На сьогодні перед людством стоять серйозні екологічні виклики, зокрема швидкі кліматичні зміни, дефіцит природних ресурсів та погіршення стану навколишнього середовища. Це вимагає від світової спільноти нового підходу до економічного розвитку, який дозволить не тільки забезпечити економічне зростання та стабільність, але й сприятиме стійкому розвитку.
У цьому напрямку Європейський Союз (ЄС) посідає передову позицію у просуванні зеленої економіки – концепції, що спрямована не просто на зниження екологічного навантаження, а й на перехід до нових принципів ведення господарської діяльності, включаючи циркулярну економіку, декарбонізацію та підвищення енергоефективності [1].
ЄС прагне подолати конфлікт між економічним зростанням та захистом природи, доводячи, що за умови належної політики ці два аспекти можуть бути взаємодоповнюючими. Ухвалений у 2019 році Європейський зелений курс став стратегічним документом, що визначає ключові цілі та напрями зеленої економіки. Окрім досягнення вуглецевої нейтральності до 2050 року, ЄС також має намір скоротити викиди парникових газів на 2030 рік та просувати екологічні ініціативи, що охоплюють біорізноманіття, стале сільське господарство та екологічний транспорт [2].
Зелена економіка ЄС базується на кількох важливих принципах, які відрізняють її від традиційних моделей економічного зростання. Ключова ідея зеленої економіки полягає у переході від лінійної моделі споживання ресурсів до циклічної, де ресурси активно переробляються, а обсяги відходів мінімізуються. ЄС активно впроваджує концепцію циркулярної економіки, що включає повторне використання, переробку та подовження життєвого циклу продукції, завдяки чому знижується споживання ресурсів і зменшується вплив на природу. Важливим компонентом зеленої економіки є перехід до відновлюваних джерел енергії (ВДЕ), що не лише знижує викиди CO2, а й забезпечує енергетичну незалежність країн ЄС. У Європейському зеленому курсі також закріплено пріоритети в галузі захисту біорізноманіття, розвитку «чистого» транспорту та сталого сільського господарства, що створює комплексну модель стійкого розвитку [3].
Країни ЄС демонструють значний прогрес у розвитку зеленої економіки, що відзначається як практичними результатами, так і високим рівнем координації між державами-членами. Найкращі приклади можна побачити в таких країнах, як Німеччина, Данія, Швеція та Нідерланди, які вже багато років інвестують у розвиток відновлюваних джерел енергії, екологічного транспорту та системи переробки відходів. Німеччина реалізує амбітну програму «Енергетичний перехід» (Energiewende), що передбачає відмову від ядерної та вугільної енергетики на користь вітрової та сонячної. Данія посідає провідне місце у світі з виробництва енергії з вітру, тоді як Нідерланди активно розвивають інфраструктуру для електротранспорту. Швеція є лідером у сфері циркулярної економіки завдяки високому рівню переробки відходів та мінімізації захоронення сміття. Тісна співпраця між країнами ЄС сприяє обміну досвідом та кращими практиками, що сприяє загальному прогресу у впровадженні зеленої економіки та зміцнює лідерство ЄС на міжнародній арені [4].
Незважаючи на досягнуті успіхи, Європейський Союз стикається із серйозними викликами на шляху до повної реалізації концепції зеленої економіки, що пов'язано як з економічними, так і з соціальними факторами. Насамперед варто відзначити високі витрати, пов'язані з переходом на відновлювані джерела енергії та модернізацією інфраструктури, що потребує значних фінансових ресурсів. Необхідно враховувати, що зелена економіка не може бути реалізована лише за рахунок державних інвестицій, і ЄС активно залучає приватний капітал, пропонуючи різні програми підтримки та пільг для приватних компаній, які інвестують у зелені технології [5].
Враховуючи викладене, можна зробити висновок, що зелена економіка в країнах Європейського Союзу є важливим елементом стратегії сталого розвитку, спрямованої на вирішення глобальних екологічних проблем та збереження природних ресурсів для майбутніх поколінь. Європейський Союз демонструє, що перехід до зеленої економіки може бути можливим за умови політичної волі, підтримки на рівні суспільства та співробітництва між країнами-членами. Значні успіхи ЄС у цій галузі включають збільшення частки відновлюваної енергії, зниження викидів парникових газів, покращення енергоефективності та розвиток циркулярної економіки. Однак, незважаючи на досягнуті результати, ЄС стикається з низкою викликів, таких як необхідність великих інвестицій, залежність від глобальних ринків ресурсів, необхідність технологічних інновацій.
Список літератури:
1. Green economy. URL: https://www.unep.org/regions/asia-and-pacific/regional-initiatives/supporting-resource-efficiency/green-economy (дата звернення: 25.10.2024).
2. Стратегія біорізноманіття ЄС 2030. URL: https://www.undp.org/sites/g/files/zskgke326/files/2022-08/6%20FINAL%20Tree%20Biodiversity%20Strategy_297x210mm_4%2B4_web_180822.pdf (дата звернення: 29.10.2024).
3. A Guidebook to the Green Economy. Issue 2: exploring green economy principles. URL: https://sdgs.un.org/publications/guidebook-green-economy-issue-2-exploring-green-economy-principles-17571 (дата звернення: 25.10.2024).
4. What is the German Energiewende? URL: https://www.agora-energiewende.org/about-us/the-german-energiewende/q1-what-is-the-german-energiewende (дата звернення: 01.11.2024).
5. The green economy transition: the challenges of technological change for. Patrik Söderholm. URL: http://ltu.diva-portal.org/smash/get/diva2:1445063/FULLTEXT01 (дата звернення: 31.10.2024).
__________________________
Науковий керівник: Матюшенко Ігор Юрійович, доктор економічних наук, професор, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter