Характерною рисою сучасної вітчизняної історіографії є підвищена увага до історії українського національно-визвольного руху [8, с. 8]. Історія Закарпатського краю є складною і тернистою, а тому цілком очевидним є розмаїття сучасних підходів науковців до оцінки розвитку краю.
Історіографію Карпатської України доцільно періодизувати на два етапи: 1) 1989 - 2008 роки - характерними рисами цього періоду було нагромадження емпіричної бази, перегляд окремих положень радянської історіографії, передрук діаспорних праць, видання мемуарної літератури, перших збірників джерел та дисертаційних досліджень, активізація наукових форумів, поява перших ґрунтовних, узагальнюючих праць; 2) 2009 - до сьогодення - з одного боку характеризувався подальшим дослідженням виокремлених в першому етапі напрямів; з іншого боку - відзначенням 70-річчя Карпатської України на загальнодержавному рівні [12].
За роки незалежності пройшла інституціоналізація досліджень різних напрямів історії Закарпаття. Проблематика Карпато-Української держави стала своєрідною науковою «вотчиною» для цілої плеяди закарпатських дослідників (М. Болдижар, М. Вегеш, В. Гиря, Р. Офіцинський, М. Рекіта, Ю. Славік, С. Федак, В. Фенич, В. Худанич та ін.) [3]. Аналізуючи діяльність уряду на чолі з А. Волошиним, науковці (А. Бродій, В. Гиря, М. Вегеш, С. Віднянський, Д. Василина, Р. Офіцинський) цілком об’єктивно вказують на ряд особливостей його діяльності: по-перше, виразно український характер прем’єра та його уряду [4, с. 25-42]; по-друге, невдоволення чехословацького центрального уряду політикою А. Волошина спрямованою на українізацію краю [9], активною співпрацею з емігрантами та представниками української діаспори, що приїхали в Чехословаччину; по-третє; ігнорування такими впливовими рухами в краю як русофільський та русинофільський, що автоматично перетворювало останніх на серйозну опозицію та послаблювало уряд; по-четверте, пронімецькою орієнтацією та активною підтримкою ідеї «українського П’ємонту» [6, с. 120] (вважаємо недостатньо обґрунтованою позицію закарпатської дослідниці Н. Василини, що ідея соборності українських земель, де Закарпаття мало відіграти роль «українського П’ємонту», як і активна діяльність галицьких емігрантів та представників української діаспори в розбудові краю були прорахунками внутрішньої політики уряду А. Волошина. Також об’єктивної оцінки, з врахуванням тогочасної ситуації в Європі, планів Угорщини, Польщі, потребує пронімецька орієнтація уряду); по-п’яте, складна зовнішньополітична ситуація (діяльність угорських терористів, антиукраїнська пропаганда, рішення Віденського арбітражу) виступали ключовими чинниками впливу на внутрішньополітичне становище краю і змушували його керманичів на певні згортання демократичних процесів.
Концентрація з грудня 1938 року урядом А. Волошина зусиль на правотворчій діяльності, загалом сприяло створенню жорсткої вертикалі структури влади, вело до обмеження конституційних прав громадян, зокрема права на захист, що на думку С. Віднянського, Н. Василини свідчило про ознаки становлення авторитарного режиму в краю.
Закарпатська дослідниця Н. Василина зазначає, що прийняття урядом А. Волошина низки розпоряджень привело до формування «ієрархічної структури виконавчої влади авторитарного типу» (Розпорядження Хустського МВС від 24 грудня 1938 р.) [6, с. 120], до руйнування судової гілки влади, яка в умовах обмеження конституційних прав людей; створення концентраційного табору Думен (на нашу думку об’єктивним є висновок М. Вегеша, що створення думенського табору слід розглядати більше актом символічним, в порівнянні з нацистськими та сталінськими таборами, де катували і масово вбивали (в Думені не засвідчено жодного вбивства)) поблизу м. Рахова (Розпорядження Президії Підкарпатської Русі № 24/38 від 18 листопада 1938 р.; наказ А. Волошина від 20 листопада 1938 р.) [6, с. 120] та карних робочих таборів; виселенням неугодних, порушенням прав національних меншин [6, с. 122-123]; введення цензури на газети і журнали, закриття русофільських антиукраїнських видань та товариств [5]; розпуском політичних партій (20 січня 1939 р., в краї діяло тільки Українське Національне Об’єднання (далі - УНО), яке фактично перетворилося на державну партію з переважанням в ідеолого-програмових постулатах ідей українського націоналізму), що на думку Н. Василини, С. Віднянського було не тільки антидемократичним, а й хибним юридичним кроком, оскільки виводило з парламенту й сенату Чехословаччини депутатів краю від розпущених партій, які втрачали можливість на федеральному рівні захищати інтереси Карпатської України [5].
У вітчизняній історіографії загалом утвердилися обґрунтовані висновки - попри успіхи в політичній площині та потуги до консолідованої, конструктивної, дієвої державотворчої роботи, програма уряду в частині соціально-економічного, культурного будівництва не була реалізована.
Таким чином:
1) проголошення незалежності Карпатської України не було результатом заздалегідь чітко спланованої акції. Акт проголошення був «лише вимушеним кроком та похідною» [10, с. 327], «результатом спонтанного і стихійного характеру» [4], внаслідок змін в Європі (перегляду Версальської системи, кризи Чехословацької федерації, проголошення незалежності Словаччини тощо);
2) карпато-українське питання впродовж 1938-1939 років «було не лише окремим елементом чехословацької передвоєнної кризи, а й важливим об’єктом міжнародних відносин» [1];
3) події в Карпато-Українській державі суттєво вплинули на актуалізацію загальноукраїнської проблеми [1], надавши динамічності діяльності сил українського національно-визвольного руху;
4) вітчизняні науковці аргументовано доходять висновку про Карпато-Українську державу як «пролог» і «провісницю соборної, суверенної української держави» [11], другий після визвольних змагань 1917-1920-х років [7, с. 25] етап національно-визвольної боротьби за суверенну Українську державу.
Список літератури:
1. Богів О. Я. Вплив карпатоукраїнського фактора на політику європейських країн у період чехословацької кризи (травень 1938 р. - березень 1939 р.). URL: irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/.../cgiirbis_64.exe?... (дата звернення 04.11.2024 р.).
2. Болдижар М. Закарпаття міждвома світовими війнами: Матеріали до історії суспільно-політичних відносин. Ужгород, 1996; Вегеш М. М. Історичні дослідження: Історія Карпатської України (1938-1939). Ужгород: Ужгородський державний університет, 2000. Т. І. 311 с.
3. Славік Ю. В. Репресії Угорського окупаційного режиму в Карпатській Україні (весна 1939 р.). Науковий вісник Ужгородського університету, серія «Історія». 2014. Вип. 2 (33). С. 40-50; Худанич В. Оцінка діяльності Карпатської України. URL: transatlas.com.ua/index.php?what=zakarp&dodik=17 (дата звернення 28.10.2024 р.).
4. Віднянський С. Закарпаття: від «землі без імені» до власної державності - Карпатської України. URL: irbis-nbuv.gov.ua/cgibin/.../cgiirbis_64.exe?... (дата звернення 11.11.2024 р.).
5. Закарпаття – Підкарпатська Русь: від здобуття автономії до проголошення незалежної держави (до 70-річчя Карпатської України). Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. Київ., 2009. Вип. 15, ч. 1. С. 184-207. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/85579/13-Vidnianskyi.pdf?sequence=1 (дата звернення 11.11.2024 р.).
6. Василина Н. Д. Карпатська Україна (Підкарпатська Русь) - держава авторитарного типу (жовтень 1938 - березень 1939 років). Архіви України. 2014. № 2. С. 119 - 128.
7. Вегеш М. М. Закарпаття в контексті центральноєвропейської кризи напередодні Другої світової війни: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. докт. істор. наук. Національна академія наук України, Інститут історії НАН України. Київ: [б. в.], 1998. 30 с.
8. Лисенко О. Деякі тенденції сучасної вітчизняної історіографії Другої світової війни. Військово-історичний меридіан. Електронний науковий журнал. 2013. Вип. 1. С. 7 - 17.
9. Мищак І. Закарпаття напередодні Другої світової війни у працях сучасних українських істориків. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/13271/20-Mishchak.pdf?sequence=1 (дата звернення 26.10.2024 р.).
10. Мандрик М. Український геополітичний чинник у зовнішньополітичній стратегії зарубіжних країн: історичний контекст (кін. 1920-х - 1945 рр.) : монографія. Київ; Чернівці : Книги-ХХІ ст., 2010. 575 с.
11. Марущенко О. Основні тенденції сучасної історіографії Другої світової війни. URL: http://history.org.ua/LiberUA/978-966-00-1063-5/4.pdf (дата звернення 02.11.2024 р.).
12. Указ Президента України «Про відзначення 70-річчя подій, пов’язаних із проголошенням Карпатської України» від 12.03.2008 р. № 213/2008. Урядовий кур’єр. 2008. № 56. С. 4.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter