Проблема збереження психологічного здоров’я наших громадян, особливо тих, хто безпосередньо перебуває в травмівних ситуаціях і ситуаціях хронічного стресу за останні п’ять років, є найбільш актуальною. Саме тому перед фахівцями в галузі психологічних наук актуалізується потреба в глибокому, цілеспрямованому вивченні умов збереження психологічної стабільності та резильєнтності людини.
Термін «резильєнтність» активно впроваджується у психологію, хоча до психологічної науки він увійшов з механіки, де позначає властивість речовини повертатися у вихідний стан, тобто. здатність повертатися у вихідний стан після деформації під впливом тиску (опір речовини). У психологічному трактуванні резильєнтність означає здатність людини зберігати фізичну та психічну цілісність і стабільність у складних життєвих ситуаціях, здатність позитивно адаптуватися до потенційно травмуючих подій, а також здатність застосовувати нові моделі поведінки для досягнення соціального успіху.
Е. Вернер називає резильентність як «баланс між факторами ризику та захисними факторами» [7, с. 80].
Дж. Річардсон вважає, що резильєнтність – це «процесс подолання стресів, несприятливих факторів» [6, с. 307].
Леонтьев Д.А. розглядає резильєнтність як «здатність людини або соціальної системи вибудовувати нормальне, повноцінне життя в складних умовах». Науковець підкреслює, що, незважаючи на простоту визначення цього поняття, концепція резильєнтності є набагато ширшою, ніж просто поняття «подолання» [2, с. 258].
На думку А. Мастена, резильєнтність означає «збереження стабільного рівня психологічної та фізичної діяльності в несприятливих ситуаціях, адаптацію до несприятливих змін, здатність знову ставати сильним, здоровим або успішним після впливу негативних зовнішніх факторів» [5, с. 426].
Науковці М. Фразер і Дж. Дженсон визначають резильєнтність як «здатність людини повертатися до нормального стану після або під час потрясінь» [3, с. 2]. На думку М. Маргаліт, резильєнтність стосується «динамічного процесу, який приводить до адаптації в умовах значних негараздів» [4, с. 82].
У словнику Американської асоціації психологів APA (American Psychological Association Dictionary of Psychology) від 2018 року резильєнтність визначається як «процес і наслідок успішної адаптації до важких подій життя чи «викликів», особливо через психічну, емоційну чи поведінкову гнучкість та пристосування до зовнішніх і внутрішніх вимог».
Українські дослідники концепт резильєнтність перекладають як стресостійкість, життєстійкість, життєздатність, стійкість до травми, використовуючи це поняття для позначення ресурсів подолання надзвичайних і стресових подій, психологічних і соціальних наслідків травматичного стресу, втрати [1, с. 32].
Найбільш узагальнене визначення пропонує Всесвітня організація охорони здоров’я, згідно з яким резильєнтність – це «здатність відносно добре справлятися з важкими ситуаціями та особиста ресурсність, що може розвиватися завдяки захисним факторам (наприклад, сприятливе зовнішнє середовище та вироблення адаптивних механізмів копінгу)».
Отже, всі визначення поняття «резильєнтності» вказують на можливість особистості відновлюватися після несприятливих подій у житті. Спільним для багатьох визначень є те, що концепт резильєнтності описує здатність долати труднощі, позитивно адаптуватися, успішно функціонувати.
Список літератури:
1. Гусак Н. Психосоціальна підтримка в умовах надзвичайних ситуацій : підхід резилієнс : навч. посіб. / Н. Гусак та ін. Київ : НаУКМА, 2017. 92 с.
2. Леонтьєв Д. А. Багаторівнева модель взаємодії з несприятливими обставинами: від захисту до зміни. Психологія стресу і справляє поведінки. 2013. № 1. С. 258-261.
3. Fraser M.W., Jenson, J.M. A risk and resilience framework for child, youth, and family policy. Social policy for children & families : A risk and resilience perspective. 2006. № 1. Р. 1-18.
4. Margalit M. Resilience Model Among Individuals with Learning Disabilities : Proximal and Distal Influences. Learning Disabilities Research & Practice. 2003. № 18. Р. 82-86.
5. Masten A. S., Best K. M., Garmezy N. Resilience and development: Contributions from the study of children who overcome. Development and Psychopathology. 1990. № 2 (4). Р. 425 444.
6. Richardson G. The metatheory of resilience and resiliency. Journal of clinical Psychology. 2002. № 58 (3). Р. 307–321.
7. Werner E., Smith R. Overcoming the odds : high risk children from birth to adulthood. Ithaca, New York : Cornell University Press, 1992. 165 р.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter