Лялька є важливим елементом національної культури. Умовно прийнято вважати, що лялька з’явилася з виникненням цивілізованого світу. О. Кисіль зазначав, що «театральна гра за участю ляльок найширше розвинулася в Греції та Римі і була тісно пов’язана з релігійними обрядами на честь бога Діонісія, комедіями Аристофана. В історичних джерелах називається ім’я першого давньогрецького ляльковода – Потейна» [4, с. 42].
Ляльки різних країн відрізняються між собою матеріалом, з якого виготовлені. Наприклад, лялька може бути зроблена з каміння, дерева, глини, тканини, але її суть і призначення незмінні – берегти душу свого господаря від зла і нечистих помислів. Слід підкреслити, що лялька протягом багатьох століть змінювалася, але в ній зберігалися основні традиційні принципи декоративного і символічного мислення народу, його світосприйняття. Саме у надрах народної творчості були відтворені певні мистецькі нормативи і правила, які зумовили сюжетну та образно-стильову єдність різних фольклорних жанрів і увійшли в художньо-образну систему закарпатського театру. Ці закономірності еволюції театрального мистецтва свідчать про тісний зв’язок із фольклорними та передтеатральними джерелами закарпатської театральної культури.
Театрально-декораційне мистецтво – один із найскладніших видів мистецтв. Адже воно об’єднує різні елементи образотворчого мистецтва які пов’язанні з художнім оформленням вистави. Основними елементами цього мистецтва є декорації, костюм, бутафорія, реквізит, лялька, грим, освітлення на сцені, що становлять єдине художнє ціле у сценічному просторі театральної вистави. Важливо враховувати, що означена проблематика знайшла відображення лише в публікаціях регіональних сайтів та статтях присвячених Закарпатському академічному обласному театру ляльок «Бавка» (М. Білоус, В. Габорець, П. Корнєва, Н. Малишка, М. Петій, О. Туряниця, С. Федака) [3].
На Закарпатті лялька з’являється у театральній культурі лялькового вертепу на початку ХХ століття. Слід підкреслити, що Закарпатський ляльковий вертеп був побудований за східноукраїнським вертепом і у ньому гралась лише одна сцена: коли до новонародженого Христа приходять вівчарі, три царі та Ірод. П. Горбенко стверджував, що «ляльковий театр з природи своєї є театр синтетичного руху. В ньому не можна подати всіх нюансів психологічного життя людини, ні всієї різноманітності рухів живої людини, а типове, характерне, основне можна подати та ще й добре підкреслити» [1].
У XXІ столітті лялька у виставах Закарпатського академічного обласного театру ляльок «Бавка» починає вирізняється надзвичайним різноманіттям: розширюючи свої кордони за рахунок освоєння нових технологій, вона стає центральною у мистецтві сценографії, як театр масок та театр тіней. Так, лялька у творчості Я. Данилів, О. Кондратюк, І. Кульчицька, Л. Лучко, П. Полуденна, Т. Поринець, Т. Улинець стає головною в образно-пластичному світі, де наявний зримий образ народних ігор та обрядів. Так, у 2004 році у виставі «Недотепа із Вертепу» Д. Кешелі, художник Я. Данилів зробив оформлення у традиційних закарпатських народних мотивах, одягнувши ляльки та акторів у закарпатський народний одяг (рис. 1).
Рис. 1. Сцена з вистави «Недотепа із Вертепу» Д. Кешелі (2004 р.).
Закарпатські народні мелодії звучать у виставі у сучасній обробці, з різноманітними ритмами. Це дає змогу глядачу відчути національний колорит, зробити виставу більш динамічною, наблизити до сучасного глядача. С. Федака зазначав, що «художник створив унікальну сценографію, в якій кілька шарів: різдвяний вертеп, селянська хата, ціле село Вертеп. … Декорація дуже філософічна. Ляльки з дерева і відбіленої рогожі, створені сповнені непідробного шарму, легко відтягують на себе глядацьку увагу від живих артистів» [5, c. 57].
У 2014 році з нагоди 200-річчя від дня народження Кобзаря театр ставить виставу «У нашім раї на землі» (дитячий Кобзарик), інсценізація О. Куцика. За допомогою театральних засобів, візуалізації, музики, співу, акторського втілення та осучаснення народної ляльки слова Тараса Шевченка набули нового звучання. Художник вистави Т. Улинець наповнює сценічний простір знаками та символами: сонце як соняшник, місяць схожий на човен. Знаки з декорації плавно переходять на театральний костюм. Ляльки-мотанки стають головними героями сценічного дійства (рис. 2).
Тож театральна лялька Закарпаття як феномен та елемент національної культури на думку багатьох дослідників потребує подальших досліджень культурологів і мистецтвознавців відповідно до сучасного розуміння людини як неповторної, унікальної цілісності, як джерела власної активності і народної творчості [2].
Рис. 2. Сцена з вистави «У нашім раї на землі» (дитячий Кобзарик) О. Куцика (2014 р.)
Список літератури:
1. Горбенко П. Ляльковий театр на Україні. Шляхи мистецтва. Харків, 1929. № 11. С. 101–107.
2. Зайцев О. Культурологічні особливості Закарпатського театрально-декораційного мистецтва (на прикладі Закарпатського театру ляльок 1980–2020 рр.). Modern and global methods of the development of scientific thought: зб. матеріалів Міжнародної наук.-практичної конференції, м. Флоренція 25–27 жовтня 2022 р. Флоренція, 2022. С. 70–75.
3. Закарпатський академічний обласний театр ляльок «Бавка». Офіційний вебсайт. URL: http://bavka.com.
4. Кисіль О. Український театр : популярний нарис історії українського театру. Київ: Книгоспілка, 1925.
5. Федака С. Закарпатський обласний академічний театр ляльок «Бавка». Закарпатський театр на порозі ХХІ століття. Ужгород, 2018. С. 56–82.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter