Поняття “аблаут” було введено німецьким лінгвістом Я. Гріммом, воно походить від нім. Ablaut (буквально “відзвук”) і є незалежним чергуванням голосних у корені слова, успадкованим германською мовою з індоєвропейської прамови [1, с. 236].
Досліджуючи аблаут В.В. Левицький відмічав, що в індоєвропейських мовах він стосується усіх частин слова, а в германських відноситься, перш за все, до наголошеного складу. Але ще існує багато питань щодо появлення цього явища [1, с. 236 - 237].
О.О. Селіванова називає аблаутом морфонологічне чергування голосних, яке розглядається як внутрішня флексія. Це найважливіший вид чергувань, які за своєю функцією можуть бути як морфологічними, коли приймають участь у формо – та словотворенні, так і граматичними, коли йдеться про розрізнення граматичних форм [2, с. 7].
В.Г. Таранець вважає, що до цього часу залишаються нерозкритими принципи фонетичних змін у мовах. Вчений пов’язує появу аблаута з енергетичною теорією мови, де послаблення кінця слова в германських мовах у більшості випадків викликало чергування голосних і закріплення наголосу на кореневій морфемі [3].
Г. Шмід наголошує, що аблаут і його закономірності є явищем спільноіндоєвропейським, а не вузько германським. Германські мови успадкували чергування за аблаутом, але при цьому аблаут зазнав в них великих змін, пов’язаних як з фонетичними процесами, так і з морфологічною будовою, зокрема при утворенні форм сильних дієслів. Давня система чергування досить чітко відбита в формах сильних дієслів готської мови, але в інших германських мовах розпізнати первісні закономірності дуже важко [5, S. 163, S. 165].
М. Лауден, вивчаючи походження аблаута, не виключав, що причиною його виникнення може бути звуковий символізм, де якість і кількість голосних звуків мали певне значення [4, p. 1-2].
Оскільки, як відмічають В.В. Левицький, В.Г. Таранець, Г. Шмід та інші мовознавці, причини виникнення і механізм породження аблаута і досі залишаються невирішеними, дискусійними, вважаємо цю тему доволі актуальною.
Метою даного дослідження є виявлення особливостей розвитку аблаута в німецькій мові.
Матеріалом дослідження слугували словники німецької мови К. Дудена, Р. Шютцайхеля, етимологічні словники В.В. Левицького, готський словник В. Файста.
В роботі використано дескриптивний та порівняльно – історичний методи дослідження.
Проведене нами дослідження показало, що індоєвропейське чергування за аблаутом було 2-х видів: якісним, коли змінювався сам голосний напр.: гр. légo (говорю) – lógos (слово); і кількісним, коли при голосному однієї якості змінювалася його кількість, напр.: лат. sědeo (сиджу) – sȇdi (сів).
Чергування за аблаутом в германських мовах було подальшим розвитком індоєвропейських чергувань. Аналіз аблаута в готській мові виявив, що в ній існувало старе чергування голосних як в наголошених, так і в ненаголошених складах. Це чергування було також двох видів: якісним і кількісним, і слугувало продуктивним засобом у слово – та формотворенні. Наприклад, якісний аблаут: siggwan (співати) – saggwe (співи), gumin (чоловік) – guman (чоловіка), nimiþ (він бере) – nimand (вони беруть); кількісний аблаут: bairan (приносити, народжувати) – barn (дитина), stǐlan (красти) – stêlum (крадіжка).
Самою поширеною сферою застосування аблаута в давньоверхньонімецькій та середньонімецькій мовах була видозмінювальна форма сильних дієслів, де ряди аблаута реалізувалися у 4-х основах (Infinitiv, Präteritum Singular, Präteritum Plural, Partizip II) та 7 класах: двн. scriban – screib – scribum – giscriban (писати), biogan – boug – bugum – gibogan (гнути), helfan – half – hulftum – giholfan (допомагати), neman – nam – namum – ginoman (брати, взяти), geban – gab – gabum – gigeban (давати), faran – fuor – fuorum – gifaran (їхати), heiʒʒan - hiaʒ - hiaʒʒum - giheiʒʒan (називатися).
Аблаут у давньоверхньонімецькій та середньоверхньонімецькій мовах також розрізнявся за якістю (двн. neman – nam – namum – ginoman/брати, взяти) та кількістю (двн. rîtan – rît – rǐtum – girǐtan/їхати верхи).
У сучасній німецькій мові – Standarddeutsch, на відміну від давніх періодів (двн., свн.), утворилися 3 основні форми дієслова (Infinitiv, Präteritum, Singular, Partizip II), але ряди чергування за аблаутом залишилися майже незмінними і набули наступного вигляду: 1) schreiben – schrieb – geschrieben (писати), 2) biegen – bog – gebogen (згинати), 3) binden – band – gebunden (зв’язувати); helfen – half – geholfen (допомагати), 4) nehmen – nahm – genommen (брати), 5) geben – gab – gegeben (давати), 6) graben – grub – gegraben (копати), 7) heißen – hieß – geheißen (називатися); laufen – lief – gelaufen (бігти).
Треба відмітити, що передні або “вузькі” голосні [i], [e] зустрічаються частіше у формах дієслів теперішнього часу, а задні або “широкі” голосні [o], [u] і звук [a] – у формах минулого часу (lese – las, springe – sprang, gebe – gab). Тут має місце звуковий символізм при постійному складі оточуючих приголосних.
В результаті проведеного дослідження ми дійшли наступних висновків.
Як у давній, так і в сучасній німецькій мові аблаут відіграє важливу роль при утворенні форм дієслова і має особливе значення при словотворенні, чим збагачує словниковий склад мови, де поєднуються лексичні та граматичні значення (geben – Gabe/давати – дарування, springen – Sprung/стрибати - стрибок). Тому можна визначити німецький аблаут як внутрішню флексію з реляційним і дериваційним значенням.
Отримані результати можуть бути корисними для подальших досліджень в площині порівняльно-історичного та історико-типологічного індоєвропейського і германського мовознавства.
Список літератури:
1. Левицький В.В. Основи германістики. – Вінниця: Нова Книга, 2008. – 528 с.
2. Селіванова О.О. Лінгвістична енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К, 2010. – 844 с.
3. Таранець В.Г. Енергетична теорія мови. Монографія. 2 вид. доп. – Одеса: Друкований дім, 2014. – 188 с.
4. Louden M.L. Umlaut, Ablaut and Phonetic Symbolism in German//General Linguistics, 37, 2000, 1-22.
5. Schmid H.U. Einführung in die deutsche Sprachgeschichte. 4. Aufl. Lehrbuch J.B. Metzler. Verlag GmbH, Berlin, 2024, 421 S.
Список словників:
1. Duden - Das Bedeutungswörterbuch — Berlin: Bibliographisches Institut GmbH, 2018. – 1184 S.
2. Feist S. Vergleichendes Wörterbuch der gotischen Sprache (3rd Edition [1939])
3. Schützeichel R. Althochdeutsches Wörterbuch. Tübingen: Max. Niemeyer Verlag, 2006. – 6., erg. Aufl. – 443 S.
4. Етимологічний словник германських мов / В.В. Левицький // Вінниця: Нова Книга, 2010. – т.1 – 616 с., т. 2 – 368 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter