Сучасні зміни, що відбуваються в суспільстві спонукають викладачів до пошуку інноваційних методів навчання та впровадження їх в освітньому процесі. Перед ними постає задача формування нового покоління, яке буде не тільки носієм знань, а матиме свою думку, творче мислення, самостійно прийматиме рішення.
Тому потрібно реформувати систему освіти так, щоб визначити здобувача освіти центральною фігурою освітнього процесу, який вмів би, креативно мислити, виконувати творчі завдання, працювати в групах та застосовувати набуті знання на практиці за допомогою сучасних новітніх технологій.
Вирішити ці проблеми можливо, лише за допомогою впровадження в освітній процес інтерактивного навчання.
Термін «інтерактивний» походить від англійського слова «interact», де «inter» – взаємний, «act» – діяти. Отже, інтерактивний – це здатність взаємодіяти в режимі бесіди, діалогу з кимось.
Інтерактивне навчання – це навчання, яке відбувається за умови постійної, активної, творчої взаємодії всіх учасників освітнього процесу. Це спільне та взаємне навчання в колективі, групі, де і здобувач освіти, і викладач є рівноправними суб'єктами освітнього процесу, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють здійснювати [2, с. 10].
Дослідженню даного поняття в освітньому процесі присвячені роботи таких видатних педагогів, як Пометун О. І., яка визначає організацію викладача за допомогою певної системи способів, прийомів, методів навчального процесу, заснованого на суб’єктивних стосунках педагога й студента, багатосторонній комунікації, конструюванні знань, використанні самооцінки та постійній активності студентів [3, с. 3].
Шевчук П. І. та Фенрих П. у своїх працях визначають, інтерактивне навчання – це активне навчання людей, які співпрацюють між собою [6, с. 25].
Більшість українських науковців трактують інтерактивне навчання, як розв’язання серії взаємопов’язаних проблемних ситуацій; переважно групова форма роботи [1, с. 9]. Інші, як спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен студент відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність [4, с. 7].
На сучасному етапі розвитку педагогічної теорії поняття iнтepaктивнe нaвчaння здебільшого розглядається як: нaвчaння, пoбудoвaнe нa взaємoдiї студента з навчальним oтoчeнням, нaвчaльним cepeдoвищeм; нaвчaння, щo ґрунтується нa пcиxoлoгiї людcькиx взaємин i взaємoдiй; знання, яке здoбувaютьcя в cпiльнiй дiяльнocтi чepeз дiaлoг, пoлiлoг студентів мiж coбoю й виклaдaчeм [5, с. 37].
Ягоднікова В. В. визначила своє бачення, що це навчальний процес, який ґрунтується на принципах гуманізації, демократизації, диференціації та індивідуалізації і становить соціально мотивоване партнерство, центром уваги якого є не процес викладання, а організована творча співпраця рівноправних особистостей на рівні суб’єкт - суб’єктної взаємодії [7, с. 15].
Систематизація поглядів науковців педагогів стосовно поняття інтерактивне навчання за відповідними ознаками, відображена в таблиці.
Таблиця
Аналіз складових, що покладено в основу трактування поняття інтерактивне навчання
На підставі ранжування існуючих теоретичних аспектів щодо трактування поняття інтерактивне навчання, які подані в таблиці, виявлено, що більшість науковців педагогів виділяють такі загальновизнані поняття як: постійна, активна взаємодія (групова співпраця), освітній процес, пізнавальна діяльність, багатостороння комунікація, тощо.
Однак, теоретичний аналіз літератури щодо інтерактивного навчання дозволив зробити ще одну структуризацію і виділити три групи визначень.
Першу групу, складають визначення, які мають безпосереднє відношення до взаємодії, тобто студента і педагога. Другу групу, складають такі визначення як: освітній процес, багатостороння комунікація і пізнавальна діяльність. Третю групу, характеризує визначення інтерактивного навчання, як використання самооцінки та інтелектуальної спроможності для студентів.
Теоретичний аналіз літературних джерел за даною проблемою дозволив дійти висновку, що інтерактивне навчання – це навчання, яке спрямоване на максимальну пізнавальну діяльність в освітньому процесі, завдяки активній груповій взаємодії здобувачів освіти та педагогів, що надає можливість розкрити творчий потенціал, розвити мовний інтелект та навчити їх приймити правильні рішення і відстоювати свою точку зору в процесі життєвого розвитку.
Список літератури:
1. Баханов К. О. Традиції та інновації у навчанні історії: дидактичний словник-довідник. Запоріжжя: Просвіта, 2003. 208 c.
2. Малафіїк І. В. Дидактика новітньої школи: навч. посіб. для студентів ВНЗ. Київ: Слово, 2015. 630 c.
3. Пометун О. І. Енциклопедія інтерактивного навчання: наук.-метод. вид. Київ: 2007. 144 с.
4. Пометун О. І., Пироженко Л. В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: наук.-метод. посіб. Київ: Видавництво А.С.К., 2004. 192 с.
5. Сисоєва С.О. Інтерактивні технології навчання дорослих: навч.-метод. посіб. Київ: ВД «ЕКМО», 2011. 324 с.
6. Шевчук П. І., Фенрих П. Інтерактивні методи навчання: навч. посіб. Щецін: WSAP, 2005. 170 с.
7. Ягоднікова В. В. Інтерактивні форми і методи навчання у вищий школі: навч.-метод. посіб. Київ: ДП «Вид. дім «Персонал», 2009. 80 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter