Альберто Моравіа називали майстром психологічного роману. Глибина, ємність, гостре слівце характеризують « Римські оповідання» («Racconti romani»). У новелі «Слово мама» («La parola mamma»), яка входить до збірки «Римські оповідання», автор розповідає про двох друзів, які захотіли вчинити негарний вчинок , обманом стягнути гроші , видаючи себе за бідних та нещасних людей. Моравія викриває їх сатирою, бичує вади.
А у оповіданні все почалося з того, що один друг попросив іншого написати йому листа про те, що його мати хвора і він потребує допомоги, підкреслюючи голод, безробіття, хворобу матері, хоча насправді його матір почувала себе добре, а головний герой хотів трішки «підзаробити» на чутливому серці заможних людей. Він попросив свого друга Стефаніні, який був дуже освічений, на його думку, писав деякі статті до місцевої газети, знав французьку, зробити йому послугу. Стефаніні випитав у головного героя всі подробиці, взнав дійсну ситуацію героя і написав листа. У листі Стефаніні часто вживав слова: « моя люба мама, моя бідна мама». Лист був написаний дуже вдало. Потім він запитав дозволу скопіювати ще раз цей шедевр і головний герой дозволив, бо теж був у захваті від пера Стефаніні, не підозрюючи у цьому нічого поганого.
Головний персонаж пішов до адвоката Дзампікеллі, у якого не так давно померла матір, відніс йому того листа і недорогу статуетку з левом, в знак пожертвування, говорячи, що це остання річ, що залишилась йому від покійного батька. Адвокат був дуже зворушений , довго опитував про його сім’ю, чи він безробітний. У решті решт Дзампікеллі дав небагато грошей Лопресто, так назвав адвокат головного героя, повернув назад його статуетку і запитав чи він має брата. Адвокат добре зрозумів, що перед ним стоїть шахрай, навіть з комічністю вирішив перевірити його освіченість. Запитував скільки літер «емме» має слово «мама» («mamma»), італійською має три літери «емме».
Адвокат додав, що Лопресто мусить працювати, бо якщо якщо він так буде продовжувати, опиниться у в’язниці. Виявляється кілька днів тому до нього приходив юнак, який приносив такого ж самого листа, тільки статуетка була іншою. Тоді головний герой зрозумів, що то був його друг Стефаніні, який захотів отримати гроші, скористався також цим листом і обдурив його. Лопресто спочатку образився, але подумавши трохи, вирішив з цим листом піти ще до іншого адвоката, щоб добро не пропало.
Сатира – це гострий прояв комічного у літературі чи мистецтві, що викриває як вади окремих людей, так і всього суспільства. Альберто Моравія за допомогою сатири демонструє нам двох шахраїв , які не цураються обманювати інших , якщо від цього можна отримати гроші, користуються сердечністю людей, використовуючи почуття до самої близької людини - матері. Автор з деякою комічністю викриває вади шахраїв, у яких вже не залишилось нічого святого, бо наважилися піти на такий крок. Шахрай був викритий, але він не мав докори совісті і намагався і далі продовжувати свої брудні вчинки.
Не дарма, Моравія навіть не дав головному герою імені у своєму творі. Адвокат назвав його Лопресто, що може означати, як «швидкий». Швидкий, щоб зіграти на почуттях людей до матері і обманом стянути гроші, він хотів отримати все швидко і легко.
У новелі Моравіа вживає багато фразеологічних зворотів, алегорій, які потрібно перекладати виходячи з сенсу речення і в цьому полягає складність перекладу. Наприклад, «померлий з голоду номер один» – дуже голодний ; «кидати крючок рибці так, що та не могла його не побачити» - витягнути користь за допомогою обману; «скоріше мертвий, ніж живий» - дуже погано почуватися; «мені здалося великим» - надмірним. Головний герой порівнює адвоката з собакою сенбернаром.
Мета сатири — використовувати критику суспільства чи окремих його представників так, щоб це було цікаво і корисно, була вдало досягнута автором.
Джерела та література
1. Alberto Moravia Racconti romani, Milano, Bompiani, 2001.- 408 p.
2. Альберто Моравіа // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник: у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2006.- Т. 2: - Л-я. – С.221
3. Альберто Моравіа. Римські оповідання. Переклад з італійської. І.Труша; – Київ : Дніпро, 1974. – С.238
4. Калакура Я. Енциклопедія українознавства // Смолій В.А. Малий словник історії України. Київ: Либідь, 1997.- С.146
5. Маківчук Ф. (упорядник) Сатира і гумор. Київ: - Радянський письменник , 1955. - С.680
6. Мінчин Б.М. Деякі питання теорії комічного. Київ: Вид-во АН УРСР, 1959. – С. 239
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter