Постановка проблеми та актуальність теми дослідження. Ефективні правові механізми контролю є одним з елементів ефективного регулювання банківської діяльності, що спрямовані на забезпечення стабільності банківської системи, захисту прав вкладників та інших кредиторів банків. Банківські кризи, які мали місце в Україні в 2008 році, 2014 році показали наявність ряду серйозних недоліків у вітчизняному банківському регулюванні й нагляді та актуалізували потребу досліджень шляхів удосконалення існуючих механізмів контролю з метою недопущення виникнення нових банківських криз у майбутньому та мінімізації їх негативних наслідків. У даному контексті актуальною є необхідність дослідження контролю, його властивостей, принципів, мети.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор. Окремі аспекти даного питання досліджувалися в роботах таких фахівців, як В.Горшенев, І.Шахов, О.Шоріна, В.Афанасьєв, О.Андрійко, І.Залюбовська, М.Касьяненко, М.Гринюк та П.Цимбал тощо.
Постановка завдання. Метою дослідження є визначення поняття, мети, принципів контролю у сфері банківської діяльності. Так, досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення таких завдань: визначення властивостей контролю у сфері банківської діяльності, а також нормативного змісту кожного правового механізму контролю у сфері банківської діяльності.
Виклад основного матеріалу. Сучасний стан наукової розробки проблем механізмів контролю характеризується диференційованим підходом науковців до розуміння його поняття. Контроль визначається по різному: як засіб, фактор, форма, елемент, функція, вид діяльності, система, зворотний зв’язок, умова, регулятор, гарант, явище, інститут, метод, правомочність, атрибут тощо.
Контроль в сфері банківської діяльності - це головний інструмент підвищення ефективності управління банком. Контроль в банківській сфері є одним із самих “вузьких місць” усієї системи державного контролю. На сьогоднішній день існує плутанина із використанням понять “банківський контроль” і “банківський нагляд”, відсутня єдина позиція щодо сутності та завдань банківського контролю, його взаємозв’язку із фінансовим контролем.
Діяльність банків підлягає контролю з боку багатьох органів, які переслідують при перевірці поставлені перед ними цілі, які можуть суттєво відрізнятися та в деяких випадках суперечити одна одній. Серед великої кількості суб'єктів контролю тільки Національний банк України і аудиторські фірми у ході перевірок кредитних організацій метою ставлять саме забезпечення стабільності банківської системи, тобто сприяють досягненню однієї з головних цілей банківського регулювання.
Отже, контроль у банківській сфері – це система оцінки успішності виконання цілей, поставлених перед банківською системою, тобто зіставлення реальних досягнень із показниками, що встановлюються регулюючими й управлінськими органами.
З наведеного переліку визначень поняття “контроль” вбачається, що контроль у банківській сфері становить собою складну систему яка має свої види, або напрямки.
Для створення теоретичної концепції банківського контролю та його організації мають принципи контролю, в юридичній, в тому числі адміністративно-правовій, науці, як правило, робиться акцент на принципи як, керівні ідеї. В свою чергу, досліджуючи питання принципів контролю, вчені-адміністративісти розвивають та поглиблюють дану загальноприйняту формулу.
Наприклад, В. Горшенев та І. Шахов пропонують доповнити її вказівкою на те, що у принципі контролю закладена основна ідея, яка є найвищою концентрацією теорії та практики, свого роду синтез роздумів та досвіду [5, с. 73]. В свою чергу О. Шоріна під принципами контролю розуміє розроблені з урахуванням досягнень науки управління і втілені в практику організаційні та правові основи організації і здійснення контролю, що забезпечують його результативність [9, с. 61].
Отже, під принципами державного контролю у сфері банківської діяльності в Україні слід розуміти вихідні, керівні, основоположні ідеї, що концентрують у собі досягнення науки та практики, виражають соціальні інтереси, виконують функцію загальнонормативного орієнтиру здійснення контрольної діяльності компетентних органів державної влади та їх посадових осіб у сфері банківської діяльності, спрямовані на вдосконалення та ефективність такої діяльності.
В чинних нормативно-правових актах окремо зазначені принципи не встановлюються, однак, виходячи з її змісту як специфічної підприємницької діяльності, можливо використовувати принципи підприємницького права.
Право на підприємницьку діяльність передбачає самостійну на власний ризик діяльність юридичної чи фізичної особи, резидента та нерезидента з метою отримання прибутку.
Закон України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” хоча й не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення валютного контролю, банківського та страхового нагляду, але частково охоплюють банківські правовідносини, що складаються між банками і суб’єктами господарювання.
Отже, до принципів державного контролю належить:
- пріоритетність безпеки у питаннях життя і здоров’я людини, функціонування і розвитку суспільства, середовища проживання і життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами і цілями у сфері господарської діяльності; - підконтрольність і підзвітність органу державного нагляду (контролю) відповідним органам державної влади; - рівність права і законних інтересів усіх суб’єктів господарювання; - гарантування прав суб’єкту господарювання; - об’єктивність та неупередженість здійснення державного нагляду (контролю); - наявність підстав, визначених законом, для здійснення державного нагляду (контролю); - принципи відкритості, прозорості, плановості й системності державного нагляду (контролю); - неприпустимості дублювання повноважень органі державного нагляду (контролю); - невтручання органу державного нагляду (контролю) у статутну діяльність суб’єкта господарювання, якщо вона здійснюється в межах закону; - відповідальності органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб за шкоду, заподіяну суб’єкту господарювання внаслідок порушення вимог законодавства; - дотримання умов міжнародних договорів України; - незалежності органів державного нагляду (контролю) від політичних партій та будь-яких інших об’єднань громадян [4].
Ці принципи деталізують основи державного контролю в господарській сфері та в цілому співпадають з принципами державного фінансового контролю й поширюються на здійснення банківського контролю. Наприклад, принцип законності конкретизується в принципах рівності прав і законних інтересів суб’єктів господарювання, гарантування прав суб’єктів господарювання, дотримання умов міжнародних договорів України, які цілком можливо поширити на правовідносини, що складаються між суб’єктами господарювання і банками.
Розглядаючи принципи, слід також обговорити й мету, які тісно пов’язані між собою. Так, контроль також наділений такою характеристикою як мета, що визначає загальну спрямованість державного контролю та його зміст. Як зазначає О.Андрійко, державний контроль може мати різні види, які, у свою чергу, можуть поділятися на підвиди. Кожен з них наділений певними характерними для нього рисами, але спільною для всіх видів контролю є мета його здійснення [1, с. 97]. В цілому сутність контролю як суспільного явища полягає в перевірці відповідності діяльності учасників суспільних відносин встановленим у суспільстві приписам, у межах яких вони мають діяти. Мета контрольної діяльності, а отже, й взагалі контролю, як визначає В. Афанасьєв, полягає у виявленні результатів впливу суб’єктів на об’єкт, допущених відхилень від прийнятих вимог, діючих принципів організації і регулювання, а також визначенні причин цих відхилень і шляхів подолання наявних перешкод для ефективного функціонування всієї системи [2, с. 112]. В свою чергу М. Касьяненко, М. Гринюк та П. Цимбал визнають мету контролю як установлення та констатацію фактичного стану справ у підконтрольних органах; аналітичного порівняння реального стану справ із заданим режимом та оцінкою характеру допущених відхилень; розробки та здійснення заходів щодо поліпшення та коригування процесу управління [8, с. 23].
На думку І. Залюбовської, головна мета державного контролю – забезпечити злагодженість, ефективність, законність у діяльності органів державної влади всіх її гілок та на всіх її рівнях з метою надання, гарантування та захисту прав та свобод людини і громадянина [6, с. 8].
В свою чергу А. Васильєв підкреслює, що метою державного контролю є не тільки отримання оперативно-аналітичної інформації про фактичний стан справ на підконтрольних об’єктах, виявлення та усунення різних правопорушень та відхилень від заданих параметрів, але й аналіз причин та умов відповідних правопорушень та відхилень, а також коригування діяльності відповідних органів виконавчої влади з метою підвищення ефективності здійснюваної ними управлінської, правоохоронної та правозабезпечувальної діяльності. Іншими словами, уточнює вчений, державний контроль використовується як засіб вдосконалення форм та методів реалізації державної виконавчої влади з урахуванням перспектив розвитку відповідних підконтрольних об’єктів, прогнозування та планування найбільш ефективних шляхів досягнення ними конкретних результатів та цілей їх діяльності [3, с. 104].
Акумулюючи вищевикладене, можна відзначити, що мета – це елемент розумової діяльності суб’єкта контролю, внутрішній мотив, що спонукає до дії, є ідеальним зразком бажаного соціального результату від впливу суб’єкта державного контролю на підконтрольний об’єкт, тому вона формується під впливом як пануючих у суспільстві та державі цінностей, так і охоплює в собі знання системи контролю, наявність досвіду контрольної діяльності і в кінцевому результаті спрямовується на досягнення основної стратегічної мети державного контролю.
Закон України від 05.04.2007 року «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», визначаючи поняття державного нагляду (контролю), фактично окреслює мету державного контролю – як «виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища».
Спираючись на вищенаведені теоретичні конструкції щодо мети контрольної діяльності та відповідні законодавчі положення, а також враховуючи специфіку державного контролю у сфері банківської діяльності в Україні, доцільно визначити основну мету фінансового контролю, яка полягає у тому, щоб забезпечити єдність управлінських рішень та їх виконання з одночасним попередженням можливих недоліків і помилок. Основною метою державного фінансового контролю є:
1) виявлення законності, на підконтрольних ефективності, доцільності об’єктах й економії порушень при принципів формуванні та використанні державних фінансових та матеріальних ресурсів, відхилень від прийнятих норм, стандартів на найбільш ранній стадії; 2) попередження фінансових правопорушень; 3) притягнення винних до відповідальності, забезпечення відшкодування заподіяних збитків; 4) вжиття заходів щодо запобігання таким порушенням у майбутньому.
Висновок. Проаналізувавши окремі наукові джерела, вважаємо, що для вирішення зазначених та інших проблем необхідно провести зміни за наступними напрямками: - модернізувати правове забезпечення системи державного фінансового контролю шляхом гармонізації з визнаними міжнародними стандартами, а також найкращою практикою ЄС щодо аудиту в сфері державних фінансів; - впорядкування та розвиток органів державного фінансового контролю, а саме - Держаудитслужби, як ключового елемента системи управління державними фінансами, забезпечення їх правової і організаційної незалежності та статусності, належного рівня фінансового забезпечення та зміцнення кадрового потенціалу; - удосконалення системи підготовки та перепідготовки кадрів у сфері державного фінансового контролю шляхом розроблення та реалізації навчальних програм з підвищення кваліфікації; - створення єдиної автоматизованої інформаційно-аналітичної бази у сфері державного фінансового контролю з можливістю використання її і на місцевому рівні; - перетворення інституту внутрішнього контролю банків з виключно перевірки виконання вимог нормативних документів на важливу інформаційну систему, визначення сукупності процедур з мінімізації ризиків як одного з ключових елементів забезпечення фінансової безпеки банківських установ.
Список літератури:
1. Андрійко О. Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади : дис. ... д-ра юрид. наук : 12. 00. 07 / Ольга Федорівна Андрійко. – К., 1999. – 390 с.
2. Афанасьев В.Г. Человек в управлении обществом. Москва : Политиздат, 1977. 125 с. 3. Афанасьев В.Г. Системность и общество. Москва : Политиздат, 1980. 343 с.
3. Васильєв А.С. Адміністративне право України (Загальна частина):Учбовий посібник/Анатолій Семенович Васильєв.- Х.:”Одіссей”,- 2003.- 288 с.
4. І. Гаращук В.М. Контроль та нагляд у державному управлінні: монографія І М. Гаращук.- Х.: Фоліо, 2002.- І76 с.
5. Горшенев В. М. Контроль как правовая форма деятельности : моногр. / В. М. Горшенев, И. Б. Шахов. – М. : Юрид. лит., 1987. – 176 c.
6. Залюбовська І.К. Організаційно-правові засади державного контролю в Україні/І.К. Залюбовська.- О.:Юрид.л-ра, 2003.- 104с.
7. Касьяненко Л.М. Правові основі злійснення фінансового контролю органами державної податкової служби: автореф. дис. на здобуття наук.ступеня канд юр. наук: спец.12.00.07/Л.М. Касьяненко.- Ірпінь,-2004.-18
8. Касьяненко М.М. Організація роботи та управління органами державної податковоїслужби України: Навч. посібник/[М.М. Касьяненко, М.В. Гринюк, П.В. Цимбал].- Ірпінь:Академія ДПС України,-2001.- 229 с.
9. Шоріна О.В.Контроль за діяльністю органів державного управління в СССР/Олена Вікторівна Шоріна.-М.: Наука, 1981.-301 с.
______________________________
Науковий керівник: Лютіков Павло Сергійович, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри публічного та приватного права, Університет митної справи та фінансів
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter