Відомо, що вивчення власних імен є предметом такого розділу мовознавства як ономастика, і має велике культурне і історичне значення.
Питаннями, пов’язаними з ономастикою, займалися і займаються на теперішній час багато вітчизняних та зарубіжних мовознавців, таких як Г. Балов, Р. Брюттінг, Ф. Дебус, А. Зубко, О.Ю. Карпенко, Г. Косс, В.В. Левицький, Д. Нюблінг, О.О. Селіванова, В. Фляйшер, Г. Шмід та інші.
В.В. Левицький відмічає, що власні імена поділяються на кілька видів, основними з яких є антропоніми (імена людей), топоніми (назви місцевостей) і гідроніми (назви водних басейнів – рік тощо). Антропоніми розподіляються, в свою чергу, на імена, прізвища, прізвиська. Серед топонімів виділяються населені пункти, гори, ліси, місцевості поза населеними пунктами [3, с. 470-471].
Д. Нюблінг у своїх дослідженнях власних імен зазначає, що у багатьох народів імена народженій дитині надаються з урахуванням того, щоб її життя склалося щасливо та безпечно, що імена несуть в собі значення та риси характеру,відповідні його власнику/власниці [10, S. 10].
Давні германці також розглядали найменування народженого як особливий ритуальний акт. Вони були впевнені, що разом з ім’ям людині передаються певні властивості і якості. Ім’я вважалося даром, у якому закладений деякий таємний зміст [3, с. 471].
Метою даного дослідження є виявлення особливостей складання компонентів у германських власних іменах.
Матеріалом дослідження слугували словники німецької мови К. Дудена, Р. Шютцайхеля, етимологічні словники В. Левицького і твір давньогерманської народної епічної поезії “Пісня про Гільдебранда” – “Das Hildebrandslied.” (уривок, що дійшов до нас, IX ст.).
В роботі використано дескриптивний та порівняльно – історичний методи дослідження.
Проведене нами дослідження показало, що імена давніх германців були в більшості випадків двоскладовими композитами, які здійснювалися за певними фонетичними, морфологічними і семантичними ознаками.
До фонетичних ознак належали наступні: коли обидва компоненти починаються з однієї літери, наприклад: Theother (Theo + ther), Hardhoh (Hard + hoh). Але ця подібність у більшості імен зустрічається дуже рідко. До морфологічних: коли обидва компоненти є іменниками (ім. + ім.), напр.: Eberhild (Eber + Schlacht, Kampf/кабан + битва); обидва компоненти могли також бути прикметниками (прикм. + прикм.), наприклад: Hardhoh (heftig + hoch/міцний + високий); крім того існували компоненти, які складалися з прикметника та іменника (прикм. + ім.), напр.: Altheri (alt + Heer/старий + військо), або, навпаки, з іменника та прикметника (ім. + прикм.), напр.: Sigihoh (Sieg + hoch/перемога + високий). Семантичні ознаки підкреслювали фізичні і моральні якості людини та її соціальний статус. Більшість компонентів імен були пов’язані з війною, зброєю, битвою, перемогою, відвагою, владою, а також з назвою деяких тварин, які мали неймовірну силу, гарний зір тощо. Давні германці були впевнені, що ці якості перейдуть і до людини. Наведемо декілька прикладів: Hohstein (hoch + Stein/високий + міцний, як каміння), Leudomar (Volk, Leute + berühmt/народ, люди + відомість), Theudered (Volk + Rat/народ + порада), Wolfihilda (Wolf + Schlacht/вовк + битва), Eberbero (Eber + Bär/кабан + ведмідь), Arnulf (Adler + Wolf/орел + вовк) та інші.
Тепер дізнаємося про походження та значення власних імен, що існували у давніх германців, на прикладі героїв давньоверхньонімецького твору “Пісня про Гільдебранда” (“Das Hildebrandslied”). В зазначеному творі виступають такі герої як Hiltibrant (батько), Hadubrant (син), Heribrant (дід). Про їхню належність до однієї родини свідчать, по-перше, початкова літера “H” та тричі повторений другий компонент “brant”, по-друге, інформація від Гільдебранда, що він є сином Герібранда.
Пропонуємо розглянути та проаналізувати кожне ім’я окремо.
Heribrant (дід). Перший компонент імені є “Heri”, він походить з індоєвропейської (ide.): *korios, germ *harjaz, got. harjis, aisl. her, afr. here, ahd. here, nhd. Heer (укр. військо). Отже, ім’я “Heri”, за своїм походженням та значенням, містить такі фізичні і моральні якості як сила, воля, здатність воювати, войовничість. Усі ці здібності відповідають характеру Heri, який був досвідченим воїном і за своє життя отримав багато перемог.
Hiltibrant (батько). Перша частина імені “Hilti” також походить з індоєвропейської (ide.): *guhn(t), germ. *gunβ, al. guđ, aisl. gunnr, ahd. gund, hilta, nhd. Krieg, Schwert, Kampf (укр. війна, меч, бій). Із зазначеного випливає, що Hilti також був мужнім, сильним, здатним воювати, захищати і перемагати.
Hadubrant (син). Перший компонент “Hadu” також походить з індоєвропейської (ide.): *hap/kđt, germ. *haβu, al. heđn, afr. hathn, aisl, hođ, nhd. Hader, Streit, Kampf, Schlacht (укр. сварка, суперечка, боротьба, битва).
Що стосується другого компонента імені “Brant/Brand”, який присутній в ім’ях усіх трьох героїв твору, то це ім’я закріпилося в давньоверхньонімецькій і саксонській, і означає – “Feuer, Flamme” (вогонь, полум’я). В індоєвропейській (ide.): *bhere/bheren, lat. fervere, irl. berbaim, aisl. bhurati, germ. *brannjan/brinnan, got. brannjan/brinnan, al. birnan, ahd. brennen, brant, nhd. brennen, Brand (укр. горіти, палати, пожежа).
Отже слово “Brant” присутнє в усіх трьох ім’ях як другий компонент: Heribrant (Heer + Feuer, Brand/ укр. військо + вогонь, пожежа), Hiltibrant (Schwert + Feuer, Brand/ укр. меч + вогонь, пожежа), Hadubrant (Schlacht + Feuer, Brand/ укр. битва + вогонь, пожежа), що є невід’ємною ознакою належності героїв до єдиної сім’ї.
В тексті фігурують ще два персонажі – це Theotrihh, який врятував дитину від напасті і гніву Отахра, і Otachr.
Ім’я “Theotrihh” складається з двох компонентів, перший з яких “theo” походить з давньогрецької і означає “Gott” (Бог), або “gottisch” (божественний). В давньоверхньонімецькій “Thiot/diod” означало “Volk, Leute” (народ, люди). Другий компонент “trihh(e)” також походить з давньогрецької і перекладається як “Geschenk” (подарунок), а індоєвропейським корінням було *treh/dreh, germ. *treh/trih, nhd. stark, fest (сильний, міцний).
Аналіз імені “Otachr” показав, що воно походить з персидської і означає “Flamme” (полум’я). Перший компонент: lat. odo, ahd. ot, nhd. – Reichtum (багатство), Besitz (володіння); другий компонент “achr” має наступне походження і значення: ide. *ak/akr, lat. acer, germ *ahurn, ahd. ahorn, nhd. Ahorn, scharf (клен, гострий).
В результаті проведеного дослідження ми дійшли наступних висновків.
Власні імена – це особливий пласт лексики, основою якого є номінативна функція. У більшості випадків власні імена давніх германців є двоскладовими композитами, які складаються за певними фонетичними і морфологічними ознаками та мають семантичну вмотивованість. Вони є своєрідним засобом світосприйняття, зберігають і передають нащадкам історичний досвід, містять інформацію про життєві цінності та їхню генетичну пам'ять.
Отримані результати мають певне значення для подальших розробок як в діахронічних, так і в синхронічних дослідженнях сучасної німецької мови.
Список літератури:
1. Зубко А. Українська ономастика: Проблеми та здобутки. Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. -Київ, 2007, с. 263-282
2. Карпенко О.Ю. Засади когнітивної ономастики / О. Ю. Карпенко // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. – Чернівці: Рута, 2007. – Вип. 356–359. – с. 396–401
3. Левицький В.В. Основи германістики / В.В. Левицький – Вінниця: Нова Книга, 2008. – 528 с.
4. Селіванова О.О. Ергонімікон міста Черкаси: когнітивний аспект. Записки з ономастики. Вип: 14. – Одеса: Астропринт, 2010, с. 171-179
5. Bahlow H. Dictonari of German Names, Madison Wl: Max Kade Institute for German – American Studies, University of Wisconsin – Madison, 2023, 641 p.
6. Brütting R. Namen und ihre Geheimnisse in Erzählwerken der Moderne. – Hamburg: Baar, 2018, 258 S.
7. Debus F. Namenkunde und Namengeschichte. Eine Einführung / F. Debus. – Berlin: Erich Schmidt Verlag, 2012. – 280 S.
8. Fleischer W. Kleine Enzyklopädie Deutsche Sprache / W. Fleischer, G. Helbig, G. Lerchner. — Berlin: Bruxelles, 2001. — 845 S.
9. Koβ G. Namenforschung. Eine Einführung in die Onomastik. Walter de Gruyter GmbH, 2. Aufl., 2012, 134 S.
10. Nübling D., Fahlbusch F., Heuser R., Namen. Eine Einführung in die Onomastik. Narr Verlag, Tübingen, 2018, 793 S.
11. Schmid H.U. Einführung in die deutsche Sprachgeschichte. 4. Aufl. Lehrbuch J.B. Metzler. Verlag GmbH, Berlin, 2024, 421 S.
Список словників:
1. Duden - Das Bedeutungswörterbuch — Berlin: Bibliographisches Institut GmbH, 2018. – 1184 S.
2. Schützeichel R. Althochdeutsches Wörterbuch. Tübingen: Max. Niemeyer Verlag, 2006. – 6., erg. Aufl. – 443 S.
3. Етимологічний словник германських мов / В.В. Левицький // Вінниця: Нова Книга, 2010. – т.1 – 616 с., т. 2 – 368 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter