, на думку В. Р. Кобилецького, рентабельність – це інтегральний показник ефективності роботи підприємства, яке націлене саме на отримання прибутку [2].
У загальній формі рентабельність як відносний показник ефективності роботи підприємства обчислюється як відношення прибутку (окремих його складових) до витрат (ресурсів) [3, c. 108]. При цьому рентабельність має декілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у планових та аналітичних розрахунках [3, c. 108].
Так, А. М. Лебедєва виділяє три групи показників рентабельності [4, c. 33] (рис. 1.1).
Рисунок 1.1 – Види показників рентабельності. Джерело [4].
Витратні показники рентабельності характеризують прибутковість понесених витрат і розраховуються, як відношення прибутку до величини витрат, пов’язаних з його отриманням. Найбільш відомим і широко поширеним на практиці показником зазначеної групи є рентабельність реалізованої продукції, який визначається відношенням прибутку від реалізації продукції до її обсягу. Витратні показники дозволяють оцінити прибутковість не тільки поточних, але і капітальних (інвестиційних) витрат. Зокрема, Г. В. Євтушенко пропонує використовувати у якості об'єкта фінансового аналізу показник рентабельності маркетингових інвестицій [5, c. 187-188].
Ресурсні показники рентабельності характеризують прибутковість активів підприємства (їх окремих складових). Вони визначаються як відношення прибутку (прибутку від господарської діяльності до оподаткування, чистого прибутку та ін.) до вартості активів (капіталу) або їх окремих складових. Серед показників цієї групи найбільшого поширення набули такі показники, як рентабельність виробництва, рентабельність активів, рентабельність основних засобів (основних виробничих фондів), рентабельність обігових коштів.
Дохідні показники рентабельності характеризують прибутковість доходів, отриманих від окремих видів діяльності підприємства. Найбільш відомим і широко поширеним на практиці показником зазначеної групи є рентабельність продажів, якій відображає частку прибутку в обсязі чистого доходу від реалізації продукції. Слід відмітити, що дохідні показники рентабельності не повною мірою відповідають вимогам, що висуваються до показників економічної ефективності. Останні, як було розглянуто вище, розраховуються суто як відношення економічного результату (ефекту) до величини витрат або ресурсів. Але не як відношення ефекту до результату у вигляді отриманого доходу.
Деякі вчені пропонують групувати показники рентабельності залежно від трьох видів діяльності підприємства: операційної, інвестиційної, фінансової [6]. Природно, що кожний з цих показників розраховується як відношення прибутку від відповідного виду діяльності підприємства до величини пов’язаних з ним витрат.
Розглянуті класифікації показників рентабельності доповнюють одна одну. А використання їх поєднання може суттєво підвищити інформативність результатів аналізу рентабельності окремих видів діяльності підприємства. Зокрема, у межах кожного з них можна розраховувати витратні й доходні показники рентабельності. Крім цього, інформативність результатів аналізу, на наш погляд, може бути значно підвищена шляхом декомпозиції доходів і витрат у межах зазначених видів діяльності підприємства.
Г. Я. Аніловська і І. Б. Висоцька пропонують виділяти три групи показників рентабельності, а саме: показники рентабельності активів (капіталу); показники рентабельності продукції; показники рентабельності реалізації [7, с. 103]. На нашу думку, ця класифікація має два суттєвих недоліки. По-перше, вона є неповною, тобто не охоплює все різноманіття існуючих показників рентабельності. Наприклад, не зовсім зрозуміло, в яку групу віднести витратний показник рентабельності операційної діяльності. По-друге, дана класифікація є недостатньо коректною. Зокрема, такий показник, як рентабельність реалізованої продукції, цілком аргументовано може бути віднесений одночасно до складу і другої, і третьої групи.
До основних показників рентабельності, що використовуються у країнах з ринковою економікою, відносяться: рентабельність реалізованої продукції, рентабельність продажів, рентабельність власного капіталу, рентабельність активів підприємства. Зазначені показники, на думку багатьох вчених-економістів, відображають ефективність різних сторін діяльності підприємства.
Проте на даний час в економічній літературі відсутня єдність думок стосовно функціонального призначення і місця кожного із зазначених показників в системі критеріїв економічної ефективності. Нижче ми викладемо авторську позицію з цього питання.
Рентабельність реалізованої продукції й рентабельність продажів. В економічній літературі поширена точка зору, що ці показники характеризують конкурентоспроможність продукції. Ціла низка вчених вважає, що між рівнем останньої й зазначеними показниками існує прямий зв'язок. І зростання рентабельності реалізованої продукції (продажів) свідчить про підвищення її конкурентоспроможності, а більш конкурентоспроможна продукція має більш високу рентабельність.
Ця помилкова, на нашу думку, точка зору призводить до серйозних негативних наслідків, пов'язаних із практичним використанням зазначених показників рентабельності у якості критеріїв економічної ефективності при обґрунтуванні шляхів підвищення конкурентоспроможності продукції. Справа полягає в тому, що насправді між даними показниками існує зворотній взаємозв'язок. При цьому рентабельність продукції є чинником її конкурентоспроможності, але не навпаки. Так покращення співвідношення «ціна-якість», яке найбільшою мірою визначає рівень конкурентоспроможності продукції, може бути забезпечено шляхом зниження рентабельності останньої. Це призведе до підвищення привабливості продукції й зростанню споживчого попиту на цільовому ринку, збільшенню обсягів продажів, зростанню прибутку від реалізації продукції і, як слід, підвищенню рівня ресурсних показників рентабельності.
Функціональне ж призначення показників рентабельності реалізованої продукції й рентабельності продажів, на наш погляд, пов’язано з двома найважливішими процесами: ціноутворенням і формуванням виробничої програми підприємства. В контексті здійснення останнього на початкових етапах розробки тактичних планів слід використовувати показники рентабельності реалізованої продукції й рентабельності продажів, розраховані на основі маржинального прибутку.
Рентабельність власного капіталу розраховується як співвідношення прибутку (до оподаткування або чистого) до середньої вартості власного капіталу підприємства. Цей показник називають фінансовою рентабельністю, оскільки він характеризує не тільки ефективність використання активів, а й ефективність управління капіталом підприємства [7, с. 104].
Даний показник може бути використаний в якості критерію економічної ефективності при обґрунтуванні великої кількості управлінських рішень. Також рентабельність власного капіталу використовується в якості одного із критеріїв оптимізації структури капіталу за джерелами його формування.
Рентабельність активів (Ра) визначається як відношення прибутку (чистого або до оподаткування) до середньої вартості активів підприємства. Рентабельність активів називають економічною рентабельністю і використовують для розрахунку ефективності інвестицій та ефективності господарської діяльності підприємства в цілому [7, с. 104].
Саме цій показник, на наш погляд, слід використовувати у якості критерію економічної ефективності при обґрунтуванні сценаріїв подальшого розвитку підприємства, шляхів підвищення конкурентоспроможності продукції, прийнятті рішення щодо доцільності виходу на нові ринки збуту продукції тощо.
Список літератури
1. Саленко О. В. Шляхи визначення ступеню ефективності діяльності підприємства. Економіка та управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики. 2013. № 4 (24) С. 62–71.
2. Кобилецький В. Р. Рентабельність. Сутність та показники. Онлайн-журнал «Financial Analysis online». URL: https://analizua.com/metodyka-rozrakhunku-2/229-rentabelnist.
3. Лепьохіна О.В., Рентабельність підприємства і механізм управління розподілом прибутку підприємств машинобудування. Вісник Університету банківської справи Національного банку України 2011, №1 (10) С. 108–111.
4. Лебедєва А. М. Методичні аспекти аналізу рентабельності діяльності підприємства. Вісник ОНУ ім. І.І. Мечникова. 2012. Т.17. Вип. 3-4. С. 29–36.
5. Євтушенко Г. В. Інвестування в маркетингову діяльність підприємства як об'єкт фінансового аналізу. Науковий вісник херсонського державного університету. Випуск 29. Частина 1. 2018. С. 185–190.
6. Максімова М. В., Чередниченко Д. С. Теоретичні підходи до формування системи показників оцінки прибутку підприємства. Ефективна економіка. 2019. № 8. – URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=7229 (дата звернення: 19.11.2024).
7. Фінанси підприємств: навч. посібник / за ред. Г. Я. Аніловської, І. Б. Висоцької. Львів: ЛьвДУВС, 2018. 440 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter